Для своїх. Як пропонують змінити закони до місцевих виборів

Автори законопроектів про місцеві вибори обіцяють підвищити роль і вплив виборців.

Але поки що очевидним є лише створення особливих умов для політичних партій і обмеження конкуренції, пише Дмитро Москаленко у №23 журналу Корреспондент від 12 июня 2015 року.

Місцеві вибори, заплановані на 25 жовтня, як очікується, повинні стати торжеством народовладдя, за якого органи місцевого самоврядування будуть сформовані з урахуванням реформи децентралізації влади. Тобто новообрані депутати мали б входити у сесійні зали вже наділені повноваженнями, достатніми для самостійного вирішення питань розвитку регіонів без озирання на центр.

Забезпечити це повинні два законодавчих блоки – про вибори до місцевих рад і, власне, реформа з перерозподілу повноважень. Остання зараз цілком і повністю є президентською турботою, а от зміна правил голосування покладена на плечі народних депутатів. Це наголосив глава держави у своєму щорічному посланні, звернувшись до парламенту з проханням вчасно прийняти закон про місцеві вибори, який передбачає пропорційну систему з відкритими виборами.

Ніби передбачаючи прохання Петра Порошенка, акурат до його виступу представники всіх фракцій, що входять у більшість, зареєстрували аж чотири проекти закону про вибори – групи депутатів від БПП і НФ на чолі з Олександром Черненком та Андрієм Парубієм, нардепів від Батьківщини на чолі з Юлією Тимошенко, представника НФ Миколи Федорука та групи депутатів БПП, НФ і Радикальної партії на чолі з Вадимом Денисенком та Оленою Ледовських.

Подані документи схожі у принципових питаннях: підтримка відкритих списків, створення низки переваг для політичних партій, особливо тих, які мають представництво у парламенті, ускладнення процедури виборів мерів великих міст

Незважаючи на таку їхню кількість, подані документи схожі у багатьох принципових питаннях: підтримка відкритих списків, створення низки переваг для політичних партій, особливо тих, які мають представництво у парламенті, ускладнення процедури виборів мерів великих міст.

Ще однією об'єднувальною рисою всіх законопроектів є практично повна відсутність бачення того, як виборчий процес повинен проходити на непідконтрольних територіях Донбасу та Криму. Законодавці, які прийняли чимало правових актів щодо анексії півострова і конфлікту на сході України, фактично проігнорували особливості ситуації. Однак це не означає, що центр повністю відмовився від ідеї проведення там виборів.

«Логіка, за якою рухається офіційний Київ, на сьогоднішній день така: вибори на територіях (не забуваємо і про гіпотетичний Крим) повинні відбутися за українським законодавством. Тобто, за задумом авторів усіх чотирьох законопроектів, закон не робить різниці між контрольованою і неконтрольованою територією. Це свідчить тільки про одне – на сьогоднішній день нинішня українська влада розглядає можливість проведення виборів на Донбасі лише в разі встановлення повного контролю над регіоном», – вважає Михайло Павлів, директор Фонду гуманітарних стратегій.

В уявленні Києва будь-які вибори – як місцеві, так і парламентські – мають відбутися за чинним українським законодавством, в тому числі і за законом про особливий статус місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Партійним – пільги

Пропорційну систему з відкритими списками, яку неодноразово розглядали напередодні кількох останніх виборів, передбачають усі законопроекти. Тобто питання її прийняття практично вирішене, і громадянам швидше за все доведеться голосувати одночасно за списки партій і конкретного кандидата з них. Не торкнеться це лише виборів до сільрад та рад невеликих міст, де збережеться мажоритарка. Але кінцеву узгоджену версію затверджуватимуть уже в парламенті.

Головним аргументом проти введення відкритих списків є складнощі з роз'ясненням їхніх принципів серед виборців та навчанням членів виборчих комісій. Втім, основних лобістів відкритих списків підозрюють і в інших, прихованих мотивах, крім того, щоб зробити владу ближчою до народу.

«Вони [відкриті списки] – це багато в чому нова «риторична фішка» для чинного політичного класу – ключовий спосіб легітимації в очах виборців місцевих виборів 2015 року. На них робитиметься ключовий акцент виправдання їхньої демократичності, прозорості та європейськості. Тим самим «вбиваються» відразу кілька «зайців» – посилання на те, що «народ хотів – народ отримав», «влада чує народ», відпадає необхідність реальної боротьби з впливом і зрощенням бізнесу і влади, адже «прозорі списки є», – зазначає політолог Олексій Якубін.

Зміна технічної процедури виборів без зміни принципів фінансування та формування списків не приведе до оновлення, професіоналізації та демократизації місцевої влади

На його думку, зміна технічної процедури виборів без зміни принципів фінансування та формування списків не приведе до оновлення, професіоналізації та демократизації місцевої влади.

Запровадження відкритих списків на виборах до міських та облради зроблять партії та їхні місцеві осередки фактичними монополістами. Водночас у більшості законопроектів про місцеві вибори ця норма йде «у доважок» з обмежувальними нормами. Наприклад, пропонується збільшення суми застави для кандидатів, підняття прохідних бар'єрів для партій, а також загальне скорочення кількості обранців місцевих органів влади.

Втім, основна проблема бачиться не тільки в законодавчих преференціях політичним партіям.

«Справжня проблема полягає в тому, що в Україні практично не існує регіональних партій. Єдиний регіон, де вони були реальною політичною силою, – Крим – зараз розчинився в політичній системі Росії, де регіональні партії теж не шанують. Фактично у нас є тільки дві регіональні партії, угорські у Закарпатті, але вони борються за голоси тільки своєї національної меншини, а не всього політикуму області», – каже Олег Хавич, керівник Інституту західноукраїнських досліджень.

Експерт також зазначає, що польська партія Солідарність існує тільки на папері, прогнозована «румунська партія», яка могла б стати успішною не тільки в Чернівецькій, а і в Одеській області, так і не з'явилася, а всі інші де-факто регіональні партії (Свобода, Опозиційний блок і т. п.) наполягають на своєму загальнонаціональному характері і замість вирішення місцевих проблем хочуть отримати владу в центрі.

Не оминули законодавці увагою і вибори мерів. На цей час для перемоги кандидатові достатньо набрати відносну більшість. Саме ця норма і дозволяла Леоніду Черновецькому обходити на виборах столичного міського голови таких політичних важковаговиків, як Віталій Кличко, Олександр Омельченко та Олександр Турчинов, за один тур. Опоненти одіозного мера просто не мали можливості перегрупувати сили і внести зміни у хід агітації, щоб уникнути поразки в наступному турі.

Однією з перших партій, які виступили за ускладнення процедури виборів мера – перш за все, Києва – була Батьківщина. Ця норма і зараз присутня в проекті Тимошенко. Є вона й у інших, правда з уточненнями: голосування у два тури (або в один, але за умови, що переможець набирає абсолютну більшість голосів) проходить у містах з певною кількістю населення. Федорук пропонує встановити планку на рівні 300 тис. осіб. Решта – 90 тис.

Останній «ценз» є наслідком того, що за основу бралася кількість виборців у найменшому облцентрі країни – Ужгороді. Таким чином, довга мерська кампанія може очікувати всі обласні центри, а також великі міста на кшталт Кривого Рогу або Кременчука.

Знайомі всі обличчя

Дуже незвичайну для українського політичного життя норму пропонує законопроект Парубія – Черненка. Це заборона передвиборної реклами на телебаченні та білбордах. Автори пояснюють, що таким чином вони змусять партійців вдатися до методу агітації за принципом «від дверей до дверей», коли штабні агітатори за прикладом релігійних проповідників стукають в оселі до виборців і особисто доносять до них інформацію про програму партії та її кандидатів. Нібито це підвищить відповідальність парторганізацій і відсіче від місцевих рад «віртуальних» кандидатів, які з'являються винятково під вибори і набирають рейтинги завдяки телеефірам.

За обмеженнями свободи пропаганди можуть стояти і цілком прагматичні інтереси. Як правило, таким чином вже відомі бренди обмежують можливості новачків і підвищують вартість виходу на ринок нових продуктів

Турботою про підвищення ролі партій і зміцнення їхнього впливу на процеси переповнені всі законопроекти. Однак за обмеженнями свободи пропаганди можуть стояти і цілком прагматичні інтереси, способи захисту яких успішно випробувано на товарних ринках. Як правило, таким чином вже відомі бренди обмежують можливості новачків і підвищують вартість виходу на ринок нових продуктів.

«Заборона політичної реклами означає зведення до мінімуму шансів на перемогу нових і молодих кандидатів. Це фактична узурпація влади, адже виборці голосуватимуть за відомих кандидатів, тих, хто раніше вже створив свій політичний імідж. Створив, смію зауважити, переважно в телевізійній та зовнішній рекламі. Головна функція реклами – це інформування споживача (виборця) про переваги товару (кандидата). З припиненням інформування відбувається руйнування ринку, практичне перетворення його зі структурованого на хаотичний», – вважає Сергій Дідковський, піар-стратег компанії Ольшанський і партнери.

Слід зазначити, що за таку жорстку норму для українського партійного поля, звиклого до дуже лояльних умов створення політпроектів, виступають автори законопроекту від найбільших фракцій – БПП і НФ. Решта документів передбачають різні обмеження і вимоги, але в них мова йде скоріше про регулювання, ніж про заборону.

«Це питання політичної доцільності. У різних країнах Європи є різні приклади вирішення цього питання», – каже заступник голови ЦВК Андрій Магера.

Чернігівський прецедент

Відвернути всеукраїнські партії від голосування в ради і дати таким чином місцевим політикам більше простору для маневрів могло б суміщення виборів з достроковими парламентськими. Про можливий розпуск Ради згадували кожного разу, коли депутатам більшості не вдавалося домовитися між собою з тих чи інших питань.

Але тепер перспективи розпуску і переобрання Ради стають усе більш віддаленими, і, швидше за все, раніше 2016 року чекати їх не слід. У щорічному посланні Порошенко говорив тільки про своєчасне проведення виборів до місцевих органів влади, а на наступній прес-конференції глава держави прокоментував цю тему гранично коротко: «Не дочекаєтеся».

Не на користь проведення парламентських виборів в поточному році свідчать і проміжні вибори в Чернігові в окрузі № 205. Мандат звільнився після переходу народного депутата від БПП Валерія Кулича на губернаторську посаду. У боротьбу за місце, що звільнилося, включилися «варяги» Геннадій Корбан (представник оточення екс-губернатора Дніпропетровщини і мільярдера Ігоря Коломойського) і Сергій Березенко (глава Державного управління справами й одна з довірених осіб Порошенка). Їх розглядають як основних кандидатів і як учасників протистояння Президент – опальний олігарх.

«Це репетиція перед місцевими виборами, а потім і перед виборами в Раду. Це тактична боротьба. Основні кандидати не основні, не гравці, а представляють великі сили», – сказав співрозмовник Корреспондента, залучений у кампанію в окрузі.

На думку джерела видання, саме в цьому окрузі пройде відпрацювання спільних принципів поведінки Києва та центральних політичних сил на виборах у регіонах. Поки воно не сильно відрізняється від логіки пропонованих правил формування рад, за яких регіональні партії і кандидати значно поступаються у можливостях своїм столичним патронам. Крапку в цьому питанні поставить підсумкова версія законопроекту, зведена воєдино з чотирьох варіантів документа.

***

Цей матеріал опубліковано в №23 журналу Корреспондент від 12 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.