Корреспондент: Точка зору. Коли буде справжня революція гідності

Пільги та доплати перетворилися на систему з приниження громадян.

Їм доводиться не стільки отримувати заслужене, скільки випрошувати подачки, пише Артем Горячкін, редактор рубрики Країна журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №5 видання від 6 лютого 2015 року.

Тема соціального забезпечення спливає досить часто. Страйкували чорнобильці, виходили афганці. Відбувалося це і в ситий докризовий час, коли в бюджеті гроші були, і вже тим більше зараз, коли українців шокували чутками і заявами офіційних посадових осіб про тотальне урізання витрат.

Тепер приводом для занепокоєння є приїзд делегації МВФ з метою прийняття рішення про виділення чергової частини кредиту. Потяг фонду до скорочення будь-якого «непотрібного» асигнування з бюджету відомий. Через це пройшли майже всі країни, які опинилися в ситуаціях, схожих з українською, і були змушені з ним співпрацювати. Хоча це викликає суперечки про ефективність ліквідації пільг як методу, але, тим не менш, МВФ не зобов'язаний утримувати українські незаможні верстви населення. Його функція не просто роздавати гроші, а й спробувати їх у підсумку повернути.

Київ, який справно брав гроші раніше, примудрявся уникати кардинальних рухів. Все-таки на вибори йти нашим політикам, а не фінансистам з фонду. Це депутатам доведеться віддуватися за прийняті рішення і ризикувати кар'єрою, а не директору-розпоряднику.

Якщо раніше можна було почекати, потягнути час, поки представники МВФ не підуть на поступки, то зараз немає ні часу, ні ресурсів. Поле для маневрів, схоже, не стільки звузилося, скільки зникло. І загроза залишитися без підмоги у вигляді пільг для громадян стає все більш реальною. Такого ще не було. Раніше держава якось намагалася викручуватися.

Держава виявилася заручником такої ж провальної схеми, як і залежні від неї українці. Вибудувана система соціальної підтримки поглинає мільярди гривень, як чорна діра, і при цьому ніяк не вирішує проблеми. Варто було державним фінансам дійти до ручки, і все посипалося в один момент.

Пільги та соціальна допомога для багатьох українців є серйозною підмогою до їхніх невеликих зарплат. По суті, дохід людини складає також певна сума послуг та доплат.

Тому, наприклад, коли влада оголошує про відсутність грошей у скарбниці, перекладає надання допомоги на місцеву владу або просто припиняє надавати послуги, це і є те саме горезвісне скорочення зарплат, згадки про яке держава намагається уникати.

При цьому і в більш благополучний час пільги у нас буксують. Не так через брак коштів (все одно ж кошти виділялися і виділяються), як через недосконалість законодавства, неякісну роботу службовців, звичайну корупцію.

Така система вигідна державі. Вона дозволяє маніпулювати громадянами, роздаючи подачки, часто такого ж мізерного розміру, як і їхні зарплати. Це створює видимість певного добробуту. Але він триває рівно стільки, скільки захочуть в уряді.

Пільги в нашій країні перетворилися з виду підтримки нужденним на подарунок з барського плеча. Це принижує громадян, примушуючи випрошувати добавки

Пільги в нашій країні перетворилися з виду підтримки нужденним на подарунок з барського плеча. Це принижує громадян, примушуючи випрошувати добавки, а держава отримує просто якесь садистське задоволення, провокуючи тих, хто просить, на мітинги, «сміттєву люстрацію» і т.д.

А що ж народні обранці, що вийшли, вибачте за тавтологію, з народу? Як ми пам'ятаємо, депутат Михайло Гаврилюк стверджував, що зміг прожити на 1.500 грн на місяць і просто потрібно «менше кусати». Дивна позиція. Замість того щоб сприяти зростанню зарплат, парламентарії не проти збереження нинішньої ситуації.

Як не шкода, але багатьох це влаштовує, оскільки змушує не працювати, а просто чекати виплат. І, на жаль, взяти на себе відповідальність за зміну цієї системи зможе, швидше за все, лише держава. Тільки у держслужбовців на цей час є ресурс, необхідний для різких перетворень. Особливо уряд, який проголосив себе реформаторським, виписавши закордонних фахівців.

Щоправда, майже всі вони – прихильники політики, яка мало чим відрізняється від позиції МВФ. Наприклад, часто звучить пропозиція монетизувати пільги. Гарне слово, яким заманюють незаможних, обіцяючи на руки певну суму готівки. Але в умовах інфляції сенсу від неї буде мало. Втрата у доходах є неминучою.

Рік тому події на Майдані назвали революцією гідності. Малося на увазі, що повсталі таким чином більше не захотіли миритися зі свавіллям влади. Виявилось це переважно у вигнанні низки осіб. Принципово ж нічого у відносинах з державою не змінилося. Стало навіть гірше. Залежні стали більш залежними.

Справжня революція гідності відбудеться, тільки коли громадяни відмовляться терпіти неповажне ставлення до себе не на площах, а в побуті, у ЖЕКах. Ця неповага виявляється не в хамстві або грубих словах. Вона полягає в тому, що певний знеособлений чиновник може самостійно розподіляти суспільний ресурс, вирішуючи, кому і скільки має вистачити.

***

Цей матеріал опубліковано в №5 журналу Корреспондент від 6 лютого 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.