Інститут кольору хакі. Військові вузи повертають собі популярність
Професія офіцера в умовах конфлікту на сході повертає собі колишню славу.
Набір в українські військові вузи за минулий рік зріс удвічі, пише Руслан Іванов у №13 журналу Корреспондент від 3 квітня 2015 року.
Дмитро Мак другий рік атакує інтернет-ресурси. Потенційно його цікавлять інформаційні бази іноземних спецслужб, військових штабів і держустанов. Правда, поки що всі кібератаки Мака навчальні. Він – 19-річний курсант київського Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (ВІТІ). Захопившись програмуванням ще у школі, у рідному Кам'янці-Подільському, Мак планував отримати вищу освіту в сфері IT, але не став вступати до безлічі цивільних вузів, що пропонують такий профіль.
«Свою роль [у виборі інституту] зіграло зростання престижу армії, – пояснює курсант. – Та й військова служба забезпечує стабільну роботу, армія потрібна завжди, незалежно від того, що відбувається в країні».
Представники Міноборони такого напливу абітурієнтів не пригадують з радянських часів, хоча точної кількості вступників не називають – це закрита інформація
Тієї самої думки дотримуються тисячі його однолітків, які під час вступної кампанії-2014 штурмували військові вузи. Представники Міноборони такого напливу абітурієнтів не пригадують з радянських часів, хоча точної кількості вступників не називають – це закрита інформація.
«Минулого року кількість першокурсників залежно від вузів збільшилася від 60% до 95%, – розповідає Корреспонденту Олександр Бабенко, заступник директора департаменту військової освіти та науки МО. – У 2015 році держзамовлення збільшено ще на 40-55%».
Причому серед рядових – військовослужбовців строкової служби або вже звільнених у запас – кількість охочих стати офіцерами зросла більш ніж удвічі. У лавах абітурієнтів військових вузів у 2014-му було багато бійців, які пройшли АТО.
Військові вперше ввійшли до топ-15 найбільш престижних професій, зайнявши в ньому 11-ту сходинку, хоча ще півтора роки тому були на п'ятій сходинці у списку найбільш безперспективних
Зростання популярності армійських спеціальностей відзначають і цивільні кадровики. За даними міжнародного кадрового порталу HeadHanter, військові вперше ввійшли до топ-15 найбільш престижних професій, зайнявши в ньому 11-ту сходинку, хоча ще півтора роки тому були на п'ятій сходинці у списку найбільш безперспективних.
«Згідно з даними нашого недавнього опитування серед офісних працівників, кожен четвертий респондент вважає військові спеціальності найбільш престижними», – констатує Руслана Березовська, керівник піар-відділу HeadHanter.
Важко в навчанні
Сьогодні українська армія, за даними міністра оборони Степана Півторака, налічує 232 тис. осіб, і в найближчому майбутньому влада має намір довести цю кількість до 250 тис. Причому 30-40% від цього числа повинні скласти люди з вищою військовою освітою.
Сьогодні війська України потребують 5-7 тис. офіцерів. Армія відчуває великий дефіцит у зв'язківцях, артилеристах і психологах
Сьогодні війська України потребують 5-7 тис. офіцерів, констатує Олександр Судников, начальник відділу організації освітньої діяльності департаменту військової освіти та науки МО. Армія відчуває великий дефіцит, наприклад, у зв'язківцях, артилеристах і психологах. Цю кадрову нестачу відомство планує з лишком закрити збільшенням призову, а також випуску військових вузів вже з цього року. Командування ЗСУ браку в охочих послужити вітчизні не відчуває, в тому числі і серед дівчат.
Кожен робочий день 18-річної Віри Васильчук розписаний по годинах: підйом о 6:30, потім зарядка, сніданок, і швидко в інститут на пари. Після обіду час повністю присвячений підготовці до завтрашніх занять, все потрібно встигнути до відбою о 22:30. І тільки в неділю можна спокійно відпочити і пройтися по місту. Такий режим Васильчук витримує заради того, щоб через три роки у званні лейтенанта з вислугою п'ять років і дипломом ВІТІ міжнародного зразка стати військовим програмістом.
«Складно було звикнути до такого жорсткого графіку і військового порядку, – відверто каже другокурсниця. – Довелося звикати десь півроку».
Втім, вона з дитинства захоплювалася військовими і сама мріяла носити форму, а нинішні події в країні остаточно переконали її в престижності свого покликання. І хоча стипендія курсанта вдвічі менше, ніж у студента, – 200-300 грн, зате житлом, їжею, медобслуговуванням і формою його повністю забезпечує держава.
«Звичайно, навчатися тут непросто, – визнає Васильчук, відриваючись від монітора. – Мені нелегко даються мови програмування, але поки що справляюся».
Дівчат-курсанток у ВІТІ небагато, як і жінок в українській армії загалом.
«Але це найкращі курсанти, здатні вирішувати досить складні завдання в галузі кібербезпеки», – зазначає полковник Ігор Субач, начальник кафедри застосування математичного та програмного забезпечення.
І хоча командування ЗСУ не надто вітає ідею поповнювати офіцерський склад за рахунок представниць прекрасної статі, військові вузи бажання абітурієнток стати курсантами тільки вітають. Присутність у військовому училищі дівчат, яким дозволено робити зачіску, носити непомітні прикраси і використовувати трохи косметики, не тільки не шкодить успішності та армійській дисципліні, а й стимулює морально, вважають тутешні кавалери.
«Поспілкуєшся з ними, і вже якось легше, не так зациклюєшся на тому, що перебуваєш в армійському чоловічому колективі», – усміхається курсант четвертого курсу ВІТІ Микола Мороз.
Від навчання однокурсниці не відволікають, про що свідчить мізерний відсоток відрахувань з інституту і його середній бал успішності – 4,8 з 5,0.
«У військовій освіті є дуже хороший принцип: не можеш – навчимо, не хочеш – примусимо», – усміхається Субач.
І вже серйозно додає, що основне завдання викладача не відрахувати курсанта, на якого витрачено чимало коштів, а підтягнути до потрібного рівня. Тому залишають вуз переважно ті, хто вважає, що помилився у виборі професії, підсумовує полковник.
До того ж сьогодні через військовий конфлікт якість підготовки фахівців взято під особливий контроль Міноборони. Влада вимагає від вузів навчати курсантів навичкам, гостро необхідним в умовах реальних бойових дій, а також зобов'язують ВНЗ перерозподілити навчальний час, додавши 25% годин на практичні заняття за рахунок теоретичних.
«Викладачі вузів постійно їздять у відрядження в зону АТО, щоб на місці визначити недоліки у підготовці курсантів і швидко скорегувати навчальні плани», – розповідає Судников.
Так, на самому початку АТО військові підрозділи мали великі проблеми з організацією зв'язку на передовій. Його практично не було через «глушилки» противника, тому накази часто віддавалися по мобільному телефону, який можна легко прослухати.
Зараз проблема вирішена, принаймні у ВІТІ. Зокрема, курсантів навчають роботі із закупленими нещодавно у США новими засобами військового зв'язку. Крім того, учні всіх вузів проходять новий курс військово-медичної підготовки. Як показала практика війни, багатьох жертв можна було б уникнути, якщо б бійці вміли надати первинну меддопомогу.
Ми зараз прив'язуємося до натовських стандартів. З нового навчального року будемо використовувати програми [за всіма спеціальностями] зарубіжних військових вузів
«Ми зараз прив'язуємося до натовських стандартів, – уточнює Судников. – З нового навчального року будемо використовувати програми [за всіма спеціальностями] зарубіжних військових вузів».
За його словами, найкращі старшокурсники вже переймають західний досвід – їх відправляють на стажування за кордон, на курси підготовки офіцерів НАТО у Швеції, вони проходять практику в британських коледжах королівських ВМС і ВПС, на військових кораблях італійського флоту.
Рівень кваліфікації українських військових зв'язківців Субач ілюструє історією, що сталася в Криму після анексії півострова РФ, коли російські спецслужби заглушили зв'язок одного з українських мобільних операторів. І співробітнику цієї компанії, випускнику ВІТІ, вдалося відновити роботу мережі.
Однак цей приклад підтверджує також той факт, що висока якість освіти у військових вузах є і проблемою, що ставить питання: як утримати курсантів та випускників на військовій службі?
Шлях воїна
Стрімкому зростанню престижу військових фахівців поки що мало відповідає пропонована їм зарплата. Наприклад, оклад молодшого офіцера не перевищує 1.150 грн. Тому нерідко випускники училищ поглядають у бік цивільних комерційних структур, що пропонують більш привабливі ставки навіть на початковому етапі.
За даними Міноборони, 5-7% офіцерів після закінчення вузу надають перевагу цивільній кар'єрі перед військовою
За даними Міноборони, 5-7% офіцерів після закінчення вузу надають перевагу цивільній кар'єрі перед військовою. А в деяких вузах учні, дійшовши до третього курсу й отримавши базову вищу освіту, переводяться в цивільний університет. Причому вони йдуть навіть незважаючи на те, що в цьому випадку курсанту необхідно сплатити період свого навчання на військовій спеціальності. І хоча чиновники МО стверджують, що загальна кількість відмовників невелика, тенденція ця зберігається із року в рік.
«Один з факторів, які приваблюють абітурієнтів, – це легка інтеграція випускників у великі комерційні структури, – каже Субач. – Наші випускники зараз працюють у таких найбільших розробників програмного забезпечення, як Microsoft, CISCO та інших лідерів сектора. Але ми не можемо собі дозволити готувати фахівців для комерційних структур».
Саме тому існує правило, згідно з яким курсант зобов'язаний відслужити за фахом в армії не менше п'яти років і тільки після цього може звільнитися і працевлаштуватися на цивільну службу. Почасти з тієї ж причини у вузах давно діє жорстке вікове обмеження до вступників на військові спеціальності з цивільної сфери – абітурієнт не може бути старше 21 років.
В оборонному відомстві пояснюють це тим, що курсантів готують до офіцерської кар'єри. А з урахуванням того, що основна маса вступників – це 17-18-річні хлопці, офіцерами вони стають у 22 роки.
Якщо 30-річний претендент на навчання досягне нижчого звання лише у 35 років, то йому доведеться служити з рівними йому за званням колегами набагато молодшими за нього, а це, на думку військових, неправильно. Якщо ж людина не планує пов'язувати своє життя з армійською кар'єрою, то їй у будь-якому віці нема чого робити у військовому вузі.
Однак керівники та викладачі вузів більше бояться не напливу відмовників, яким потрібна вища освіта лише для того, щоб потім піти в приватний сектор економіки. Їхні побоювання пов'язані з анонсованим нинішньою реформою вищої освіти скороченням числа вузів, яке може торкнутися, на думку експертів, і військових інститутів. Тому зараз всі надії армійського начальства пов'язані зі зростанням потреби ЗСУ у фахівцях.
«Якщо будемо скорочувати військові вузи, ми не вирішимо завдання комплектації Збройних сил, – пояснює Бабенко. – А рівень укомплектованості армії офіцерським складом – один з елементів, що визначають рівень боєздатності. Тому думаю, що скорочення не торкнеться військових вузів».
Оптимізму не втрачають і курсанти. Більшість тих, з ким вдалося поговорити Корреспонденту, після закінчення обов'язкової п'ятирічної служби планують залишитися в армії і навіть хотіли б взяти участь в АТО, якщо до часу їхнього випуску це знадобиться.
«Я 100%-во займатимуся військовим зв'язком і будуватиму кар'єру саме в цій сфері», – запевняє Мороз.
Він, як і багато його товаришів по зброї, сподівається на нещодавно прийняте РНБО України рішення про невідкладні заходи щодо захисту України та посилення її обороноздатності, серед яких і підвищення зарплат військовослужбовцям. Крім того, офіцери – учасники АТО вже отримують додаткові надбавки до окладів за участь у військових діях.
«На життя точно вистачить», – усміхається Мороз.
***
Цей матеріал опубліковано в №13 журналу Корреспондент від 3 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.