Почати жити заново. Три історії успіху переселенців з АТО

Корреспондент.net дізнався, як через рік жителі Східної України знайшли своє місце в столиці.

З початку воєнних подій і перших евакуацій населення з Донбасу пройшов рік. Деякі жителі Донецької та Луганської області виїжджали з рідних міст на день-два, а в результаті не поверталися туди досі.

Така ж доля торкнулася Ольги Сергєєвої з Луганська. Дівчина приїхала до Києва у травні 2014 з одним рюкзаком з літніми речами. Її батьки залишилися в зоні АТО, підконтрольній сепаратистам.

У мирний час Ольга (на фото) працювала в правозахисному центрі Поступ, була учасником Луганського Майдану. Коли їхала з міста, вона та її колеги вже давно не жили вдома, тому що там було небезпечно.
 

Луганська кав'ярня була в два рази більше київської / Фото: "Маленька кав'ярня" на Оболоні / Facebook

На початку Ольга разом з іншими правозахисниками з Луганської області займалася волонтерською діяльністю, допомагала іншим переселенцям, стояла біля витоків організації Схід-SOS.

У березні 2015 року вона разом з молодим киянином Андрієм Остриковим відкрила кав'ярню Маленька кав'ярня на площі Дружби народів. Ще рік тому цей заклад, що належав знайомій Ольги, під вивіскою Кава-кава розташовувалвся в самому центрі Луганська.

"У неї було таке символічне розташування: між місцевим Майданом і цим проклятим СБУ, - розповідає історію кав'ярні Андрій. - Туди приходили грітися люди з демонстрацій. Особливо взимку. У кав'ярні підробляли багато наших людей, в тому числі Оля".

Після захоплення влади сепаратистами, частину закладу вдалося вивезти з міста, власниця кафе виїхала за кордон. Устаткування завдяки гранту УВКБ ООН (агентство у справах біженців) для підтримки малого бізнесу для переселенців вдалося викупити і придбати додаткові речі для кафе.

Дуже складно працювати тут з людьми. Всі настільки безвідповідально, розслаблено і халатно працюють. 90% тих, з якими ми намагалися співпрацювати, байдуже ставляться до свого заробітку

З держорганами у Ольги проблем не було - зареєструвати приватного підприємця з луганською пропискою вдалося без проблем. А ось з відкриттям кафе довелося чимало помучитися.

"Дуже складно працювати тут з людьми. Всі настільки безвідповідально, розслаблено і халатно працюють. 90% тих, з якими ми намагалися співпрацювати, байдуже ставляться до свого заробітку. Таке відчуття, що гроші не потрібні нікому", - згадує пара відкриття свого бізнесу.

Зрештою, подолавши всі труднощі, орендувавши будівлю біля станції метро Оболонь, Ольга і Андрій відкрили кафе. Хоча назвати його кафе поки важко - це МАФ, який непомітно розташувався між великим супермаркетом і трамвайною зупинкою.

У планах молодих бізнесменів - відкрити заклад більш надійний і комфортний. Зараз смачною кавою з кардамоном, какао та солодощами пригощають своїх друзів і поодиноких перехожих, які заглядають в кав'ярню. Свою історію Ольга вважає успішною, і в майбутньому, коли справа розвиватиметься, хоче перетворити сімейний бізнес в місце, де можуть працювати інші переселенці.

Олександр Покідін у квест-кімнаті "Гробниця фараона"

Свій сімейний бізнес у Києві рік тому відкрила і сім'я Покідіних - Олександр і Юлія. Молода пара разом з трирічним сином приїхали до Києва з Донецька влітку 2014 року. У рідному місті вони працювали журналістами. У столиці Олександр спочатку знайшов роботу в ЗМІ, дружина займалася дитиною.

"У Києві вже кілька років жила моя сестра разом з чоловіком, уродженцем Закарпаття. Вони обидва працювали в банках. Тоді ж влітку ми вчотирьох приєдналися до компанії Взаперти, яка розвивала тоді ще молодий і перспективний для Києва напрямок - квест-кімнати", - розповідає Олександр свою історію.

Олександр Покідін: Коли в липні ми бралися за цю справу - вона була зовсім новою і не зовсім зрозумілою

Ця гра зараз набирає великої популярності в Україні. Команду з двох-чотирьох чоловік замикають в приміщенні, стилізованому під певне місце або епоху. Щоб вибратися на свободу, гравцям потрібно знаходити заховані артефакти, підбирати коди або розгадувати стилізовані загадки. У Києві таких кімнат зараз більше ста, основна кількість яких відкрилася за останній рік.

За словами Олександра, перша квест-кімната Взаперти в столиці була відкрита лише рік тому - у травні 2014-го. "Так що, коли в липні ми бралися за цю справу - вона було зовсім новою і не зовсім зрозумілою", - зізнається підприємець.

За допомогою колег новоспечені бізнесмени підготували свій перший квест "Гробницю фараона", в якій відповідно до сюжету, виявилися замкнені команда гравців-"археологів".

"Підготовка хорошого квесту - справа дуже трудомістка, тому відкрили ми "Гробницю" тільки в середині листопада, - розповідає Олександр. - Спочатку я поєднував роботу журналістом з роботою в кімнаті - зранку готував новини, а ввечері мчав будувати, фарбувати, крутити або навпаки. З часом справа зажадала всієї моєї уваги і всіх сил".

Взимку, коли на квест-кімнати в Києві припала перша популярність, Олександр розлучився з журналістикою і повністю присвятив себе своїй справі. На сьогоднішній день Олександр до відкриття готує вже другу кімнату. "Я поки не можу віднести нас до донеччан, які домоглися успіху в Києві, але впевнений, що ми на правильному шляху. Головне - тримати марку і не зменшувати тем", - каже Олександр.
 

Наталя і Роман Омельченки за роботою в КМДА / Фото: Наталія Омельченко / Facebook

Про те, що вони перебувають на правильному шляху, впевнена багатодітна сім'я Омельченків з Донецька. У Наталії та Романа четверо дітей, старшому синові - 22, наймолодшій доньці - 2 роки. Вони туляться в однокімнатній квартирі знайомих, при цьому ведуть активну волонтерську роботу. Сім'я займається медичною і юридичною практикою, громадською діяльністю.

"31 серпня ми отримали офіційне повідомлення Донецької міськради, що 1 вересня не почнеться навчальний рік. А у нас старша дочка вже під час бойових дій вступила до ліцею при медуніверситеті. Ми зрозуміли, що її треба переводити на навчання, - розповідає Наталя історію переїзду. До нас дуже добре поставилися наші знайомі кияни. Ми з ними два рази на курорті всього бачилися в Трускавці. Надали нам у користування квартиру".

Багатодітна сім'я намагалася знайти житло (у Київській та Харківській області) через волонтерські організації, урядові гарячі лінії, але допомогти їм так ніхто і не зміг.

Наталя - акушер-гінеколог, ендокринолог, її чоловік Роман - лікар загальної практики та сімейної медицини, андролог. У столиці вони орендували приміщення в одній з клінік і перенесли роботу з Донецька приватного медичного центру Особистий лікар.

"Коли ми приїхали до Києва, я не відчула перерви в роботі, оскільки сюди приїхало дуже багато наших пацієнтів з Донбасу. Коли у нас ще не було приміщення, ми просто могли зустрітися у них вдома, у нас, проконсультувати по скайпу".

Наталія Омельченко: Для переселенців зараз "блакитна мрія" - повернутися додому. 90% людей, які зараз живуть в Україні, не поїдуть в ДНР. Усі прагнуть в своє місто, але з умовою, що там буде українська влада

За словами Наталії, їх центр надає знижки іншим переселенцям. "Для тих, хто особливо потребує допомоги, ми надаємо консультації безкоштовно".

За другою освітою Наталя - юрист. Разом із сином Глібом вона також працює в юридичній компанії Омега-вердикт, фахівці якої також переїхали з Донбасу і налагоджують роботу в Києві.

"Починаючи з травня ми допомагали людям, які тільки збиралися покинути місце проживання. Ми самі ще перебували тоді в Донецьку. Все літо ми надавали правові консультації. Коли ми приїхали до Києва на початку вересня 2014 року, то вже консультували переселенців тут", - відзначає Наталя.

Юристи компанії працюють віддалено, немає ще навіть свого офісу. "У Донецьку все це було, тут ми тільки розвиваємося. В основному надаємо допомогу внутрішньо переселеним особам. Намагаємося допомагати на безкоштовній основі. Також консультуємо громадські, благодійні організації, волонтерів", - розповідає Гліб Омельченко.

Крім юридичної та медичної практики, сім'я, після переїзду до Києва створила організацію Активна громадянська позиція. Поки ця ініціатива найбільше представлена ​​групою у Facebook. У ній майже 3,5 тисячі підписувачів. Учасники діляться корисною інформацією для переселенців: від оголошень оренди квартири до афіші цікавих заходів для дітей.
 

Сім'я Омельченків до переїзду до Києва. Фото з сімейного архіву

Організація проводила спільні проекти з УВКБ ООН, фондом Рокада, Кримські біженці іншим волонтерам, надаючи допомогу переселенцям. "Ми не збираємо гроші. Ми працюємо майже рік, але у нас немає навіть відкритих рахунків ... Ми працюємо на власних ресурсах", -пояснює Наталія.

За її словами, група створена тому, що не всі волонтерські організації роблять те, про що говорять. Тому родина вирішила створити свою групу, де кожен може запропонувати реальну допомогу переселенцям. В ініціаторів є вже свої активісти в різних містах, які курують допомогу переселенцям, в основному це такі ж вихідці з Донбасу.

"Для переселенців зараз "блакитна мрія" - повернутися додому. 90% з тих, які зараз живуть в Україні, не поїдуть в ДНР. Усі прагнуть в своє місто, але з умовою, що там буде українська влада", - підсумовує Наталя свою розповідь .

За словами Гліба Омельченка, незважаючи на всі труднощі, переїхавши до Києва, їхня сім'я отримала ще більше мотивації для нової діяльності. "Ми раніше не займалися такою безпосередньою допомогою. І це дає дуже великий позитив. Коли відчуваєш себе потрібним людям, з'являється сенс життя. Саме тому ми працюємо і хочемо розширювати свою діяльність".