Селфі-отупіння. Епідемія ексгібіціонізму в соцмережах

"У народній культурі практикувалися методи задобрювання смерті: сім'я мила й одягала небіжчика, який лежав потім вдома у відкритій труні, - розповідає професор Шлендак. - Смерть була важливою подією для кожної спільноти. В останні десятиліття ми витіснили її з нашого життя в лікарні і хоспіси , тому що вона була непривабливою і лякала нас. Ми викинули її з фотоальбомів. Труни стали закривати в 90-і. Однак ми вже, мабуть, залишили епізод втечі від смерті в минулому". Можливо, саме завдяки технологіям, інтернету та соціальним мережам, хоча межа, за якою починається емоційний ексгібіціонізм, тут дуже тонка.

 

Людина шукає підтримки

 

Батьки маленької Монро поділилися зі світом своїм болем. У відповідь вони отримали підтримку від тисяч незнайомих людей. Вони кажуть, що хотіли знайти розраду, а одночасно зберегти пам'ять про дочку. Фотографії - це елемент ритуалу прощання.

 

"Один із методів примирення з втратою полягає в тому, щоб розповідати про це, поділитися своїм болем, - каже Кшиштоф Крейц. - Саме цим і займаються такі батьки".

 

Швидше за все, те ж саме робив у своєму блозі Єжи. Він доглядав за хворою дружиною, день за днем ​​спостерігав за руйнуваннями, які завдає організму рідної людини хвороба. Йому просто потрібно було цим поділитися. А зараз це стало можливим зробити в інтернеті.

 

"Спілкування через мережу практично рівноцінне розмові лицем до лиця, - пояснює Крейц. - Адже інтернет створює середовище, яке працює, як група підтримки".

 

Так виглядають, наприклад, тематичні форуми, присвячені певній групі інтернет-користувачів. Найбільше там молодих матерів. Щодня вони вивішують по кілька нових фотографій своїх немовлят (у ліжечку, у ванні, в колясці) і детально описують кожен новий зуб або нове вміння дитини.

 

В інтернеті таку поведінку назвали "памперсне запалення мозку", а в Facebook з'явилася спільнота під назвою "поржать над форумними мамашами". Як тут не сміятися, коли одна жінка веде на своїй сторінці багатоілюстрований щоденник своєї вагітності. Сім знімків з УЗД за три місяці і повідомлення: "нудота пройшла, тепер будуть вишивки".

 

Інша повісила фотографію свого сина, лежачого на розкритому памперсі. Дитина рівним шаром, разом з чоловічим достоїнством, перемазана вмістом підгузника. Саме цей вміст, його колір і консистенція викликали занепокоєння молодої матері. Недовго думаючи, вона зробила фотографію і вивісила її на форум, супроводивши питанням, що їй робити, і чи є причини для хвилювання.

 

Інші користувачок форуму поспішили з порадами, і тільки через кілька десятків коментарів хтось звернув увагу, що через роки такий знімок може виявитися для дитини компрометуючим, тим більше що його мати писала на форумі під власним ім'ям і прізвищем.

 

"Ця жінка просто звернулася до колективного розуму, - говорить професор Шлендак. - Раніше вона б зателефонувала подругам і запитала поради". Зараз їй швидше, дешевше і простіше було розмістити фотографію на форумі, тим більше що вона знала більшість активних учасниць. І в неї, напевно, було враження, що вона пише тільки їм.

 

Мережа обманює

 

Мережа створює ілюзію, що наші публікації видно тільки нашим знайомим. Таке відчуття складається особливо у дискусійних групах, учасників яких ми добре знаємо (хоча найчастіше - тільки в інтернеті). Аналогічно - у соціальних мережах, де ми створюємо собі примарний захист, вказуючи, що зміст сторінки доступний тільки нашим знайомим.

 

Одна учасниця форуму любителів собак (читати який може будь-яка людина) багато років поспіль проводила там розмови з парою десятків інших активних користувачів, поділилася новиною про смерть свого чоловіка, проілюструвавши її фотографією, зробленою в день його смерті.

 

Приводом, щоб сфотографувати лежачого в ліжку розкудланого чоловіка, виснаженого тривалою хворобою, з худою ногою, що стирчить з-під ковдри, була поведінка собаки, яка лягла поруч зі своїм господарем.

 

"Було ясно, що вона ділиться своїм спогадом з людьми, яких вважає інтернет-друзями. З деякими вона, втім, зустрічалася на реальних прогулянках з собаками, - каже одна з користувачок форуму. - Але вона не подумала, що фотографію можуть побачити зовсім чужі люди, і їх реакція і коментарі не будуть доброзичливими".

 

Адміністратори більшості форумів і порталів, правда, цензурують їх зміст, але в основному приділяють увагу ненормативній лексиці та оголеним тілам. Свого часу в Facebook з'явилася сторінка "Найсексуальніші 10-, 11- і 12-річки", а потім ще одна - з фотографіями "сексуальних" 4-, 5- і 6-річних дітей.

 

Знімки дівчаток, одягнених у дорослий одяг і нафарбованих, як жінки, найчастіше розміщували в інтернеті їхні власні матері. Значить, "памперсне запалення мозку" не завжди проходить разом з відмовою від підгузників.

 

Спочатку Facebook не реагував на скарги обурених користувачів. Кожен, хто повідомляв про те, що цю сторінку потрібно видалити, отримував таке повідомлення: "Ми ознайомилися зі сторінкою, яку ви вказали у зв'язку із зображеннями там оголеного тіла, проте встановили, що вона не порушує наші норми співтовариства".

 

Соціальні мережі не перевіряють подібні заявки "вручну", для цих цілей створено спеціальний скрипт, який реагує на фотографії з голими тілами. Тим більше, він не в змозі вважати контекст: адже дівчатка були одягнені. Коли до протестів приєдналися некомерційні організації, сторінку в підсумку вдалося видалити.

 

Багато років у Facebook розгорталася війна з приводу фотографій годуючих матерів. Емма Квасниця з Канади, що пропагує природні пологи і годування грудьми, отримала безліч "банів" за свої фотографії такого роду, а також за знімки зі своїх четвертих пологів, які вона вивісила в закритій групі (хоча вони абсолютно явно мали освітній, а не порнографічний характер).

 

Однак ніхто не став піддавати цензурі фотографії плаценти, які висять на сторінці Емми в розділі порад, як після пологів приготувати з неї "таблетки". Породілля з'їла її (як часто роблять тварини), що нібито має запобігти анемії і навіть післяпологовій депресії.

 

Знімки становлять спочатку плаценту після її виходу (з пуповиною, ще з'єднаною з новонародженим), потім в каструлі (з перцем чилі, імбиром і лимоном - до приготування і після), і, нарешті, висушену в духовці, подрібнену в ступці і розкладену по капсулах. Для багатьох користувачів прийняти такі речі, напевно, складніше, ніж зображення матері, яка годує дитину грудьми.

 

Ніхто не встановлює меж

 

Людина часто не розуміє, що вона насправді робить у мережі. У цифровій мережі вона анонімна (принаймні, їй так здається). Суспільні науки називають таке явище деіндивідуалізацією. Вона веде до ослаблення механізмів внутрішнього контролю, схиляє нас робити те, чого ми не стали б робити у звичайному житті через сором. У мережі часом починає здаватися, що сорому не існує. Жінка, яка без сорому пише на своїй сторінці "скоро повернуся, йду з чоловіком робити бебіка", не сказала б такої фрази ні рідним, ні тим більше знайомим.

 

Інтернет стер межу між приватним і громадським життям. Переїхавши із села в місто, людина відвоювала собі особистий простір: в чотирьох стінах квартири вона може, нарешті, сховатися від сусідського спостереження. Зараз через інтернет її життя знову опинилася на виду.

"Ми вивісили у Facebok емоції, які, не стримуючи себе, виражали в нашій приватній сфері", - говорить професор Шлендак.

 

Не можна сказати, що ми абсолютно безсилі перед обличчям мережі та нових технологій. Адже все ще продовжують діяти норми і культурні коди, які вироблялися поколіннями. Наші предки, дійсно, робили посмертні фотографії своїх близьких, але вони не публікували їх в газетах.

 

Звичайно, норми змінюються, але задаємо їх ми самі: тим, що ми робимо, що вважаємо допустимим. Так що саме ми повинні провести кордони, мережа за нас цього не зробить. У світі, яким заволоділи технології і нові засоби зв'язку, рішення про те, що вважати допустимим, а що ні, залишається за людиною. Найчастіше це навіть питання не моралі, а смаку і такту.