Військові морди. Як працює Кінологічний підрозділ Нацгвардії
Кінологічний підрозділ Нацгвардії України щоранку тренується до сьомого поту.
У зв'язку з постійною загрозою терористичних актів у бойових псів усіх оборонних відомств країни додалося роботи в рази, пише Вероніка Мелкозерова у №16 журналу Корреспондент від 24 квітня 2015 року.
Уже на КПП військової частини неподалік від села Нові Петрівці під Києвом чути дзвінкий собачий гавкіт. Військові пси і їхні напарники – солдати кінологічної служби – шикуються на полігоні для щоденного тренування. Серед бійців, які проходять смугу перешкод, – Олександр Мороз. Поруч з ним на повідку хвилюється пес Вольф. Кобель німецької вівчарки неспокійно оглядається, скиглить і гавкає.
«Це він порушника зачув», – пояснює Корреспонденту Мороз.
І дійсно, через захисну перегородку на навчальному полігоні собачого підрозділу визирають двоє солдатів, яким сьогодні випало зображати порушників порядку і відчути на собі укуси зграї німецьких вівчарок потужністю 60 кг кожен.
Один солдат одягнений у червону кофту з черепом і джинси, на руці у нього спеціальний рукав з жорсткої тканини. На другому – масивний і цілісний чорний костюм з вати і брезенту, а на голові - біла хокейна маска.
«Ми так обтісуємо новачків», – пояснює Андрій Марченко, начальник кінологічної служби Нацгвардії, вказуючи на «зловмисників» за перегородкою.
За його словами, солдати-строковики, які виявляють бажання служити в кінологічному підрозділі, часто бояться собак. Майбутній напарник пса повинен позбутися цього страху.
Інші собаки служать в органах довше за своїх двоногих товаришів. Німецькі вівчарки та інші службові породи виходять на пенсію, як правило, у віці восьми років. Раніше у кожного пса господар змінювався раз на півроку, а зараз разом з одним солдатом собака може прослужити півтора року, оскільки термін служби продовжили.
У кінологічному підрозділі Нацгвардії в Нових Петрівцях більше 30 тварин, і більше десяти з них у момент візиту Корреспондента в частину перебували на бойових завданнях з охорони порядку в Києві, в аеропорту Бориспіль, а також на інших стратегічних об'єктах – гідроелектростанції, теплоелектроцентралі.
Нерідко собаки Нацгвардії їздять на спецзавдання і в зону АТО. Там вони оглядають транспорт на блокпостах, а також допомагають спецпідрозділам у розмінуванні територій.
«Ми розуміємо, що пес не машина, – каже Марченко. – Тому у них теж відбувається ротація. Раз на десять днів. У частині є ветлікар. А якщо щось, не дай боже, трапиться на завданні, допомогу псу може надати і солдат».
Хвостаті гвардійці
Починається тренування. Нетерпляча зграя нарешті отримує наказ по черзі пройти смугу перешкод. Пси стрибають через бар'єри, слухаючи команди і дзвінко повискуючи.
«Вони у нас з восьмої ранку сьогодні тренуються. Втомилися, але працювати їм подобається. Відчувають себе потрібними», – коментує видовище Марченко.
Під час короткого перепочинку між тренуваннями собаки п'ють воду і спілкуються зі своїми напарниками. Одні скачуть, вимагаючи ігри, інші полягали на своїх господарів, як на шезлонг. Вольф скиглить і гавкає: йому досі не вдалося взяти участь у тренуванні із затримання. Мороз намагається заспокоїти друга, і той ненадовго замовкає.
«Він у нас чистий холерик, – розповідає солдат про пса. – Постійно доводиться заспокоювати. До армії я з собаками справи не мав. Але з ним зійшлися швидко, піддався на другий день. Силу йому не показував особливо. Швидше ласкою взяв».
З того часу як вони познайомилися, минуло майже півтора року. І весь цей час їх кожен робочий день починається однаково. Мороз годує, вигулює, вичісує Вольфа, а потім займається з ним.
«Я його можу пускати по сліду, добре людину в лісі шукає. А ще зброю знаходить. Це виходить у нього краще, ніж затримання», – чухаючи за вухом приятеля, пояснює Мороз.
До розмови приєднується старший сержант Роман Бадрак зі своєю вівчаркою Грейс.
«Службова сука, – беззлобно представляє свою собаку Бадрак. – Ми з нею і в зоні АТО побували. Несли службу на блокпосту неподалік від села Піски Донецької області».
За словами Бадрака, за час їхнього з Грейс чергування зброю і вибухові речовини ніхто через блокпост вивести не намагався. Однак собака кілька разів вчасно попереджала солдат про обстріли і наближення ворога.
Стосунки з чотирирічною Грейс у Бадрака склалися не відразу.
«У мене вдома теж є пес, тому досвід спілкування є. Але ось ця сувора панночка мене до себе довго не підпускала. Спочатку годував, потім вигуляв раз, і вже після Грейс дозволила себе погладити», – згадує сержант.
Тим часом починається новий етап упіймання «зловмисників». Під час їхньої появи гавкіт і скиглення поновлюються з новою силою.
«Ми тренуємо їх на «рукав» і «спину». За командою пес повинен або затримати порушника, вчепившись у руку, або ж наздогнати і збити з ніг втікача, стрибнувши на спину», – каже Марченко.
Вольф і чорна вівчарка Брайс першими кидаються у бій. Хоч затримання і не справжнє, але виглядає досить зловісно. Вівчарки з риком стрибають на спину солдату в спецкостюмі, валять його на землю і починають рвати зубами і кігтями, поки гвардійці не накажуть відпустити порушника.
«Костюм міцний. Деякі все одно його прокушують, але це рідко. А синці залишають майже завжди», – зазначає Марченко.
У сіро-чорній масі гвардійців з галасливими вівчарками виділяється світло-зелена форма бійця, котрий представився Сергієм. Він не розкриває свої особисті дані, оскільки служить у спеціальному підрозділі. Не така, як інші тутешні тварини, і його собачка, більше схожа на дворняжку. Її воїн представляє із задоволенням.
«Це Тіша, порода малінуа, або бельгійська вівчарка. Служимо ми з нею вже чотири роки, за контрактом. Тобто з дитинства [собаки], так сказати», – розповідає Сергій.
Разом їм доводиться виконувати диверсійні завдання в тилу ворога. Боєць встановлює на полігоні спеціальний тренажер для Тіші – маленький млин з однаковими жовтими коробочками на кожній лопаті. В одну з них поміщається бойова граната, млин розкручується, і собака повинна відшукати боєприпас. Тіша без зусиль справляється із завданням.
Сергій пропонує Корреспонденту виконати той самий трюк, але вже заховати гранату в автомобілі. Ретельно обшукавши машину з усіх боків, тендітна Тіша зупиняється біля капота і наполегливо намагається пролізти під автомобіль. Сергій нагинається і вивуджує навчальну гранату.
«Ось так обшук проходить і на блокпостах у зоні АТО. Спочатку зовні, а якщо потрібно, обшукуємо і салон, всі речі в пошуках внутрішніх закладок», – каже сапер.
Тіша слухає свого господаря беззаперечно. За кожен знайдений боєприпас їй не потрібно іншої нагороди, крім як ненадовго отримати в користування улюблений зелений м'ячик.
«Вона найбільше любить грати з ним», – каже Сергій.
Підтверджуючи це, Тіша щасливо стискає м'ячик зубами.
Стоп наркотик
На службу в армію чи Прикордонслужбу собак відбирають так само, як і солдатів. Ключову роль у відборі грає характер пса.
Чотириногі пошуковики наркотичних речовин зобов'язані мати загострений інстинкт здобичі. До пошуку вибухових речовин, мін, гранат, як правило, готують спокійних собак. Найкращі сапери виходять з флегматиків. Адже будь-який невірний рух може призвести до непоправних наслідків.
Найкращі сапери виходять з флегматиків. Адже будь-який невірний рух може призвести до непоправних наслідків. Для конвойної та патрульної служби, навпаки, набирають найбільш темпераментних псів
Для конвойної та патрульної служби, навпаки, набирають найбільш темпераментних псів. Конвойна собака повинна бути в міру злісною і рухомою, пояснює Марченко. Пошукові патрульні собаки Нацгвардії охороняють і патрулюють вулиці Києва та інших міст України.
«Навчені за командою затримувати зловмисника. А це фізична боротьба. І якщо ми прибули на місце злочину – то робота по сліду, щоб знайти злочинця-втікача. Це їхнє основне завдання», – розповідає Марченко.
Також, за його словами, гвардійські вівчарки використовуються для конвоювання засуджених. Основне завдання – запобігти втечі злочинця як мінімум шляхом морального впливу на нього – лякати, гарчати, гавкати.
Хвостаті сапери натреновані ігровим методом на певні запахи. Граючи з ними в м'ячик і паличку, інструктор обробляє іграшки запахом збройового мастила і пороху
Хвостаті сапери натреновані ігровим методом на певні запахи. Граючи з ними в м'ячик і паличку, інструктор обробляє іграшки запахом збройового мастила і пороху. Поступово пси переходять до дійсно небезпечних «іграшок» – зброї та боєприпасів.
Такі звірі проходять спеціальне навчання в Кам'янець-Подільському мінно-розшуковому центрі, де отримують спеціальний дозвіл на роботу.
«Така сама дресура використовується і для пошуку наркотиків. Вони всі різні, проте в основі майже кожного наркотику є схожа [безпечна] речовина», – зазначає Марченко.
Начальник кінологічної служби спростовує популярну думку про те, що собак підсаджують на наркотики для того, щоб вони їх потім швидше знаходили
Начальник кінологічної служби спростовує популярну думку про те, що собак підсаджують на наркотики для того, щоб вони їх потім швидше знаходили.
«Це смішно. Ніхто з них наркоманів не робить. Та й де ми візьмемо стільки наркоти? – жартує Марченко. – Одурманена собака не зможе нормально виконувати свою роботу».
Коли пес знаходить наркотик, він зупиняється, дряпає, гавкає, намагається щось дістати, всією своєю поведінкою показуючи, що є «здобич». Поведінка мінно-розшукової собаки інша: виявивши боєприпас, вона повинна або сісти, або лягти неподалік, вказуючи своїм тілом напрямок, в якому розташована міна. Спокійно, без зайвих рухів, пояснює Марченко.
Своєю роботою, особливо в зоні АТО, чотириногі солдати рятують багато людських життів. Кожна знайдена одиниця зброї, бомба, міна, граната, додає черговий плюсик у послужний список вівчарки і її тимчасового господаря.
«Отримують одну медаль на двох. Просто в документ вносимо приписку Кінологу такому-то і його собаці, – розповідає Марченко. – А собаці медаль нецікава. Їй найкращою нагородою буде, якщо кінолог з нею пограє в неформальній обстановці».
Незважаючи на свою серйозну роботу, бойові пси, як звичайні домашні собаки, дуже люблять пограти в м'яч, побайдикувати досхочу і смачно поїсти.
«У нас тут понад 30 собак, – завершує розповідь Марченко. – І кожна несхожа на іншу. Коли вперше людина їх бачить, вони їй на одне обличчя. Але з роками до них виникає таке ж ставлення, як до людей. Відрізняєш їх за характером, за виразом на морді».
Будні К9
Чим займаються службові собаки за кордоном
США: на запах долара
У Штатах допомогою спеціально навчених поліцейських собак користуються не тільки в багатьох поліцейських департаментах, але й у найбільш авторитетних федеральних правоохоронних відомствах – ФБР, ДЕА, Маршальcькій службі. Поліцейські собаки у США мають спеціальні значки – бейджи, такі самі, як у їхніх двоногих колег. Тим самим підкреслюється, що собака також виконує відповідальну поліцейську роботу. Крім наркотиків, зброї та боєприпасів бойових собак в США навчають шукати гроші, тренуючи їх на запах доларових купюр. Крім німецьких вівчарок на службі використовуються лабрадори і золотисті ретривери.
Росія: зубасті спецзасоби
У Росії собаки працюють в різних силових відомствах з 1906 року. Неодноразово собаки брали участь і у війнах та антитерористичних операціях на рівні із солдатами-людьми. А в Новосибірську навіть поставлений пам'ятник службовому собаці, який, будучи пораненим, врятував від смерті свого господаря під час війни в Чечні. На відміну від США в Росії собаки повноцінними особистостями на службі в органах не вважаються і в наряді патрульно-пошукової служби відомчими наказами та інструкціями кваліфікуються як спецзасоби.
Корея: товаришів по службі не їдять
Всупереч стереотипу, що собака для корейця не друг людини, а делікатес, службових псів у цій країні оминає кулінарна доля. У різних підрозділах збройних сил Республіки Корея несуть службу 1.242 собаки. З них 550 служать у сухопутних військах, 522 приписані до військово-повітряних сил, а решта – до військово-морських сил, включаючи морську піхоту. За бойові заслуги собак в Кореї не нагороджують, але загиблих під час час виконання службового обов'язку після кремації ховають на спеціальному собачому кладовищі в провінції Канвондо, а тим, хто особливо відзначився, навіть ставлять на могилу пам'ятні камені.
***
Цей матеріал опубліковано в № 16 журналу Корреспондент від 24 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.