Каски-шоу. Репортаж з триденного мітингу шахтарів
Шахтарі, які побували на триденному мітингу в Києві, розповіли Корреспонденту, чиї інтереси вони відстоюють.
А також повідали про важке життя без зарплати і як їх прийняли у столиці, пише Вероніка Мелкозерова у №17-18 журналу від 1 травня 2015 року.
Хлопці віком від 20 до 35 років у спортивних костюмах, сівши півколом перед будівлею Верховної Ради, стукають касками, вигукуючи: «Слава Україні! Слава шахтарській праці!». В руках у них плакати з гаслами Україна – українське вугілля! і Дослухайтеся до нас!.
Все це цілком скидалося на маленький Майдан, якби не похмурі обличчя мітингувальників, яких ЗМІ та блогосфера вже назвали «тітушками», «проплаченими шахтарями» і «маріонетками Ахметова».
На триденний мітинг, який відбувся у Києві позаминулого тижня, з'їхалися понад 2 тис. шахтарів з Дніпропетровської, Донецької та Львівської областей.
З 35 шахт, що залишилися під контролем України, в протестах гірників були представлені переважно працівники об'єднання ДТЕК Павлоградвугілля, до складу якого входять десять шахт, що належать бізнесменові Рінату Ахметову. Це і викликало припущення про політичне замовлення акції.
За діями мітингувальників пильно стежили учасники руху Автомайдан. Поруч був припаркований яскравий помаранчевий джип його активіста, а за сумісництвом художника Сергія Пояркова. Його колеги видивлялися місця дислокації автобусів, на яких, як вони вважають, гірників привезли до столиці.
Виявити істинний рід занять протестувальників спробував і Корреспондент – у хлопця з пірсингом під нижньою губою, який відразу запропонував на знак солідарності постукати разом з ним каскою по асфальту.
«Прийшов, бо вони [киває на будівлю ВР] знахабніли вкрай! – пояснює свої дії хлопець. – Я з Дніпропетровської області. Працюю в шахті. Якій? Глибокій! У чому полягає робота? Отримав рознарядку – і працюй! Чого хочемо? Щоб звільнили цього [міністра енергетики та вугільної промисловості України Володимира] Демчишина! І ще щось».
Втім, крім цього сумнівного шахтаря навколо без зусиль можна було відшукати і справжніх гірників, які приїхали вимагати від держави розплати за куплене нею вугілля, а отже і власну платню, яку їм затримують не перший місяць.
На багатьох шахтах Дніпропетровської та Донецької областей зарплату не платять з жовтня, а в Західній Україні з грудня щомісяця виплачують лише 3-5% від окладу
На багатьох шахтах Дніпропетровської та Донецької областей зарплату не платять з жовтня, а в Західній Україні з грудня щомісяця виплачують лише 3-5% від окладу. Загальна заборгованість на сьогодні становить 400 млн грн.
Той факт, що більшість прибулих до Києва – з холдингу Ахметова, шахтарі пояснюють просто.
«Нам зарплату платять абияк. А ось на держшахтах взагалі грошей не бачили. Ось ми і приїхали підтримати колег, у яких сюди доїхати просто немає фінансової можливості», – каже один з працівників Павлоградської шахти, який не назвав Корреспонденту своїх імені та прізвища.
На запитання, чи не вважають вони, що вони є інструментом тиску олігарха на уряд, гірники відповідають з властивою їм прямотою і докладністю.
«Може, це і йому вигідно, але ми-то приїхали не заради нього, – розповідає Віктор з Павлограда, 37-річний працівник ДТЕК і батько чотирьох дітей. – Я доньку хочу старшу відправити на навчання в медколедж після дев'ятого класу. А це коштує 9 тис. грн на рік. Як я їй сплачу навчання, якщо за новими тарифами, без пільг, не зможу платити навіть за комуналку?!»
З ним солідарні й інші колеги по цеху із Самарської, Межирічанської та інших приватних і державних шахт, які приїхали до столиці.
«Прикро, що, коли тут був Майдан, кияни підтримали революцію. А ми ось приїхали – нас відразу ж у тітушки записали, причому всіх до єдиного, – обурюється Віктор. – Зупиняються і кричать з автомобілів: «Валіть працювати, донбаські скоти!». А як їм поясниш, що ми з Дніпропетровської області майже всі?!».
Вугілля всередині
До 13:00, коли закінчується засідання Ради, шахтарі приводять себе в бойову готовність. З будівлі парламенту один за іншим вискакують депутати, які прагнуть якомога непомітніше прошмигнути до своїх автомобілів за спинами міліції, що оточила ВР.
Єдиний, хто підходить до учасників акції, – офіційний представник самих мітингувальників, голова Профспілки гірників і металургів України Михайло Волинець. Захриплий і втомлений, він як може намагається заспокоїти братію.
«У Раді з нами говорити не хочуть, – констатує Волинець. – Нам Президент подарував некомпетентного міністра, який не може розібратися, який глибинний розвал у галузі, які проблеми».
Не дочекавшись уваги народних слуг, гірники змінюють тактику – вирішують іти колоною повз Кабмін до Міністерства енергетики, розташованого на Хрещатику. Там активісти заздалегідь встановили жовто-блакитну вагонетку для «люстрації». У неї втомлені і розгнівані гірники планували посадити головний об'єкт своїх претензій – міністра Демчишина.
Не дивно, що чиновник на зустріч зі своїми підопічними не вийшов, втім, пообіцявши в телеефірі погасити борги із зарплати до 1 травня. Таким є підсумок триденного стукання касками по київському асфальту.
Правда, зі своєї поїздки в столицю гірники винесли масу вражень. Оселилися вони в одному з київських гуртожитків. Їжу собі готували самі, купуючи продукти на спільні гроші.
«Ніхто нам грошей не платить за мітинги. Так, виписали відрядження на три дні і забезпечили грошима на відрядження. На них і живемо, – розповідає вищезгаданий Віктор. – Вчора ходили в [бюджетний] супермаркет Фору. У вас навіть там дорого! Але все одно скупилися, потім я на всіх наготував борщу. А то з нашим здоров'ям без гарячого ніяк».
Так, користуючись нагодою, шахтарі влаштували собі в Києві невеликий відпочинок від важких підземних буднів.
У вузькому просторі шахти темно, дуже спекотно, часто багато води. У деяких тунелях людям доводиться працювати, лежачи у воді, розповідають вони.
«За зміну ми повинні проломити 1 тис. т вугілля – вручну. Це за мінімальної видимості, – розповідає Тарас Корольов, голова Незалежної профспілки гірників України від шахти Самарська. – Адже огляд затуляє вугільний пил. Він вбирається в тебе всього. Виїдає очі, забиває респіратор. А коли його знімаєш, бо стає важко дихати, пил забивається в легені».
У шахті Корольов працює вже 27 років – починав як машиніст гірничо-виймальних машин.
«Щоденна боротьба з природою, – додає він. – Тільки там, внизу, можна побачити і відчути її міць».
За словами гірників Самарської шахти, після зміни ще певний час важко пристосуватися нормально дихати чистим повітрям. Шахтарі часто спльовують на землю чорним, адже важкий і токсичний вугільний пил заповнює легені.
Корольов поправляє свою розмальовану каску, що нагадує майданівські – ті самі, що захищали голови революціонерів від кийків Беркута.
«До речі, ми вчора ходили на Майдан до імпровізованого меморіалу вшанувати пам'ять загиблих, – вставляє слово молодий шахтар. – Так там досі лежать наші ДТЕКівські каски, які ми возили на Майдан минулої зими. Я їх по зелених жетонах упізнав».
На всіх шахтах Павлоградвугілля з 2011 року такі жетони отримують шахтарі, які не допустили порушень техніки безпеки, в іншому випадку його міняють на жовтий, а за повторного порушення працівник отримує червоний.
На шахтах Західної України діють зовсім інші правила, а ось праця така сама – збиває з ніг.
«Щоранку хлопці спускаються на 500 м під землю і там по шість годин на колінах по лаві – пласту, по якому йде ходка, подекуди до 3 м заввишки буває, а подекуди є і 1,5 м, і навіть 90 см. І з лопатою. Буває, що вугілля легко виходить, а буває, що до нього треба пробивати шлях через породу», – розповідає Ярослав Махуренко, колишній працівник Межирічанської шахти міста Червонограда Львівської області.
Він, хоча вже й на пенсії з інвалідності через артрит, приїхав підтримати колег по цеху.
«Я рік тому також приїжджав сюди, жив на Майдані», – згадує Махуренко.
За словами гірника, його Межирічанська шахта в радянські часи, коли він на ній починав, була третьою за продуктивністю в СРСР. Зараз на ній працюють зять і племінник Махуренка.
«Їм з грудня платять стабільно, але по 3-5% від зарплати», – нарікає він.
У такій ситуації шахту важко назвати годувальницею, як звикли говорити на Донбасі. Тепер страждають не тільки шахтарські родини, але навіть перші друзі гірників під землею – щури, яких ті регулярно підгодовують.
«Вони у нас іноді бувають з маленьку собачку, – каже Корольов. – Шахтарі беруть із собою з дому тормозки з їжею. І завжди перекус у нас відбувається прямо там, внизу. Так от ми їмо і з ними завжди ділимося. Буває, прямо з нами за компанію й обідають».
За спостереженнями шахтарів, щури першими чують обвал або затоплення і починають бігти, попереджаючи людей про небезпеку. Ось, правда, небезпека зараз на Донбасі всюди.
Гірники з шахт на території «ДНР» і «ЛНР», які не працюють, покидавши квартири, переїхали в Павлоград. Ті, хто залишився, взяли в руки зброю і вступили до лав армій самопроголошених республік
Гірники з шахт на території «ДНР» і «ЛНР», які не працюють, покидавши квартири, переїхали в Павлоград, розповідає Корольов.
«Дуже багато луганських приїхало. Там квартира коштувала 1 тис. грн. Шахта не працює, місто не працює», – додає він.
А ті, хто залишився, мовляв, взяли в руки зброю і вступили до лав армій самопроголошених республік.
«Для нашого брата головне годувати сім'ю. А їм там наобіцяли казна-чого. Що СРСР повернеться, що скоро все це скінчиться. Тепер вони зрозуміли, що помилилися. Але іншого виду заробітку в тих регіонах зараз майже немає», – каже шахтар.
За його даними, з 55 непідконтрольних Україні шахт нормально працює тільки шахта ім. Засядька. Також у «республіках» багато хто, як і раніше, промишляє індивідуальним видобутком вугілля в «копанках».
Взяти своє
21 квітня Міненерго опублікувало план, у рамках якого до кінця 2015 року планує закрити і законсервувати 13 збиткових шахт, що й було головним поштовхом для хвилі протесту гірників.
На з'їзді шахтарів Демчишин спробував їх заспокоїти, уточнивши, що під закриття підпадуть лише 3 з 35 шахт, проте це не заспокоїло пристрасті.
«Ви зрозумійте, шахта – містоутворювальне підприємство у нас в регіоні. Якщо ці шахти все-таки закриють, то з карти України поступово зникнуть 13 населених пунктів», – міркує Корольов.
На Донбасі інфраструктура селищ – магазини, дитячі садки, школи – орієнтована на гірників та їхні сім'ї. І якщо шахти перестануть працювати, на вулиці опиняться понад 15 тис. осіб.
Зарплата шахтаря становить у середньому по 5-6 тис. грн, але лише за умови виконання плану. Інакше гірник отримує тільки голу ставку – 3,5 тис. грн. Хоча на приватних шахтах зарплата часом доходить і до 13 тис. грн, залежно від стажу роботи та займаної посади.
Однак, за словами Корольова, як на державних, так і на приватних шахтах вже не вистачає коштів на виплату зарплати, оскільки всі гроші йдуть на оплату комунальних послуг.
«Ось чому ми і вимагаємо підвищення цін на вугілля – не 840 грн за 1 т [як зараз], а 1.500 грн», – пояснює голова.
Собівартість вугілля зросла, але уряд, забравши вугілля, досі за нього не розрахувався з шахтами навіть за нинішньою ціною.
«А водночас у ПАР і в Росії вони [уряд] купують за 2-3 тис. Є справедливість? Прикро, – журиться Корольов. – З 800 грн ми платимо податки державі 15% на розвиток [шахт]. А вони зараз, платячи гроші закордонним вугільникам, розвивають вугільну промисловість там, податки платять там. Де логіка?»
На думку Волинця, майже всі шахти в Україні стоять або працюють на третину потужності, а за останні два місяці збитків стали зазнавати навіть наймолодші шахти України
На думку Волинця, майже всі шахти в Україні стоять або працюють на третину потужності, а за останні два місяці збитків стали зазнавати навіть наймолодші шахти України.
Хоча навіть ті 35, що залишилися під контролем України, могли б забезпечити всі теплоелектростанції країни своїм, а не російським вугіллям.
«Потрібно просто поставити на місце економіста Демчишина талановитого господарника, який би розбирався у вугільній промисловості, – дає пораду Волинець. – Бо наш чинний міністр за півроку роботи так і не спустився в шахту. Ми повинні діяти за принципом: якщо не вийшло, потрібно визнати, зупинитися і вчасно внести корективи!».
До слова, Демчишин в ефірі одного з українських телеканалів заявив, що зарплата за березень і квітень всім працівникам держшахт виплачена, тому претензії працівників ДТЕК йому незрозумілі.
«За березень і квітень погасили 1 млрд грн. На цей момент ще залишилася заборгованість більш ніж 250 млн грн, – сказав глава відомства. – Ці гроші ми виплачуємо. У травні частина цієї суми буде виплачена».
Однак Волинець поки що бачить лише погіршення соціального становища шахтарів. Приміром, у зв'язку з важкою економічною ситуацією в країні їх позбавили комунальної пільги – тепер кожна шахтарська сім'я одержує не 70 кВт безкоштовної електроенергії на місяць, а тільки 35 кВт. Все це не додає оптимізму, незважаючи на обіцянки міністра.
«Простому шахтареві зрозуміло, що нічим платити зарплати, – підбиває підсумок Волинець. – Шахта зупиниться. В зиму ми ввійдемо без запасів вугілля на складах, і не буде часу купити в агресора. Ось така ситуація».
***
Цей матеріал опублікований в № 17-18 журналу Корреспондент від 1 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.