Корреспондент: Імітація процесу. Вибори в Радянській Україні

В УРСР вибори до різних органів влади фактично були лише імітацією вибору.

У Радянській Україні селяни не пускали дружин на виборчі дільниці, для голосування часто пропонувався лише один кандидат, а громадяни псували передвиборчу агітацію і залишали уїдливі написи на бюлетенях, пише Роман Клочко у №42 журналу Корреспондент від 24 жовтня 2014 року.

Делегат з'їзду рад Запорізького округу в 1927 році не приховувала свого обурення.

«Чоловіки не дають нам ходу! Коли тебе виберуть у сільраду і ти йдеш туди, так вони тебе штовхають, кажуть: «Чого тобі треба, йди додому борщ вари!» – розповідала вона.

Неповажне ставлення до себе зустрічали жінки і в інших сільрадах. Та й потрапити туди їм було непросто: спроби радянської влади залучити до участі у виборах виборців у спідницях викликали жорсткий опір у селян

Неповажне ставлення до себе зустрічали жінки і в інших сільрадах. Та й потрапити туди їм було непросто: спроби радянської влади залучити до участі у виборах виборців у спідницях викликали жорсткий опір у селян.

Часом доходило до побиття. У 1925-му в Павлоградському й Артемівському округах були зафіксовані випадки, коли чоловіки побили дружин просто за те, що вони прийшли на дільниці.

Наступного року в одній із сільрад трьох жінок виключили зі складу депутатів за невідвідування засідань. Народні обраниці були не винні – на засідання їх не відпускали власні «половинки».

Битва за сільради

Утиск прав жінок далеко не єдина проблема, з якою зіткнулися українські більшовики на виборах. Перші правила волевиявлення були викладені в Конституції УРСР, прийнятій у березні 1919 року Всеукраїнським з'їздом рад, який цим самим документом був визначений як найвищий орган влади на території республіки.

Порядок його обрання встановлював Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК), і його склад визначався на цьому самому з'їзді. Цей самий комітет обирав уряд – Раду народних комісарів. Такі ступінчасті вибори вводилися і на місцях.

У губерніях, повітах і волостях органами влади оголошувалися з'їзди рад. І лише в містах і селах діяло пряме виборче право – тут обирали ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Щоб потрапити до складу тих, хто мав право голосувати, громадянин повинен був пройти безліч «фільтрів». Крім вікового цензу, 18 років, встановлювався так званий трудовий ценз

Щоб потрапити до складу тих, хто мав право голосувати, громадянин повинен був пройти безліч «фільтрів». Крім вікового цензу, 18 років, встановлювався так званий трудовий ценз: брати участь у виборах могли «всі, хто добуває кошти на життя продуктивною і суспільно корисною працею, а також особи, зайняті домашнім господарством, що забезпечує для перших можливість продуктивної праці».

Прийти на дільниці могли також червоноармійці, матроси і громадяни перерахованих категорій, які втратили працездатність. Цікаво, що виборче право надавалося навіть іноземцям, які належали «до робітничого класу і трудового селянства».

Набагато довшим був список тих, кому участь у виборах категорично заборонялася. До них відносилися підприємці, духовенство, службовці та агенти царської поліції та жандармерії, «члени дому, що царював у Росії», душевнохворі і засуджені за «корисливі або порочні злочини».

Але зайнятися виборчою кампанією більшовики змогли лише на початку 1920-х років, після остаточного встановлення своєї влади. Тоді ж було прийнято і положення про порядок виборів до місцевих рад.

Згідно з цим документом, в містах можна було вибирати одного депутата від 100 червоноармійців і від 300 осіб решти населення. У селах з населенням понад 300 жителів мали право вибирати одного депутата від 100 осіб, але не більше 50 на кожне поселення.

Зі свого складу депутати рад вибирали виконкоми та голів. Термін повноважень депутатів становив три місяці (пізніше він збільшився до року). Вибори проводилися відкритим голосуванням.

Із самого початку система рад була для більшовиків декорацією, за якою приховувалося панування їхньої партії. Тому на законодавчому рівні було зроблено все, щоб до органів місцевого самоврядування не потрапили випадкові люди

Із самого початку система рад була для більшовиків декорацією, за якою приховувалося панування їхньої партії. Тому на законодавчому рівні було зроблено все, щоб до органів місцевого самоврядування не потрапили випадкові люди.

Спочатку замість реєстру виборців комісії вели списки осіб, позбавлених права голосу. Перелік цих категорій постійно уточнювався і збільшувався. У 1924 році до них віднесли представників «контрреволюційних урядів», дружин представників духовенства та членів правлінь релігійних громад, а також осіб, які отримали іноземне громадянство.

У міру згортання непу контроль над тими, хто позбавлений право голосу, посилився. За ними зобов'язали стежити не тільки членів виборчкомів, а й адресні бюро, які повинні були фіксувати статус цих людей у документах і повідомляти у вищі органи про їхній переїзд.

Ті, хто мав право голосу, теж доставляли радянській владі чимало клопоту. Особливо це стосувалося сільської місцевості, де ще свіжою була пам'ять про продрозкладки

Втім, ті, хто мав право голосу, теж доставляли радянській владі чимало клопоту. Особливо це стосувалося сільської місцевості, де ще свіжою була пам'ять про продрозкладки. Спочатку тут активність виборців була досить низькою. Відігравала свою роль і традиція – суспільні питання в селі вирішували через сільські зібрання, в яких брали участь усі жителі села незалежно від соціального статусу.

Але найбільше селян дратувало протягування владою своїх людей – переважно комуністів і членів комнезамів (комітетів незаможних селян). Такі настрої змушували керівництво республіки йти на поступки.

Глава ВУЦВК Григорій Петровський у 1925 році зазначав: «Нам довелося у деяких місцях скасувати вибори до сільрад насамперед тому, що у виборах взяло участь мало виборців, а по-друге, тому що в сільради обрано занадто багато комуністів і незаможників».

Перетягування канату між селянами і владою завершилося в кінці 1920-х років. Хлібозаготівлі та насильницька колективізація знищили заможне селянство, яке було одним з головних супротивників більшовиків на селі. А штучний голод і репресії, що відбулися після цього, остаточно зломили опір села, змусивши підкоритися наявному порядку речей.

Голодні голоси

У 1936-му радянське керівництво вирішило надати право голосу всім громадянам, що досягли повноліття, незалежно від їхнього походження. Були ліквідовані і ступінчасті вибори. Відтепер органи законодавчої та місцевої влади – Верховні Ради республік і Ради депутатів трудящих – повинні були обиратися самими громадянами, а не делегатами з їхнього числа.

У бюлетенях зазначалося прізвище лише одного кандидата від «блоку комуністів і безпартійних». Його викреслювання прирівнювалося до антирадянської агітації, тому заходити в кабінки для таємного голосування було не тільки безглуздо, а й небезпечно

Перше голосування за новим законодавством у Верховну Раду СРСР відбулося в грудні 1937 року, у розпал репресій. Ніякою можливістю вибору тут і не пахло. У бюлетенях зазначалося прізвище лише одного кандидата від «блоку комуністів і безпартійних». Його викреслювання прирівнювалося до антирадянської агітації, тому заходити в кабінки для таємного голосування було не тільки безглуздо, а й небезпечно.

Перед агітаторами за цих умов стояло лише одне завдання – забезпечити максимальну явку на дільниці. За тією самою схемою в лютому 1938-го відбулося голосування до Верховної Ради УРСР, в якому взяло участь 99,6% громадян, які мали право голосу. А наступного року відбулася виборча кампанія до місцевих рад.

Повоєнні кампанії 1946-1947 років теж стали для українців «виборами без вибору». Агітатори, як і раніше, розповідали громадянам про переваги соціалістичного ладу і закликали брати участь у голосуванні.

Людям, замученим убогістю і голодом, набагато більше хотілося хліба, ніж волевиявлення. Тому агітаторам часто доводилося вислуховувати їхнє невдоволення, про що негайно повідомлялося в партійні органи

Але людям, замученим убогістю і голодом, набагато більше хотілося хліба, ніж волевиявлення. Тому агітаторам часто доводилося вислуховувати їхнє невдоволення, про що негайно повідомлялося в партійні органи. Особливо відвертими були жінки, які не могли спокійно дивитися на те, як пухнуть від голоду їхні діти.

Чимало таких свідоцтв збереглося в архівних документах Запорізького обкому КПУ.

Наприклад, в селі Костянтинівка Мелітопольського району одна з колгоспниць на зборах заявила: «Ви обираєте, а коли ж дасте дітям хліба? Діти починають пухнути».

Інша жінка-виборець, з Мелітополя, висловилася про майбутні вибори ще відвертіше: «Ви без мене виберете».

Відомі й випадки псування наочної агітації. У 1947-му в Пологівському районі Запорізької області жителька села Семенівка зірвала зі свого будинку плакат і порадила агітаторам надіти його собі на голову. У Запоріжжі зіпсували плакат, змінивши дату на 1948 рік.

Були й випадки псування бюлетенів під час голосування. У 1946-му в Семенівці виборча комісія виявила бюлетень з написом Я б хотіла голосувати за такого обідраного і голого, як я. А наступного року в цьому ж районі зіпсували вже 25 бюлетенів, викресливши прізвище єдиного кандидата.

Під дулами автоматів

Але найбільш напруженою була обстановка в західних областях України. Тут передвиборча кампанія більше нагадувала військову операцію. В січні 1946 року в регіоні перебувало близько 500 тис. бійців регулярної армії, не рахуючи загонів НКВС. Вони повинні були протистояти підрозділам УПА, які теж підготувалися до прийдешнього волевиявлення.

Втім, навіть присутність такого значного контингенту не додавала місцевій владі впевненості у своїх силах. Приміром, заступник начальника окружної школи сержантського складу Прикордонних НКВС в січні 1946 року повідомляв першому секретареві ЦК КП (б) У Микиті Хрущову, що агітацію він проводить фактично самотужки, а працівники Станіславського, Обертинського та Коломийського районів «бояться бути в селах, перебільшуючи силу бандитів, а авторитетів серед населення взагалі не мають».

Часто районні уповноважені змушували членів сільських виборчих комісій підписувати протоколи ще до закінчення голосування. Тоді їх можна було відвезти в райцентр до настання темряви.

Страхи чиновників не були безпідставними: повстанці дійсно організовували збройні напади. Керівництво силових структур намагалося припинити ці дії 

Страхи чиновників не були безпідставними: повстанці дійсно організовували збройні напади. В селі Труханів Сколівського району Дрогобицької області загін УПА влаштував перестрілку з бійцями НКВС безпосередньо в день голосування. Були випадки вбивств уповноважених й активістів, розклеювання «антивиборчих листівок».

Керівництво силових структур намагалося припинити ці дії. Тільки у Львівській області, за даними НКВС УРСР, за період з жовтня 1945 року по січень 1946 року проведено 4.093 «чекістсько-військових операції», в ході яких загинуло 938 повстанців.

Втім, і неозброєний електорат ставився до виборів далеко не позитивно. В одному із сіл Станіславської області місцеві жителі порвали на шматки брошури про «сталінську Конституцію», вручені агітаторами. В іншому селі просто відмовилися голосувати на зборах, присвячених висуванню кандидата.

День виборів багато виборчкомів зустріло на самоті через неявку виборців, які йшли хіба що під дулом автомата. Правда, на офіційні результати це аніскільки не вплинуло.

У своїй постанові про підсумки виборів до Верховної Ради СРСР в західних областях України, прийнятій 21 лютого 1946 року, політбюро ЦК КП (б) У все одно заявило, що в голосуванні взяли участь 99,6% людей, які мають право голосу. Такі самі результати були «намальовані» і за підсумками кампанії до Верховної Ради УРСР в 1947-му.

Виборчі кампанії 1950-х років пройшли в регіоні більш спокійно. Знекровлені чекістськими рейдами повстанці не намагалися заважати проведенню голосування. Але населення ігнорувало його, як і раніше, і чиновникам доводилося кидати бюлетені і за себе, і за того хлопця.

Поступово кампанії перетворилися на ритуальну церемонію, що проводилася раз на кілька років і не викликала у громадян бурхливого протесту

Поступово кампанії перетворилися на ритуальну церемонію, що проводилася раз на кілька років і не викликала у громадян бурхливого протесту. Участь у голосуванні стала для них способом привернути увагу до проблем у регіоні.

Наприклад, на виборах 1967 року до Верховної Ради республіки виборці Вінниці залишали на бюлетенях написи на кшталт Товариші депутати! Ми голосуємо за вас. Зробіть так, щоб на п'ятих поверхах в районі Вишенька була вода або Новому складу депутатів потрібно рішуче поліпшити роботу міського транспорту.

У 1970-ті, з погіршенням економічного становища, написи на бюлетенях змінили тональність. Під час кампанії до Верховної Ради СРСР у 1974 році жителі Харківщини обурювалися вже самою виборчою системою: Кому потрібен цей фарс, це знущання над словом вибори ?. А іноді владі задавали риторичні запитання про причини відсутності ковбаси.

Відтоді законодавство про голосування багато в чому змінилося, але написи на бюлетенях до цього часу залишаються одним зі способів протесту, про що свідчать численні фотографії у соцмережах.

***

Цей матеріал опубліковано в №42 журналу Корреспондент від 24 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.