У Києві триває наймасштабніша виставка робіт Катерини Білокур

У Мистецькому арсеналі відкрилася найбільша виставка робіт Катерини Білокур.

«Мальовала Катря Білокур В.». Так, з помилкою, підписувала свої ранні начерки одна з найбільших українських художниць, пише Анна Давидова у №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року.

Ретроспектива Хочу бути художником! – найповніша і найбільш масштабна виставка робіт Катерини Білокур, що відкрилася у Мистецькому арсеналі 16 червня. Яготинський історичний музей надав для неї 48 робіт зі своєї колекції. А Національний музей українського народного декоративного мистецтва заради того, щоб 37 картин були представлені в рамках цього проекту, навіть погодився закрити власну експозицію на місяць – виставка в Арсеналі триватиме до 19 липня.

За словами начальника відділу розвитку музейної справи Мистецького арсеналу Ольги Мельник, з 1939 року було лише п'ять виставок Білокур, три – після війни. На наймасштабнішій, в 1971-му в Києві, представили 62 картини. У нинішній експозиції їх 86 – практично всі збережені. За своє життя художниця створила лише близько сотні творів – несхвалення близьких і важке життя в селі зовсім не сприяли творчості.

Художниця, яка захопила Пікассо

В експозицію радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі у 1954 році були включені три картини Білокур: Цар Колос, Берізка (обидві сьогодні вважаються втраченими; на виставці представлена копія Царя Колоса) і Колгоспне поле (1948-1949, Національний музей українського народного декоративного мистецтва; на фото – в центрі). Побачивши ці роботи, Пабло Пікассо сказав свої знамениті слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!»

Невизнаний геній

«Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту!» – писала Катерина Білокур. У рідній Богданівці її вважали дивачкою, яка замість корисних справ по господарству займається якоюсь нісенітницею. Рідні та односельці все життя противилися її пристрасті до малювання. (На фото – Автопортрет, 1950, Національний музей українського народного декоративного мистецтва)

Складний вибір

Ні сім'ї, ні дітей – такою для Білокур виявилася ціна за її головну любов у житті – мистецтво. (На фото – Щастя (Чорногузи дитину принесли), 1950, Яготинська картинна галерея)

Пізне визнання

Офіційне визнання прийшло до Білокур дуже пізно. У 1949-му, у віці 49 років, вона увійшла до Спілки художників України, в 1951-му нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше, в 1956 році – Народного художника України. А вже у 1961-му геніальної самоучки, яка захопила весь світ своїми чарівними квітами, не стало. (На фото – Мальви та троянди, 1954-1958, Національний музей українського народного декоративного мистецтва)

Поза часом

Дівчинку, яка позує біля картини, і дівчат, зображених на ній, розділяє майже століття. (На фото – Портрет племінниць художниці, 1937-1939, Національний музей українського народного декоративного мистецтва)

На своєму місці

Після смерті Білокур у її хату вселилися чужі люди, а роботи художниці закинули на горище. Дослідники також знаходили картини по всьому селу: десь ними загороджували прохід для поросят, десь ставили на них відро з помиями. Але час усе розставляє по місцях: у рік, коли з дня народження художниці виповнюється 115 років, вся її творча спадщина нарешті представлена в гідній масштабній експозиції. (На фото – Квіти, яблука и помідори, 1950, Національний музей українського народного декоративного мистецтва)

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.