"Вони підвісили мене на гаку на стіні" - тортури і страти на Донбасі
Правозахисна організація наводить докази знущання над людьми з боку обох сторін конфлікту.
Правозахисна організація Amnesty International звинувачує обидві сторони конфлікту в Україні у військових злочинах, тортурах і вбивствах.
Організація провела інтерв'ю з 33 колишніми ув'язненими. У 17 випадках полонених утримували сепаратисти, в 16 - українські військові сили і міліція, зокрема й Служба безпеки України.
У всіх випадках, крім одного, описані тяжке побиття чи інші серйозні зловживання, особливо в перші дні полону.
Ув'язнені зазначають, що їх били - до перелому кісток, катували електричним струмом, били ногами, погрожували ножами, підвішували до стелі, позбавляли сну впродовж декількох днів, погрожували смертю, відмовляли в медичній допомозі та імітували страту.
Корреспондент.net наводить найцікавіші подробиці звіту про тортури на війні в Донбасі.
Breaking bodies from Марья Ивановна
Найжорстокіші
З боку сепаратистів, за даними Amnesty International, найжорстокішими є різні напівавтономні батальйони, які діють в Донецькій і Луганській областях, зокрема батальйон "Привид", який діє в Алчевську, і батальйон "Спарта" - в Донецьку.
З української сторони особливе занепокоєння у Amnesty International викликає "Правий Сектор".
Колишні полонені "Правого сектора" розповідають про величезний спектр порушень, з-поміж яких - імітація страти, захоплення заручників, здирництво, занадто жорстоке побиття, погрози вбивством і ненадання невідкладної медичної допомоги.
Користуючись занедбаним піонерським табором біля с. Великомихайлівка поблизу Дніпропетровська як в'язницею, "Правий Сектор", як повідомляється, утримував десятки цивільних полонених в заручниках, здираючи великі суми грошей з них та їхніх сімей.
Відповідаючи на запити, зроблені Amnesty International, "Правий Сектор" заперечував усі обвинувачення в жорстокому поводженні з полоненими, але визнав, що вони утримували в'язнів на своїй базі.
Ніякого порядку з полоненими
З української сторони не існує жодного органу, який би вів статистику обміну та звільнення полонених.
Цим займається щонайменше 3 окремих структури. Це Офіцерський корпус, який представляє українських ветеранів бойових дій, Центр звільнення полонених (у структурі СБУ) і волонтерська група "Патріот", яка працює з Міноборони.
Є випадки, коли звільнення відбувається без допомоги цих структур: наприклад, коли батьки полонених самі домовляються про їхнє звільнення.
З боку сепаратистів структура названої ДНР виглядає організованішою, ніж структура ЛНР. Донецька сепаратистська влада створила офіційний комітет з обміну полоненими. Його очолює Лілія Радіонова.
На даний момент не можна назвати точну чисельність полонених з обох сторін.
Ситуація ускладнюється тим, що людей на Донбасі затримує величезна кількість формувань: від офіційних українських властей і СБУ до неофіційних збройних формувань. І ніхто офіційно не називає чисельності полонених.
Більшість з найгірших зловживань, які описали ув’язнені обох сторін, мали місце не в офіційних місцях утримання під вартою, таких як відділення міліції чи в'язниця, а в неофіційних, невизнаних місцях.
Ув'язнених, як правило, тримали в таких місцях під час початкового періоду їхнього утримування під вартою, часто впродовж декількох днів, а часом і довше.
Колишні затримані проукраїнськими військами говорять про декілька місць їхнього утримання: як офіційних - різні приміщення СБУ в Харкові, Волновасі, Полтаві, Ізюмі та Маріуполі; СІЗО в Харкові, Одесі, Маріуполі та Ізюмі; так і неофіційних - наприклад, маріупольський і краматорський аеропорти, якими в основному (але не лише) користувалися збройні добровольчі формування.
Також полонених розміщували на явочних квартирах, в будівлі університету в Слов'янську, в підземному бомбосховищі неподалік Слов'янська.
У полон беруть усіх до одного
Осіб, котрих захопили озброєні сепаратисти, можна розділити на 3 основні категорії: українські військовослужбовці (багатьох з них захопили під час збройних зіткнень), проукраїнські збройні добровольці та проукраїнське цивільне населення (чи ті, хто, ймовірно, має зв'язки з Києвом).
З української ж сторони серед затриманих - сепаратистські бойовики та особи, котрих підозрюють в сприянні сепаратистам чи в їхній підтримці.
Примітно, що Amnesty International виявила, що обидві сторони конфлікту на власний розсуд затримують цивільних осіб, котрі не скоїли жодного злочину, проте мають політичні та ідеологічні переконання, що є аналогічними до переконань супротивної сторони.
В окремих випадках затримання цих людей вмотивоване можливістю використанняїх для обміну затриманими.
Інколи це також звичне покарання за їхні погляди.
Злочини Мотороли
Арсенію Павлову, позивний Моторола, за даними Amnesty, приписують зумисне вбивство полоненого за присутності щонайменше 5 людей.
Йдеться про Ігоря Брановицького, солдата 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади, котрого Павлов застрелив пострілом в голову 21 січня 2015 року, коли той перебував в полоні батальйону "Спарта" (бойовий підрозділ сепаратистів під проводом Павлова).
Ще одна виявлена жертва Мотороли - Андрій Гаврилюк, позивний Бур, 34 роки, з 95-ї аеромобільної бригади. Його також застрелили пострілом в голову в січні 2015 року.
Обидва українських військовослужбовця були взяті в полон під час боїв за Донецький аеропорт.
Моторола також зізнався в інтерв'ю київському виданнюв тому, що вбивав полонених і раніше.
Убивства і тортури з боку сепаратистів
Свідки, з котрими спілкувалася Amnesty International, розповіли про щонайменше 3 страчених українських військовослужбовців в с. Червоний Партизан 22 січня 2015 року. Йдеться про бійців 20-го українського батальйону терроборони, котрі охороняли блокпост на трасі Горлівка–Донецьк. Це Андрій Колесник, Сергій Слісаренко і Альберт Саруханян.
Є свідчення про смерть четвертого бійця Ромчика, але його особу встановити не вдалося.
"Андрій Колесник помер майже відразу. Коли вони (сепаратисти) підступили і запропонували здатися, Андрій сказав: "Ми не складемо зброї". В нього поцілили, і за годину він помер від нестачі крові", - розповів свідок С.С., котрий потрапив у полон разом з Колесником і котрому поталанило вижити.
"Біля нас були десятки людей, і кожен хотів поцілити. Серед них була дівчина років 25, вона стріляла в наших хлопців зі снайперської гвинтівки Драгунова з відстані 3 м. У коліна, в легені. Вона робила це із задоволенням", - згадує С.С.
9 лютого 2015 року під час битви в с. Логвинове поблизу Дебальцевого в полон взяли 3 українських солдат 30-ї механізованої бригади: Олександра Бердеса, Василя Демчука, Павла Плацинського.
Тіла трьох чоловіків знайшли неподалік Донецька у 88 км від Логвинового. Їх поховали під тонким шаром грунту.
Колишні полонені розповіли про те, що ставлення до затриманих дуже залежить від того, хто саме їх затримує.
Amnesty International наводить докази тортур 110 затриманих бійців з батальйону "Донбас", котріздалися в полон 30 серпня 2014 року під Красносельським під час битви за Іловайськ.
Катування від української сторони
2 листопада 2014 року на українському блокпосту у Волновасі затримали 3 чоловіків-будівельників: Ігоря Бєдного (45 років), Олександра Пінчука (45 років) та Андрія Мерзлика (39 років). Блокпост був укомплектований бійцями ПС та батальйону "Дніпро-2".
Після жорстких допитів з побиттям затриманих забрали до місцевого штабу СБУ у Волновасі, де над ними продовжили знущатися, катували їх і били.
"Хлопці били мене ногами по голові і казали: "Ой, він дихає!", - розповідає Пінчук, котрий прокинувся після побоїв закопаним під землю - стирчала лише його голова і рука. - Вони перевірили, чи я притомний: запитували мене про будівництво та будівельні інструменти. Потім витягли мене з ями".
Х. Н. (46 років) утримували українські сили з 7 листопада до 26 грудня 2014 року. Він працював інформатором ДНР в Слов'янську. Заарештували його бійці батальйону "Січ" - його забрали з дому до Слов'янського технічного коледжу, де і протримали 3 дні. Там його катували електрошоком.
Після цього його передали СБУ у Полтаві, де йому в результаті жорстокого побиття зламали 4 ребра.
"У Полтаві вони підвісили мене на гаку на стіні", - розповів він. У такому положенні його били кийком.
У середині листопада 2014 року він постав перед судом, потім його розмістили в Полтавському СІЗО. 26 грудня 2015 року він вийшов з в'язниці під час великого обміну полоненими.