Корреспондент: Якби гроші. Грошові сурогати України у XX ст.

У періоди нестабільності на фінансову сцену України завжди виходили так звані грошові сурогати.

«Парашки» і «МММівки», білети Висунської республіки й одеські рублі – їх було надзвичайно багато, пише Дмитро Слинько у №46 журналу Корреспондент від 21 листопада 2014 року.

Сцену із Золотого теляти, в якій зустрічаються двоє «дітей лейтенанта Шмідта», шанувальники творчості Іллі Ільфа і Євгена Петрова знають напам'ять. За крилатими фразами на кшталт «Впізнаю брата Колю» і «Джентльмен у пошуках десятки» приховується важливий історичний факт: «Голова, стиснутий вузькими рамками місцевого бюджету, зміг дати тільки вісім рублів і три талони на обід в кооперативній їдальні Колишній друг шлунка».

Талони на обід – важливе свідчення епохи. Початок 1930-х – час великих будівництв комунізму, але водночас – тотального безгрошів'я його будівельників. Тому трудящим замість живих грошей часто пропонувалися їхні замінники – ті самі обідні талони або продуктові картки.

Поява альтернатив загальнодержавним грошам – вірна ознака кризи в економіці. У боністиці (історична дисципліна про паперові грошові знаки, що вийшли з обігу) їх називають грошовими сурогатами. Це можуть бути розрахункові чеки заводів і кооперативів, білети міських чи крайових урядів і навіть купюри, що вийшли з обігу.

Якщо вірити новинам, останній тип грошових сурогатів використовувала і нинішня «влада» окупованого сходу України. Сепаратисти нібито виплачували пенсії гривнями старих зразків, що вийшли з обігу й були викрадені зі сховищ кримського управління Нацбанку

Якщо вірити новинам, останній тип грошових сурогатів використовувала і нинішня «влада» окупованого сходу України. Сепаратисти нібито виплачували пенсії гривнями старих зразків, що вийшли з обігу й були викрадені зі сховищ кримського управління Нацбанку.

Історія знає не один такий приклад використання «мертвих» грошей. Після революції 1917 року рублі царської Росії, яка вже пішла в небуття, ще кілька років використовувалися для розрахунків. Інших грошей на просторах колишньої імперії не вистачало, а багато громадян до останнього вірили, що самодержавство ще повернеться.

Другий приклад також стосується новітньої історії. Офіційна Москва вилучила з обігу радянський рубль у 1993 році. Але в Таджикистані банкноти з профілем Ілліча продовжували ходити до 1995-го, а в Придністров'ї – до 1994-го. Правда, у другому випадку їм надавали «національної ідентичності», наклеюючи невеликі марки з портретом Олександра Суворова.

Валюта нашого містечка

Масовим явищем сурогати стали після лютневої революції 1917 року. Загальнодержавним рублям, прозваним «керенками» на прізвище глави Тимчасового уряду, населення не довіряло. Та й сам уряд до власної валюти ставився зі зневагою.

«Держскарбниця не створювала собі проблем позначенням серії та номера, а гігантські паперові аркуші з надрукованими на них казначейськими знаками віддавало в каси не розрізаними на купюри. У такому вигляді вони передавалися населенню, яке використовувало їх як шпалери», – розповідає Юрій Бокарьов у книзі Російський рубль. Два століття історії.

Період з 1917 по 1920 рік став епохою грошей місцевих випусків або, як їх називають історики, приватних бон

Тому період з 1917 по 1920 рік став епохою грошей місцевих випусків або, як їх називають історики, приватних бон.

«Гроші друкували міські думи і ради, різні республіки, які проголошувалися на території повітів, управи, магістрати, громади, казначейства, банки, каси взаємодопомоги, кредитні організації, булочні та кінотеатри, ресторани, заводи, церкви, кооперативи, товариства», – пише історик Марія Дмитрієнко у передмові до Каталогу паперових грошових знаків Росії, СРСР і СНД.

За підрахунками експертів, на території України в ті часи власні гроші випускали понад 200 міст і сіл. А загалом в обіг потрапило понад 4 тис. видів грошових знаків

За підрахунками експертів, на території України в ті часи власні гроші випускали понад 200 міст і сіл. А загалом в обіг потрапило понад 4 тис. видів грошових знаків.

Серед міських грошей цікавий розмінний білет міста Одеси (1917 рік). Прямо на банкноті одеситам детально пояснювали, що за «звір» у них в руках. Синій папірець нібито був «забезпечений державними кредитними білетами і п'ятивідсотковими короткостроковими зобов'язаннями Державного казначейства, що зберігаються в Одеській конторі державного банку».

Обміняти одеський рубль на російський можна було у 25 установах – від одеських відділень Азовсько-Донського комерційного банку до Банкірського дому Ашкеназі і Товариства взаємного дрібного кредиту. «Після зникнення потреби в розмінних білетах» городянам обіцяли повідомити терміни, в які Одеська контора держбанку буде обмінювати міську валюту на «держ. кред. білети».

Ходили в Одесі й інші характерні для епохи грошові знаки – марки-гроші. Карбувати розмінну монету було дорого, от її і замінювали маленькими паперовими квадратиками – «розмінними марками міста Одеси». Марки випускала влада багатьох міст і територій, у тому числі і Центральна Рада УНР. На останніх зазначалося: Ходить нарівні з дзвінкою монетою.

Іменем республіки

Влітку 2014-го користувачі соцмереж активно «розшарювали» посилання на Проект грошової системи Новоросії. Тоді інформація про прийдешнє введення у Донбасі власних червінців і гривеників не підтвердилася – сепаратисти продовжують використовувати гривню.

А ось 100 років тому самопроголошені республіки не покладалися на центральні валюти. Одну з найуспішніших емісій у 1918-1920-му провела Донська Республіка – козацьке держава на території нинішніх Ростовської та Волгоградської областей Росії, а також східних районів Донецької та Луганської областей.

Купюри з портретом отамана Матвія Платова в народі називали донськими рублями. Хоча ніяких згадок про Донську Республіку на них не було – емітентом зазначалася Ростовська контора Державного банку.

«Ці грошові знаки користувалися великою довірою серед комерсантів й у населення. Непрямою ознакою такого успіху були вельми активні спроби фальшивомонетників підробити донські рублі», – зазначає у науковій публікації історик Олександр Баранов.

У 1919-1920 роках поряд з донськими рублями з'явилися й інші гроші – білети Державного казначейства Головного командування збройними силами на півдні Росії. Поняття «південь Росії» змінювалося в залежності від ходу боїв денікінців з більшовиками – певний час це була велика територія від Одеси до Каспію.

Друкувалися банкноти в різних містах, але з дотриманням ступенів захисту й імперських традицій дизайну. Незважаючи на це, гроші вважалися тимчасовими, про що нагадував напис, який ледве читався через рясні завитки на буквах: Білети Державного казначейства підлягають обміну на грошові знаки, що мають бути випущеними єдиним російським урядом.

Втім, деякі південні райони не збиралися ні коритися денікінцям, ні чекати «єдиного уряду». Бунтівні селяни Херсонської губернії проголосили Висунську Народну Республіку. Крихітна держава з центром у селі Висунськ (зараз – Березнегуватський р-н Миколаївської обл.) встигла відзначитися і власними грошима. Але через недовговічність самої держави «кредитних білетів» встигли випустити мало. Тому пафосні банкноти з античним дизайном – велика рідкість у колекціонерів.

Окрема тема, навколо якої ламають списи історики, – випуск власних грошей Нестором Махном. Часто легендарному отаману приписують банкноти зі слоганом Гоп, кумо, не журись, в Махна гроші завелись. Втім, експерти вважають, що мова йде скоріше про написи і додатковий друк на звичайних грошах, а не про власну емісію.

«Друкування грошей, їх ходіння демаскувало б армію, яка в критичний момент розходилася по домівках, – вважає Дмитрієнко. – Без технічного оснащення в сільській місцевості за короткий термін і невідомо для чого випускати гроші безглуздо».

Березовий рай

Головний недолік сурогатів – їхній обмежений обіг. Фактично населення прив'язували до рідного міста, заводу або колгоспу. З такою проблемою зіткнулися і комбінатори із Золотого теляти: «На дверях їдальні Колишній друг шлунка висів великий замок, вкритий чи то іржею, чи то гречаною кашею». Остапу та Шурі довелося піти до приватників, які, за справедливим зауваженням Балаганова, любили готівку.

Детальні описи талонів є в романі Валентина Катаєва Часе, вперед про будівництво Магнітогорського меткомбінату: «Він сунув Корнєєву довгу рожеву стрічку п'ятикопійчаних талонів. Двадцятикопійчані були блакитними. Вони завивалися стружкою в руках виконроба. Він йшов, як фокусник-жонглер по сцені старовинного народного театру епохи Єлизавети Англійської, весь обплутаний різнобарвними стрічками талонів».

Розповідає Катаєв і про те, що на сурогати радянські трудівники навіть грали в карти: «Загіров біг за ним і благав зіграти в борг. Він обіцяв віддати продуктові та обідні талони. Він пхав промтоварну картку».

У післявоєнному СРСР широким масам були відомі переважно два види сурогатів. Перший – лотерейні квитки. «Мені дали на здачу Жигулі», – жартували радянські громадяни. Але лотерейними квитками розраховувалися рідко, лише через брак монет.

Інша справа чеки Зовнішпосилторгу. Випадок унікальний: зазвичай грошові сурогати зважаючи на їхній обмежений обіг люди прагнуть обміняти на справжні гроші, але ці чеки радянські громадяни готові були викуповувати дорожче їхнього номіналу. При цьому ще й ризикуючи потрапити за ѓрати: купити заповітні папірці можна було тільки у спекулянтів або у щасливих співвітчизників, які повернулися з-за кордону, а напис на аверсі купюри повідомляв: Чек перепродажу не підлягає.

Все тому, що банкноти Зовнішпосилторгу були фактично радянськими аналогами доларів. Ними платили зарплату громадянам СРСР, які працювали за кордоном. Отоварити їх можна було в спеціальних магазинах – Берізка в Москві, Каштан у Києві. На відміну від звичайних універмагів, там часто «викидали» імпортний дефіцит. Схожі чеки випускав і Зовнішторгбанк СРСР – їх отримували моряки.

Всі чеки були паперовими. Купюри номіналом 1 руб. і вище офіційно називалися «чеками на отримання товарів на суму ...», а копійчані банкноти – «розмінними чеками».

Намалюй сам

У 1980-ті роки поряд з поняттями «перебудова» і «гласність» в ужиток увійшов термін «госпрозрахунок». Радянським підприємствам пропонувалося виживати за свій рахунок, не сподіваючись на допомогу держави, що стрімко бідніла.

Продати продукцію за живі гроші в умовах економічної кризи було складно. Її міняли по бартеру, але це не вирішувало проблему готівки для виплати зарплат співробітникам. І тут на допомогу прийшли забуті за півстоліття валютні сурогати.

Зарплату заводчанам або колгоспникам платили грошима власної емісії. Які тільки назви не вигадували для госпрозрахункових грошей – від банального «розрахункового талона» до «чека для розрахунків за товарно-матеріальні цінності та надані послуги».

Доходило до абсурду. На чеках Мінсільгоспу РРФСР Урожай-90 стояли два написи, що прямо суперечили один одному: Право придбання товарів підвищеного попиту та Чек не є платіжним документом.

Довгі формулювання йшли врозріз із зовнішнім виглядом валюти – в кращому разі це були різнокольорові талончики з примітивним малюнком. Справжність «банкнот» підтверджувалася печаткою підприємства, підписами його директора та головного бухгалтера

Довгі формулювання йшли врозріз із зовнішнім виглядом валюти – в кращому разі це були різнокольорові талончики з примітивним малюнком. Справжність «банкнот» підтверджувалася печаткою підприємства, підписами його директора та головного бухгалтера.

Проблеми виникали зі здачею – «копійчаних» чеків, як правило, не вистачало. Боніст з Кемерова Геннадій Рогов згадує характерний випадок тих часів: «У 1992 році в магазині № 282 касири почали видавати здачу листочками білого тонкого або жовтуватого лінійованого паперу, на яких зазначали необхідну суму і проставляли фіолетовий прямокутний штамп з текстом: Муніципальне підприємство. Магазин № 282».

В Україні найбільш «сурогатним» виявився Славутич – нове місто при Чорнобильській АЕС. Коллекцінери-боністи кажуть, що в поліському містечку було в обігу до 1 тис. видів місцевих грошей

В Україні найбільш «сурогатним» виявився Славутич – нове місто при Чорнобильській АЕС. Коллекцінери-боністи кажуть, що в поліському містечку було в обігу до 1 тис. видів місцевих грошей.

Головними були чеки самої ЧАЕС – в народі їх називали «парашками» за прізвищем директора станції Сергія Парашина. Але під час розрахунків «парашками» кожен магазин, ресторан або установа міста могли видати здачу валютою власної емісії, з якою в сусідню торгову точку йти було марно.

Сурогати довелося випускати і державі. У листопаді 1990-го з'явилися відрізні аркуші купонів, повернулися хлібні картки, які молоде покоління знало хіба що за фільмами про блокадний Ленінград, діяли цукрові талони, сором'язливо іменовані «запрошеннями на купівлю цукру».

Найбільш яскравим приватним випуском стали «білети МММ». У народі їх називали «акціями для бідних»

Найбільш яскравим приватним випуском стали «білети МММ». У народі їх називали «акціями для бідних» – одна купюра з портретом Сергія Мавроді становила 1/100 номіналу акції скандально відомого трасту.

У валютній вакханалії були задіяні навіть діти тієї епохи. Паперові вкладиші від турецьких жуйок у дворах і школах виконували ту саму роль, що й всілякі талони і чеки на підприємствах їхніх батьків.

Життя грошових сурогатів в обігу недовговічне. Та й в архівах їх відносно небагато: якщо царські рублі зберігали за їхній розкішний дизайн, то чеки і талони через непривабливий зовнішній вигляд безжально викидали.

Але для колекціонерів це бездонна тема для досліджень. Видаються багатотомні каталоги паперових грошових знаків, їм присвячуються наукові праці, вони продаються на інтернет-аукціонах та стають предметом бурхливих дискусій серед боністів.

«Бони виступають у ролі незамінного історичного джерела, повідомляючи цінну інформацію, що не зафіксована в інших документах», – підсумовує Дмитрієнко.

Головне, перефразовуючи східну мудрість, не жити в епоху їхнього обігу.

***

Цей матеріал опубліковано в №46 журналу Корреспондент від 21 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.