Відкрити Україну. Час змінювати підходи до туризму

Несприятлива ситуація в економіці – не привід ставити хрест на туристичній галузі.

Розумніше буде скористатися цією можливістю для розвитку внутрішніх напрямків, пише Тарас Демура, директор з продажу та маркетингу туристичної компанії TUI Ukraine, у колонці, опублікованій у №15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року.

Туристичний ринок України за останній рік зазнав серйозних випробувань. АТО, девальвація і падіння рівня життя – позначилися всі ці фактори. Перше, від чого відмовляються українці, – це шуби, діаманти, масажі і подорожі. Попит на туризм взагалі досить еластичний, звідси і спад майже на 70%. Зараз, після «мертвих» січня-лютого, ринок починає подавати ознаки життя переважно завдяки боязкій надії на стабілізацію. Турами цікавляться люди, які можуть собі це зараз дозволити і впевнені в завтрашньому дні. Таких щасливців не надто багато – більшість громадян із заощадженнями зараз розлучатися не готові.

У підсумку виїзний турпотік з України, що становив близько 2 млн осіб на рік, скоротився до 700-800 тис. Куди ж подітися решті туристів? Деякі оператори, у тому числі і ми, намагаються сформулювати відповідь на це питання у вигляді розвитку пропозицій щодо внутрішнього туризму. Цим шляхом пішли російські оператори; думаю, настав час зайнятися внутрішнім ринком і нам. Звичайно, важливою є підтримка держави. Але чиновники вкрай туманно уявляють собі потреби галузі. Навіть більше, сьогодні їм явно не до того, тому розраховувати нам варто насамперед на себе самих.

Україна має найширший базовий набір можливостей, щоб стати повноцінною туристичною локацією. Є пам'ятки культури, історії, море і гори – залишилося взяти це все і перетворити на повноцінний туристичний продукт

Україна має найширший базовий набір можливостей, необхідних, щоб стати повноцінною туристичною локацією. Є пам'ятки культури, історії, море і гори – залишилося взяти це все і перетворити на повноцінний туристичний продукт. Який можна запропонувати людям, не готовим, як раніше, витратити на це $ 700, але здатним дозволити собі відпочинок за $ 300. Потрібно просто знати, що запропонувати.

Сьогодні туризм – це не стільки місце, куди ви хочете поїхати, скільки те, чим ви хочете там зайнятися. Пляж, активне дозвілля, екскурсії – все це види відпочинку. Саме на них в останні роки орієнтується галузь: смакові, світоглядні, поведінкові переваги замість чистої географії. Тури по Україні можна і потрібно розділяти за цим принципом, пропонуючи клієнтам пізнавальні, гастрономічні, «тусовочні» та інші.

Я вважаю, що час відходити від системи традиційних турів: проживання в санаторіях радянської побудови з харчуванням в їдальні та екскурсіями в дусі «тут жив ...». Є люди, які не збираються зараз відпочивати за кордоном, але не мають наміру відмовляти собі у відпочинку взагалі. За моїми підрахунками, їх близько 20-30% від загальної кількості відпочивальників. Вони, як правило, не готові займатися організацією відпочинку самостійно, але згодні платити за тури «під ключ», в яких усе вже організовано і продумано. Потрібно тільки запропонувати їм відпочинок без прив'язки до санаторіїв і старих «убитих» готелів.

Якщо не виходить виділити гроші або залучити інвесторів, потрібно хоча б визначити чіткий перелік туристичних об'єктів

Таку пропозицію істотно обмежує відсутність нормальної інфраструктури. Але, знову-таки, це явний сигнал державі – туризм потрібно підтримувати. Якщо не виходить виділити гроші або залучити інвесторів, потрібно хоча б визначити чіткий перелік туристичних об'єктів. Потрібно сформувати їхній список, привести до ладу, нехай не всі, але значну частину, й оператори включать їх у свої каталоги. А в нас немає ні їхнього реєстру, ні нормального кадастру.

До цього часу, якщо у чиновників з'являвся якийсь бюджет на розвиток туризму, гроші витрачалися на поїздки по туристичних виставках по всьому світу. Нам це не потрібно. Достатньо визначити для себе чотири-п'ять основних цільових ринки, наприклад Німеччина, Польща, Білорусь, Прибалтика, і там активно себе піарити – провести переговори з ключовими місцевими операторами, зацікавити їх фінансово. Наприклад, запропонувати їм платити за кожного туриста $ 5, ще $ 10 витрачати на рекламу України.

Цим шляхом у 1970-ті роки пішла Греція. Потрібно було створити певний інтерес до свого продукту, і вона платила Німеччині, щоб у німецьких школах був розширений курс вивчення античної Еллади. Через 20 років ці школярі прилетіли до Греції, щоб побачити те, про що чули на уроках.

У нас цього не розуміють і не роблять. Наприклад, коли я був заступником голови Держслужби з туризму, ми спілкувалися з одним із віце-прем'єрів. Він казав: «Я б дуже хотів, щоб літературна спадщина Полтавщини користувалася попитом в іноземних туристів. Будь ласка, зробіть відповідні туристичні маршрути, і нехай туристи до нас приїжджають». Це і є рівень розуміння туристичного продукту чиновниками. Багато хто з них, очевидно, думає, що все, що потрібно туристу, – це намет і багаття. З таким підходом ситуація навряд чи зміниться в осяжному майбутньому.

***

Цей матеріал опубліковано в №15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.