Корреспондент: Точка зору. Втрачений мир

Тяжче за інших повернення збройного конфлікту пережили ті, хто, повіривши у настання миру, приїхав з евакуації додому.

Режим припинення вогню, який встановився на Донбасі з початку грудня, багато хто тут поспішив назвати перемир'ям, пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2014 року. Так хотілося скоріше вжити цей термін до наявного стану речей. Від війни втомилися всі, і втомилися дуже давно.

Спочатку режим перемир'я або припинення вогню дійсно дотримувався обома сторонами. Хоча звуки пострілів з великокаліберних кулеметів і мінометів все ж звучали деколи на околицях міста, але навіть там їх намагалися не помічати. «Хіба це стріляють! – іронічно коментували канонаду місцеві жителі. – От коли снаряди літають над будинком, тоді так ...» Найбільш радикальна із самозаспокійливих версій полягала в тому, що постріли – це тренування на стрільбищах. Не більше. Вже дуже хотілося вірити, що небо над Донецьком нарешті дійсно мирне.

У затихлому місті народ настільки осмілів, що навіть наважувався провідувати свої давно залишені будинки біля аеропорту і в прилеглих до нього кварталах і ділянках. Робили це незважаючи на попередження, що такі вилазки є дуже небезпечними.

Окремий штрих тих днів – гуманітарний коридор у донецький аеропорт, який «ополчення» ДНР надало військовослужбовцям ЗСУ для доставки продовольства і забезпечення планової ротації. Рукостискання вчорашніх супротивників, комбат Купол, який говорить про «братню війну, яка нікому не потрібна». І загальне цілковите нерозуміння того, що відбувається.

На слабких ногах домовленості про припинення вогню дошкандибали майже до Різдва. У новорічну ніч, незважаючи на заборону міської влади використовувати петарди, феєрверки та іншу піротехніку, тишу над Донецьком розірвали численні автоматні та кулеметні черги, але офіційна інформація поспішила заспокоїти: пострілами, хоч і бойовими, лише салютували черговій зміні дат на календарі.

Жарти закінчилися вже на наступний день. Рідкісні, але переконливі артилерійські залпи не залишили сумнівів, що перемир'я якщо і не закінчилося, то балансує на дуже хиткій межі і надії, що воно збережеться, практично немає. Ймовірно, схожі почуття переживає тяжкохворий, який через певний час після виснажливої терапії раптом прислухається до себе і з відчаєм знаходить симптоми хвороби, що повернулася.

А знову справжня війна повернулася в Донецьк під Різдво.

Питання, яке задає багато хто, – хто першим розпочав бойові дії – мабуть, не має сенсу. Адже справжнього перемир'я не було. Війська залишалися на своїх позиціях. Політичне рішення проблеми, здається, не шукалося зовсім. На стіні висіла не самотня рушниця – в донецькому степу протистояли одне одному два добре оснащені військові угруповання. Які, до всього іншого, скучили за період вимушеного простою за «справжньою роботою». Не вистрілити просто не могло.

Напевно, важче за інших повернення збройного конфлікту пережили ті донеччани, які, повіривши в настання миру, залишили в дні затишшя свої тимчасові притулки по всій країні і приїхали з евакуації додому. Якщо інтенсивність обстрілів лякала навіть тих мешканців міста, хто не залишав його в літні та осінні місяці, що казати про людей, які звикли до тихих мирних світанків за вікном?!

Справді – навіть ті обстріли, які приводили в найтрагічніші дні серпня або жовтні до численних людських жертв, рідко тривали більше півгодини. А зараз канонада над містом, що починається о восьмій-дев'ятій ранку, не змовкає до пізнього вечора, а окремі гучні залпи звучать і посеред ночі.

Як і раніше, основна боротьба між протиборчими сторонами розгорнулася за те, що колись було аеропортом. Навіщо і кому він потрібен? Поступово багато людей сходиться на думці, що руїни, які об'єктивно не мають ніякого військово-стратегічного значення, стали таким собі символом, кубком, трофеєм, володар якого, по суті, виграє символічний бій за Донецьк. Абсолютно фантастичні чутки говорили про те, що українські військові нібито навіть отримували наказ від свого командування залишити аеропорт, але підкоритися цьому наказу відмовилися категорично.

Неминуче м'ясорубка навколо аеропорту перемелює прилеглі вулиці і квартали, затягуючи в свою воронку все більші площі. Під потужними ударами артилерії двічі поспіль опинилося селище поблизу залізничного вокзалу. І ніхто не дасть гарантій, що снаряди або ракети не вдарять по ньому ще і ще. При цьому жодне зведення не повідомляє про влучення в будівлі і споруди, які хоч за якимись ознаками можна було б зарахувати до військових об'єктів. Горять і руйнуються житлові будинки, школи, лікарні. Снаряди вибухають на дитячих майданчиках. Вирви від мін вивертають асфальт вулиць. Гинуть мирні жителі.

Зведення про руйнування в місті цілком можна порівняти з літніми. Але за вікнами нині не тепло серпневої ночі, а січневий сніг і мороз. І кожне вибите вибуховою хвилею вікно, кожна зруйнована котельня або підстанція – це явна і пряма загроза життю людини. Про це йшлося задовго до настання зими, і потай багато хто сподівався біди уникнути, розраховуючи, що нова хвиля активних бойових дій припаде на весну. Помилилися.

До лещат військового конфлікту, які стискають зараз Донецьк з небаченою досі силою, додався ще одна зашморг. Спочатку було оголошено, що Україна скоротить до семи кількість пропускних пунктів на кордоні із самопроголошеними республіками. А пізніше всіх охочих ці пункти перетнути приголомшили звісткою, що пройти український блокпост можна буде тільки за спеціальними перепустками, отримати які зможуть далеко не всі.

Введення таких обмежень мотивувалося турботою про безпеку пасажирів. Наскільки дієвими виявилися ці заходи, показала трагедія у Волновасі.

Різкий розігрів конфлікту сьогодні поєднується зі спробою заткнути наглухо горло посудині, в якій відбувається незрозуміла реакція. Здається, це ідеальні умови, щоб відносно уповільнене протистояння негайно перейшло у вибухову фазу. Якщо обставини не зміняться найближчим часом, це станеться і широкомасштабна трагедія на Донбасі неминуча.

***

Цей матеріал опубліковано в №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.