Корреспондент: Точка зору. Етюд у вугільних тонах
Історія з африканським вугіллям вилилася в грандіозний скандал з репутаційними втратами для всіх його фігурантів.
Україна знову змушена шукати альтернативу донбаському вугіллю, щоб поповнити зменшення запасів палива, пише Дмитро Горулько, редактор рубрики Бізнес журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №46 видання від 21 листопада 2014 року.
Останні кілька тижнів пройшли для аудиторії українських ЗМІ під девізом Все, що ви ніколи не прагнули дізнатися про вугілля. Немов змовившись, медіа завалили аудиторію потоком специфічних даних про умови, ціни і характеристики палива. Кількість оприлюдненої інформації конфіденційного характеру можна порівняти хіба що з газовими контрактами 2009 року, хоча ціна питання в рази менша. Каменем спотикання став контракт з трейдером Steel Mont, який встиг привезти в Україну три партії вугілля з ПАР по 80 тис. т кожна за ціною близько $ 86 за 1 т (з урахуванням доставки – $ 110 /т).
Грім грянув 4 листопада – на засіданні РНБО Президент Петро Порошенко зажадав перевірити умови угоди, і Генпрокуратура з СБУ взялися за роботу. Предметом перевірки стала діяльність компанії Центренерго, якій призначалося африканське вугілля, і державної Укрінтеренерго, що уклала контракт із зареєстрованим у Лондоні трейдером. Не уникнув перевірок і міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан, який був в ГПУ на допиті минулого понеділка.
Скандал вибухнув на тлі тривалих переговорів переможців парламентських виборів, які напружено обговорювали коаліційну угоду і розподіл портфелів у новому Кабміні. Політичне підґрунтя цілком очевидне – за інформацією Корреспондента, і Порошенко, і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк не бачать в новому уряді чинного главу Міненерговугілля. Втім, розмах баталій свідчить, що обидві сторони постаралися вичавити з скандалу максимум.
Відповідно, і ЗМІ, що втягнулися в кампанію, й експерти розділилися на дві основні категорії. Перші взялися під мікроскопом вивчати контракт зі Steel Mont на предмет можливих зловживань, смакуючи кожну невідповідність зазначених у ньому характеристик палива чинним в Україні стандартам, розрахованим зовсім не на африканське вугілля. Другі зазначають, що посередники, які пропонують вугілля з РФ, зокрема кіпрська Neocar, можуть бути використані як ширма для продажу вугілля з Донбасу під виглядом російського або разом з ним.
Обмін люб'язностями мало чим відрізняється від «дореволюційної» України з точки зору використовуваних технологій. Неординарним маневром виглядала хіба що інформація, оприлюднена Мустафою Найємом, який заявив, що компанії Ріната Ахметова «продовжують експорт вугілля». Громадськість, яка втомилася стежити за протистоянням між переможцями виборів, тимчасово переключилася на власника ДТЕК. Правда, вчорашній журналіст, а нині член Блоку Порошенка не врахував, що активи Ахметова, які видобувають дефіцитні марки А і Т, розташовані на території, підконтрольній сепаратистам, ще із середини літа. Тому актуальність заяви в частині «продовжують експортувати» є досить сумнівною.
Апофеозом стало рішення уряду про обмеження експорту вугілля антрацитових марок, що припало на час, коли майже всі шахти, на яких видобувається антрацит, опинилися під контролем бойовиків ДНР і ЛНР.
Взаємний обмін прямими і завуальованими претензіями затягнувся, при цьому сторони старанно ігнорують питання, які просто-таки напрошуються. Наприклад, як вийшло, що ризик втратити поставки вугілля не врахований на етапі планування операцій? Або як бути далі, якщо вугілля з ПАР є занадто дорогим або неякісним? Поки відомо лише, що Steel Mont розірвала контракт з Укрінтеренерго.
Єдиною альтернативою зараз є поставки з РФ, причому вугілля російського походження купують як приватні компанії, так і державна Центренерго
Єдиною альтернативою зараз є поставки з РФ, причому вугілля російського походження купують як приватні компанії, так і державна Центренерго. Говорити про можливість поставок вугілля з підконтрольних сепаратистам шахт зараз є справою невдячною. І не тільки через політичні реалії. Збиток, завданий інфраструктурі регіону, такий, що навіть вугілля потрібних марок з шахт, розташованих на підконтрольній України території, не вивозиться в повному обсязі.
До початку листопада на складах вугільних шахт на території самопроголошених ДНР і ЛНР накопичилося понад 2 млн т вугілля дефіцитних марок А і Т, вивезти які неможливо. А Україна зараз змушена закуповувати вугілля для своїх ТЕС у країни, з якою вона готова до повномасштабної війни, згідно із заявою Президента. Компанія Центренерго повідомила, що купить до кінця року понад 500 тис. т російського палива за ціною $ 80 за 1 т. Українське вугілля вона купує по 850 грн за 1 т, або більш ніж $ 50 за нинішнім курсом.
Логічно припустити, що вітчизняне вугілля завжди дешевше, але два роки тому картина була протилежною. Склади ТЕС ломилися, а державні енергокомпанії за ціни на ринку в межах 450 грн за 1 т продовжували скуповувати паливо вдвічі дорожче. Постачальниками виступали маловідомі ТОВ, зареєстровані в Києві та Донецьку. Енергетики переплачували за паливо сотні мільйонів гривень – при тому курсі долара українське вугілля іноді коштувало державі дорожче, ніж африканське зараз. Розмах спекуляцій було видно неозброєним оком. Але, мабуть, і в тодішнього міністра економіки Порошенка, і в одного з лідерів парламентської опозиції Яценюка були справи важливіші.
***
Цей матеріал опубліковано в №46 журналу Корреспондент від 21 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.