Балет з підпілля. Денис Матвієнко готує для України дві нові постановки

Корреспондент побував на репетиції відродженого балету Radio & Juliet і прем'єрного Stabat Mater.

Його всесвітньо відомий хореограф Едвард Клюг ставить у Києві з провідним українським танцівником Денисом Матвієнком, пише Анна Давидова у №24 видання від 19 червня 2015 року.

Продюсер обох постановок, сестра Дениса Олена Матвієнко зі сміхом каже Корреспонденту: «О так, ми з підпілля – можна сказати, справжній андеграунд!». Штаб «підпільників від балету» розташувався в невеликій танцювальній студії, захованій у закутках промзони над Подолом.

Саме тут Денис Матвієнко і трупа його нашумілого минулорічного проекту The Great Gatsby працюють над новим балетом Stabat Mater (Стояла мати скорбна) на музику фа-мінорної кантати італійського композитора початку XVIII століття Джованні Баттіста Перголезі, а також – над відродженням балету Radio & Juliet на музику групи Radiohead. Обидва – у постановці знаменитого словенського хореографа румунського походження Едварда Клюга.

«Ми робимо міжнародні проекти в аматорських технічних умовах. Слава богу, що співпрацюємо з нашими друзями, які можуть зрозуміти, увійти в ситуацію. Розумієте, хореографи такого калібру не працюють в орендованих студіях», – каже Олена Матвієнко.

Просто про головне

Матвієнко та Клюг знайомі вже багато років.

«Не можу сказати, що ми стали родичами, але ми більше ніж друзі: у плані роботи Едді розуміє мої ідеї з півслова. І, скажу чесно, це, напевно, один з небагатьох людей, з якими я працював і у нас ніколи не виникало нерозуміння», – зізнається танцівник.

Їхня перша спільна постановка – Radio & Juliet: коли у 2011-му балет Словенського національного театру в Маріборі привезли до Києва, виконували соло у виставі Матвієнко та його дружина Анастасія. У 2012-му балет Radio & Juliet увійшов до програми Національної опери, очолюваної тоді Матвієнком, а рік потому залишив її разом з вигнаним художнім керівником.

«Співавтори? Так, мабуть, нас з Едді вже можна так назвати. Зараз, навіть якщо ми робимо роботу, яка була ним зроблена колись давно, то все одно вона йде трошки по-іншому», – розповідає артист про співпрацю з Клюгом.

Так, у відродженому Radio & Juliet (до слова, крім Матвієнка, тут зайнятий ще один артист з постановки Нацопери – Віктор Іщук) це співавторство виявилося в тому, що тепер за пропозицією Матвієнка його персонаж танцює два дуети, а не один, як в оригінальній виставі.

У Stabat Mater і того більше.

«Практично всі сольні моменти тепер танцюю я. У Едді спочатку передбачалося, що це роблять різні люди, а я загарбав все», – сміється Матвієнко.

Але «загарбав» не просто так: завдяки «жадібності» артиста в спектаклі з'явився більш яскраво виражений сюжет.

Балет Stabat Mater, прем'єра якого відбулася минулого року в Словенії та Німеччини, присвячений стражданням діви Марії біля підніжжя хреста на Голгофі. Але творці київської постановки пропонують поглянути на тему ширше.

Обидва балети одноактні, і їх в будь-якому випадку потрібно з чимось об'єднувати. За словами продюсера проекту, спочатку хотілося ще раз показати Radio & Juliet – з використанням оригінальних декорацій, яких українська публіка не бачила. І додати щось нове.

Чому з усіх постановок Клюга вибір ліг саме на Stabat Mater – історію матері, що оплакує вбитого сина?

«Просто коли Едвард надіслав мені запис своєї нової роботи, я відразу зрозуміла, що потрібно показувати саме це і саме зараз», – зізнається Олена Матвієнко.

І справа не тільки в прямих паралелях з сьогоднішніми подіями в нашій країні.

«Це не балет про війну. Але коли країна переживає такі потрясіння, як сьогодні, то злітає якийсь наліт рутини, замшілі: люди стикаються з чимось радикальним – кров, вбивство, переживання, героїзм. Градус емоцій у суспільстві підвищується, але водночас з'являється і втома від цих емоцій, тому що людина не може весь час бути на піку. І Stabat Mater, і Radio & Juliet – дуже глибокі спектаклі. Так, більшість балетів і опер – вони або про любов, або про трагедію. Тільки тут береться ширше – мова про людські взаємини на тому самому піку, про який говорилося вище. Музична основа Stabat Mater – католицький гімн. Але сам вистава не відсторонений переказ біблійного сюжету, а постановка, в якій можна побачити моменти, які зараз нам дуже близькі, з якими ми стикаємося як ніколи часто, – трагедія, любов, вбивство, зрада і при цьому підтримка, товариство. А ще взаємини матері і сина. І взагалі – жіночого і чоловічого начала», – пояснює Матвієнко.

На підборах на Голгофу

Втім, у репетиційній залі високі матерії не головне.

«Не в півноги! Давай, працюй! Удвічі сильніше!» – на всю ганяє артистів Денис Матвієнко.

Його нещадність легко зрозуміти: до прем'єри, яка відбудеться в Києві 24 червня, залишилося майже нічого, особливо якщо враховувати, що інтенсивні репетиції йдуть лише з 20 травня. Правда, продюсер проекту не вважає, що цього дуже мало.

«Все залежить від професіоналізму артистів. У нас солісти професіонали, а інші хлопці пройшли школу Гетсбі, коли ми фактично за два місяці зібрали двохактний балет, так що їм вже нічого не страшно», – з усмішкою каже Олена Матвієнко.

Хоча дещо артистів (точніше, артисток) все-таки трошки налякало: у середині репетиції тендітна продюсер притягла до зали цілу купу коробок з елегантними оксамитовими чорними туфлями на високих підборах для Stabat Mater. Здавалося б, балеринам, які працювали в The Great Gatsby, танцювати в такому взутті не звикати, але все одно вони дивляться на обновки з побоюванням.

«Ех, я підбори тільки на вистави надягаю. Раніше частіше бувало», – каже одна з танцівниць, мужньо починаючи примірку.

Але вже скоро початкова настороженість артисток змінюється дружним подихом полегшення – зручні, стійкі, танцювати можна!

Коли починається танець, на задній план відходить все – і задушлива студія, і втома, і піт, що котиться градом з витончених, але при цьому абсолютно сталевих тіл. Вмикається музика, і артисти, які раніше відпрацьовували кожен свою партію, починають рухатися як єдиний механізм, що створює нову тканину реальності – своє балетне Задзеркалля, де XVIII століття і XXI існують паралельно, об'єднані темами й сюжетами, над якими час не владний.

На відміну від масштабного The Great Gatsby, новий проект є постановкою камерною, інтимною.

«Тоді, влітку 2014-го, ми зрозуміли, що зараз як ніколи важливо показати щось made in Ukraine. Не наші таланти, пересаджені на чужий ѓрунт, а великий міжнародний проект, зроблений саме тут, у нас, і потім вже експортований кудись ще», – згадує продюсер про причини, які змусили відмовитися від співпраці щодо Гетсбі з петербурзьким Маріїнським театром.

І зараз зі Stabat Mater Матвієнки фактично продовжують розпочате рік тому – хай і без виходу на міжнародний рівень, але з уже запланованими виступами у Львові, Одесі, Харкові та Дніпропетровську. Непоганий розмах для «підпільників».

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.