Корреспондент: Полтава як картинка амбіцій Російської імперії

Полтава протягом більше ніж 100 років будувалася багато в чому завдяки Північній війні.

Зазвичай бойові дії руйнують міста. Але Полтава протягом більше ніж 100 років будувалася багато в чому завдяки Північній війні XVIII століття і пристрасті імперського режиму до святкування її ювілеїв, пише Дмитро Слинько у №45 видання від 14 листопада 2014 року.

У 1787 році французький історик і дипломат граф Луї Філіп де Сегюр, який служив послом Франції в Росії, супроводжував Катерину II в її грандіозній поїздці по країні у зв'язку із завоюванням Криму.

Один із записів у шляховому щоденнику графа свідчить: «Невелике містечко, погано укріплене і малонаселене, не надає для огляду жодної чудової будівлі або пам'ятника».

Через чверть століття це саме місто сучасники називали Петербургом у мініатюрі. «Винуватицею» метаморфози стала Північна війна: в історичному центрі Полтави більшість пам'ятників, будівель і навіть вулиць з'являлися саме завдяки їй. Протривавши кілька годин, Полтавська битва протягом цілого століття створювала і розвивала місто.

До 1709 року Полтава була містечком з населенням 4 тис. осіб. Для порівняння: число загиблих у Полтавській битві шведських солдат сягає 10 тис. До того ж місто періодично спалювали і грабували татари – останній перед великим боєм потужний набіг був скоєний у 1695-му.

Дата Полтавської битви, 27 червня, стала аналогом 9 травня для Радянського Союзу. На думку багатьох істориків, Росія відбулася як імперія саме внаслідок цього бою

Дата Полтавської битви, 27 червня, стала аналогом 9 травня для Радянського Союзу. На думку багатьох істориків, Росія відбулася як імперія саме внаслідок цього бою. Але якщо радянська влада любила увічнювати пам'ять про ключові бої на місцях самих битв, то російські царі перші десятиліття після великої перемоги згадували про Полтаву винятково у столиці.

На честь битви Петро I звелів побудувати на верфі Адміралтейства в Санкт-Петербурзі бойовий корабель Полтава. У місті на Неві заклали і Сампсоніївський собор (27 червня за православним календарем – День святого Сампсонія).

Найбільш відомий пам'ятник Полтавській битві створили до її 25-річного ювілею, знову-таки в околицях Петербурга. Фонтан у Петергофі поставили за цариці Анни Іоаннівни. Алегорія вийшла красномовною: Самсон розриває пащу золотому леву – саме цей звір зображений на королівському гербі Швеції.

Сама Полтава залишалася повітовим містечком, яке входило до Новоросійської губернії, а пізніше – Катеринославського намісництва. Столицями обох адміністративних одиниць був сусідній Кременчук. Не допоміг місту навіть візит Катерини II: фаворит імператриці граф Потьомкін влаштував лише історичну реконструкцію легендарного бою – правда, вельми грандіозну.

«Полтавський бій постав у живій, рухливій, одухотвореній картині, близькій до дійсності. Російська армія розділилася на дві половини, з яких одна зайняла російські окопи, а інша шведські редути. Перед поглядом цариці зроблені були всі ті маневри, які могли зобразити нам подобу цієї рішучої битви», – описував побачене граф де Сегюр.

Цариці видовище сподобалося.

«Вона обсипала його [Потьомкіна] подарунками і щедро роздавала чини та ордени генералам і офіцерам», – розповідає француз. Самої Полтави щедрість не торкнулася – імператриця відбула до Харкова.

Петербург по-малому

Повертати Полтаву із забуття стали на початку XIX століття. Наближався 100-річний ювілей битви, а зміцніла за сторіччя імперія не могла пропустити такий привід.

Перша знакова подія відбулася в 1802 році: Малоросійську губернію зі столицею в Чернігові розділили на дві – Чернігівську та Полтавську. Остання повинна була стати Лубенською – саме Лубни були культурним та економічним центром регіону. Приміром, на початку XIX століття в Полтаві працювала одна-єдина невелика приватна аптека лікаря Тишевського, тоді як лубенські аптекарі постачали медикаменти на весь південь Росії. Але тут зіграла на руку Полтавська битва.

«Спочатку існувало припущення зробити губернським містом не Полтаву, а Лубни як центральний пункт, але історичне минуле Полтави дало перевагу останній, і Полтава стала з 9 березня 1802 року губернським містом», – пише історик Іван Павловський у своєму нарисі Полтава, виданому в 1910-му.

Чиновник вирішив сповна скористатися ювілеєм для розвитку міста. Враховуючи важливість події, з Полтави він задумав зробити ні багато ні мало маленький Петербург

Губернатором Полтавщини призначили дійсного таємного радника, князя Олексія Куракіна – фаворита імператорів Павла I й Олександра I. Чиновник вирішив сповна скористатися ювілеєм для розвитку міста. Враховуючи важливість події, з Полтави він задумав зробити ні багато ні мало маленький Петербург. Завдання було більш ніж амбітним.

«Полтава в момент відкриття губернії була невеликим містечком, схожим більше на село, ніж на місто. На в'їзді в місто було чимало вітряних млинів, що вже було ознакою скоріше села, ніж міста», – пише Павловський.

Майбутній центр губернської столиці Куракін запропонував облаштувати на місці, де Петро I зустрівся із захисниками Полтавської фортеці під керівництвом полковника Келіна. Площу назвали Олександрівською на честь тодішнього імператора Олександра I.

У 1806 році розробили Генеральне положення казенних будівель на полі Олександрівської площі. Архітектором адміністративних будівель на ній став Андреян Захаров, відомий своїм проектом Адміралтейства в Санкт-Петербурзі.

В архітектурі тієї епохи панував «олександрівський класицизм» – майбутній переможець Наполеона надихався грецькою та римською архітектурою, відчуваючи в них велич. Тому отримані будівлі – будинок губернатора, присутні місця, дворянське зібрання, малоросійський поштамт – стали наочною ілюстрацією цього стилю, а заразом увібрали «пітерський дух».

Згідно з планом від великої круглої площі розходилося вісім вулиць, а посередині кола вирішили встановити пам'ятник Полтавській битві

Згідно з планом від великої круглої площі розходилося вісім вулиць, а посередині кола вирішили встановити пам'ятник Полтавській битві. Проект затвердили теж у дусі класицизму, взявши за основу тріумфальні колони давніх римлян.

До 100-річчя не встигли: чавунну колону з позолоченим орлом відкрили із запізненням на два роки – 27 червня 1811-го. Зате автором проекту став Тома де Томон – французький архітектор, автор знаменитої композиції стрілки Василівського острова в Санкт-Петербурзі з будівлею біржі та ростральними колонами. Велике село стала маленьким Петербургом.

Ювілейний марафон

Олександр I завітав до Полтави в 1817 році. Для імператора, який на той момент уже здобув лаври переможця наполеонівських військ, влаштували історичну реконструкцію битви – як свого часу для Катерини. Про це в своїх мемуарах написав військовий історик Олександр Михайловський-Данилевський.

«16 вересня вранці ми вирушили на поле безсмертного полтавського бою, на якому був вишикуваний третій піхотний корпус з рухами військ Петра Великого і Карла XII. Нам сприяла чудова погода, і государ був надзвичайно веселим, люб'язним; та й чи можна було не радіти, перебуваючи посеред військ, які незадовго до цього тріумфували над усією Європою і в той самий день були перед ним на полях, на яких за сто років врятована імперія і покладена справжня основа її величі», – зазначає історик.

Не порадувало государя тільки рішення зрити земляні вали колишньої Полтавської фортеці. «Ушляхетнити» центр міста до візиту високого гостя вирішив малоросійський губернатор, князь Микола Рєпнін.

Цікаво, що в тому самому році Рєпнін виступив і як хранитель старовини. До візиту князя місцеві поліцейські зруйнували будинок, в якому відпочивав Петро I у день великої битви. Хата була дерев'яною і старою і, на думку місцевої влади, псувала вигляд міста. Щоб зберегти хоча б дух меморіального місця, Рєпнін наказав поставити тут обеліск.

Дерев'яна Спаська церква, де Петро I молився перед боєм, теж неабияк занепала, але її вдалося врятувати завдяки цесаревичеві Олександру II. У 1837 році майбутній цар-визволитель пожертвував 2.000 руб. на збереження пам'ятника, ще понад 20 тис. руб. зібрали по всій Росії. Рішення було оригінальним: над дерев'яним склепінням спорудили кам'яний «футляр» – проект розробив головний архітектор Харкова Андрій Тон.

На кошти, що залишилися після побудови футляра, перебудували обеліск – той самий, що повелів поставити Рєпнін. У чергову пам'ятну дату, 27 червня 1849 року, на місці відпочинку Петра I поставили новий пам'ятник. Він вийшов більш урочистим: прямокутна піраміда на п'єдесталі з гранітних ступенів, а нагорі – щит, меч, шолом і лаври полководця. Як водиться, походження було петербурзьким: одна тільки доставка монумента коштувала 1.825 руб.

А 27 червня 1852-го нарешті згадали про місце самої битви: тут заклали церкву Святого Сампсонія. Її урочисто освятили у 1856-му – таким чином через 147 років збулося побажання Петра I заснувати тут монастир. Будівництво почалося лише після особистого втручання царя Миколи I, а архітектором виступив Йосип Шарлемань, автор проекту будівлі міністерства внутрішніх справ у Петербурзі.

Але однією лише архітектурою не визначається добробут міста – Полтаві потрібен був економічний розвиток. Для цього місцева влада клопотала про перенесення до столиці губернії Іллінського ярмарку

Але однією лише архітектурою не визначається добробут міста – Полтаві потрібен був економічний розвиток. Для цього місцева влада клопотала про перенесення до столиці губернії Іллінського ярмарку, який до цього квартирувався у Ромнах. Цей торговий майданчик мав величезні обороти і за значимістю стояв в одному ряду зі знаменитим Нижегородським ярмарком.

Запекла суперечка між громадами двох міст тривала не один рік. Полтавчани перемогли в 1852-му, не в останню чергу завдяки все тій самій Північній війні.

У звіті про стан Полтавської губернії за 1841 рік крім маси інших аргументів губернатор Олександр Аверкієв наводив і такий: перенесення ярмарку «надало б джерела для вишукування доходів для поліпшення і прикрашення міста і взагалі дало б нові сили знаменитому місту для Росії, але, на жаль, до цього часу бідному у багатьох відношеннях».

Разом з ярмарком в Полтаві з'явилися євреї й іноземні гості, що було важливо для розвитку міста.

Публіцист і слов'янофіл Іван Аксаков писав про них таким чином: «Де євреї, там і гроші, кажуть російські торговці. Вони, посилюючи роздрібну торгівлю на ярмарку, сприяють обігу готівкової монети. В Полтаві на Іллінському ярмарку завдяки євреям з'являються крім сукон західного краю іноземні шовкові й камзольні матерії, голландське полотно і віденський галантерейний товар».

Крім того, для купівлі головного ярмаркового товару, шпанської вовни, на Іллінський ярмарок приїжджали австрійські та пруські торговці. Цікаво, що на момент відкриття губернії за півстоліття до цього у восьмитисячній Полтаві, як пише Павловський, «єврей був тільки один, а іноземців зовсім не було».

Переможна поразка

200-річчя Полтавської битви святкували з розмахом. За рік до ювілею створили «Міжвідомчу комісію» на чолі з генералом Олександром Більдерлінгом. А в лютому 1909-го Микола II видав окремий указ про прийдешні урочистості, які повинні були мати загальноросійський характер.

На святкування виділили колосальну суму – 240 тис. руб. Місто отримало нові споруди. На місці Подільського бастіону фортеці встановили Білу альтанку, на полі битви поряд з братською могилою воїнів відкрили музей. З'явився і новий пам'ятник захисникам фортеці – кам'яна стела з бронзовим левом.

Імператор гідно оцінив і місто, і торжества. Не сподобався високому гостю лише будинок земської управи, побудований за рік до ювілею. Розкішна будівля, багато прикрашена національними орнаментами, була виконана в стилі українського модерну

Імператор гідно оцінив і місто, і торжества. Не сподобався високому гостю лише будинок земської управи, побудований за рік до ювілею. Розкішна будівля, багато прикрашена національними орнаментами, була виконана в стилі українського модерну.

Але государ розкритикував не архітектуру, а ідеологію: «Стиль будинку виконано начебто для малоросів та їхньої історії, що цілком неприпустимо і шкідливо для держави».

Що шкідливо, а що корисно для держави, ніяк не могли визначитися напередодні святкування 300-річного ювілею битви у 2009-му. Від встановлення пам'ятників Івану Мазепі та Карлу XII місцева влада про всяк випадок відмовилася. Обмежилися політкоректною ротондою, на трьох колонах якої написана фраза Час лікує рани російською, українською та шведською мовами.

Історичним монументам і храмам, рясно прикрашеним імперською символікою, поки що вдається переживати нинішнє протистояння з Росією. Двоголовий орел на пам'ятнику на місці відпочинку Петра I відбувся спробою перефарбовування в жовто-блакитні кольори, а на монументі слави до золотого птаха приставили український прапор.

Сучасна Полтава акуратно доповнює військове минуле гумором. Монументальну пропаганду розбавляють пам'ятниками свині або галушці

Сучасна Полтава акуратно доповнює військове минуле гумором. Монументальну пропаганду розбавляють пам'ятниками свині або галушці.

Цікаво, що історія Полтави могла повторитися на початку XXI століття, коли президент Віктор Ющенко задумав відродити Батурин. Гетьманську столицю знищили війська князя Меньшикова за рік до Полтавської битви – за «зраду» Мазепою Петра I в тій самій Північній війні. Тоді це було велике місто з 20-тисячним населенням.

Але в розпорядженні у гаранта не було 100 років: встигли побудувати репліку дерев'яної фортеці і відновити палац гетьмана Розумовського. В іншому Батурин залишився тихим селищем з 3 тис. жителями, яке не дотягло навіть до статусу райцентру.

На думку деяких істориків, Північна війна створила не тільки місто, а й цілу державу – Швецію в її нинішньому вигляді

Зате, на думку деяких істориків, Північна війна створила не тільки місто, а й цілу державу – Швецію в її нинішньому вигляді.

«Одна з доріг, що привели до сьогоднішнього багатства і досягнення успіху Швеції, брала початок саме там, на рівнині під Полтавою», – пише відомий шведський історик Петер Енглунд у своїй книзі Полтава.

На думку вченого, поразка в Північній війні змусила шведів відмовитися від роздування військових бюджетів, збирання земель, великодержавних амбіцій та інших «принад», властивих імперіям. Натомість скандинави переключили зусилля на вирішення внутрішніх завдань, від чого програли на глобальній арені, але виграли як комфортна країна для життя.

«Перемоги найчастіше схиляють до самозаспокоєння і консерватизму, тоді як невдачі підштовхують до перегляду поглядів та розвитку», – підсумовує історик.

***

Цей матеріал опублікований в № 45 журналу Корреспондент від 14 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.