Корреспондент: Точка зору. Зима на витривалість

Морози покажуть, який з режимів – київський чи донецький з луганським – виявився більш життєздатним.

Про це пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №41 журналу Корреспондент від 17 жовтня 2014 року.

Цього року в Донецьку видалася напрочуд тепла, суха, а у вдалі дні ще й тиха осінь. Порівняно з літом в місті вщухли обстріли. Лише з боку північної частини міста, що примикає до злощасного аеропорту, щодня приходять повідомлення про зруйновані дощенту або пошкоджені і згорілі будинки та адміністративні будівлі. Жити там стало смертельно небезпечно. Але люди живуть. І, на жаль, гинуть.

У транспорті, на вулицях можна почути випадкові розмови, в яких жителі Донецька зізнаються один одному, що втомилися ховатися і лізти в підвали, почувши звуки обстрілу.

«Уб'ють, значить уб'ють, – каже сивочола ​​бабуся своїй ровесниці в тролейбусі. – Значить, доля така. Коли бомблять, я у флігелі сиджу, донька вдома. Потім виходимо картоплю копати».

Онуки і правнуки її, правда, тимчасово виїхали до Одеси.

В принципі хиткість і неприродність нових кордонів розуміють і ті й інші, тому всі чекають подальшого продовження протистояння. Вся справа тільки в термінах

На тлі того, що протистояння в Донецьку локалізувалося в районі аеропорту, саме звідти з'являються повідомлення про збільшення концентрації з обох сторін бійців і озброєнь. Чи відбувається це насправді чи таким чином підвищують свою значимість люди зі зброєю, які починають відчувати серйозну конкуренцію з політичним крилом, поки що не зрозуміло. В принципі хиткість і неприродність нових кордонів розуміють і ті й інші, тому всі чекають подальшого продовження протистояння. Вся справа тільки в термінах.

Найбільш стривожені провидці пророкують, що операція розпочнеться «вже завтра». Особи зі стратегічним мисленням кажуть, що команду наступати дадуть відразу після закінчення виборів (не важливо де – в Україні або в «республіках»). Й абсолютно всі погоджуються з тим, що якщо повномасштабне протистояння чомусь не відновиться на цьому тижні або в найближчий місяць, то воно обов'язково станеться після зими, під час якої морози покажуть, який з режимів – київський чи донецький з луганським – виявився більш життєздатним.

Поки що міська влада в столиці Донбасу рапортує про те, що всі необхідні регламентні роботи з підготовки опалення виконані і запуск гарячої води в батареї відбудеться своєчасно. Але вже зараз очевидно, що завдання забезпечення теплом не тільки найважливіше, а й найтяжче. І фінансово, і організаційно. Особливо якщо брати до уваги, що вирішувати його доведеться не тільки в Донецьку, а й у тих довколишніх містах і селах, де війною зруйновано все або майже все – котельні, будинки, комунікації.

Напередодні неминучих холодів друга, а можливо, і перша за ступенем важливості проблема – це невиплата пенсій та інших соціальних допомог населенню на території «республік». Ймовірно, делегаціям, які домовлялися про режим припинення вогню в Мінську, варто було б обговорити першою справою не кілометри, за які відводиться їхня важка артилерія, а питання з пенсіями старим, інвалідам та іншим незахищеним верствам населення. Оскільки через голод загинути може набагато більше людей, ніж від випадкових снарядів і мін. А поки що Донецьк, який                встигає запустити свою автономну фінансову систему, просто не має коштів для виплати допомог, а Київ перераховувати гроші на неконтрольовані території вважає нижче за свою гідність.

Тим часом у Донбасі військова інтрига поступово поступається місцем політичній, в якій, як відомо, традиційно «не все однозначно». Зовсім недавно вороги і союзники безпомилково класифікували один одного за ознакою «свій – чужий» на підставі того, по який бік прицілу вони перебувають. Але коли вони опинилися за круглими столами, на зборах і конференціях, виникли плутанина і підозри.

Тільки на цьому тижні стався замах на лідера руху Новоросія Павла Губарєва, трохи пізніше було звільнення в. о. мера Донецька Костянтина Савінова і призначення нового глави міста, прозвучала досить велика кількість публічних заяв перших осіб, польових командирів, рядових бійців. З їхніх слів виходить, що дуже багато з тих, хто з окопів потрапив у кабінети, виявилися не готові до нових правил гри, позбавлених простоти і прозорості чесного бою. Ситуація почала грузнути в політичному гліцерині, що вже зараз не подобається людям у формі, звиклим до колишнього оперативного простору. Визнають вони нову реальність чи постараються відмовитися від нав'язуваної їм заумної шахової партії? Поки що відповіді немає.

Втім, можна майже впевнено говорити, що, незважаючи на заперечення, незгоду і навіть, ймовірно, бунти і локальну непокору, вибори відбудуться. Регіон отримає органи влади, які наполягатимуть на своїй правочинності, апелюючи до підсумків голосування. Це так само вірно, як і те, що Київ ніколи не визнає їхню легітимність і вибори, що відбудуться в Донбасі, стануть додатковим аргументом поряд з референдумом 11 травня, який виправдає можливе проведення воєнної операції в регіоні. Населення Донбасу, яке, за сформованою в Україні думкою, «саме винне» в тому, що відбувається, виявиться винним повторно, що дасть право розгорнути проти нього чергову агітаційну кампанію, тепер як до регіону-рецидивіста.

Трохи випереджаючи події, вже сьогодні екс-президент Леонід Кучма, який підписував відомі документи в Мінську, каже про те, що владу в регіоні захопили махрові рецидивісти, а кожна сім'я на Донбасі має мінімум один автомат Калашникова. Можна, звичайно, змагатися в іронії, спростовуючи це твердження, але зрозуміло, що зараз занадто багато хто готовий, а головне, бажає повірити в слова колишнього президента, який не погребував, однак, сісти за один стіл з тими, кого він апріорі вважає злочинцями. А це означає, що операція Ліквідація, на яку натякав Кучма, – для дуже багатьох сил і в Україні, і за її межами не просто бажаний, а єдино прийнятний вихід із ситуації. Водночас розмови про мир – як, втім, і завжди – залишаються розмовами на користь бідних. Яких, на жаль, з кожним днем стає все більше і в Києві, і в Донецьку.

***

Цей матеріал опублікований в № 41 журналу Корреспондент від 17 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.