"Влада не хоче вести війну". Про що говорять добровольці на фронті

Українські добровольці пояснюють свою участь у бойових дій патріотизмом, а представників влади називають слабаками.

В останні місяці в Україні активно триває процес інтеграції добровольчих батальйонів в регулярні військові частини.

Даний процес вже фактично завершений і добровольці продовжують залишатися в зоні АТО, формально підкоряючись вже новому керівництву.

Журналіст швейцарської "Le Temps" побував у таборі батальйону "Дніпро-1" на передовій, де поспілкувався з бійцями, дізнався їхні мотиви і ставлення до чинної влади.

Корреспондент.net наводить переклад публікації про будні добровольців на лінії фронту.

Місце відпочинку "Дніпро-1"

У Красноармійську занедбаний завод перетворили на казарму, і тепер він служить штабом батальйону «Дніпро-1». Його бійці постійно прибувають з війни, проводять якийсь час тут, а потім повертаються назад. Один з них, Костянтин розвантажує речовий мішок.

Його командир на прізвисько «Альпініст» дружньо обіймає його і дає вказівки. Люди Альпініста б'ються в селищі Піски: після взяття донецького аеропорту воно стало найгарячішою точкою на лінії фронту, де так і не настало перемир'я, незважаючи на підписання Других мінських угод. Вони належать не до регулярної армії, а до національної гвардії, яка перебуває у віданні МВС.

З початку червня перестрілки стають все інтенсивнішими. Піски перетворилися на справжній барометр цієї війни, і зараз є підстави побоюватися масової активізації бойових дій на всій розмежувальній лінії.

У головному приміщенні в повітрі витають запахи поту, тютюну і спиртного. Альпініст явно нервує, сидячи за монітором, і кобура, яку він недбало повісив поверх сіро-зеленої камуфляжної футболки, бовтається при кожному русі тіла. Він вичитує Костянтина, якому доручено розвозити техніку постами. На його обличчі виразно простежуються брак сну, випивка і вбитий за комп'ютерними іграми час.

Мотивація добровольців

До того, як очолити батальйон «Дніпро-1», Альпініст був тренером в Донецьку і присвячував частину вільного часу скелелазінню. Ця пристрасть спочатку привела його на Кавказ, а потім і в Альпи, на схили Монблану.

Однак криза на Донбасі змусила його взяти в руки зброю. Він став на бік революціонерів з Майдану і вступив у національну гвардію, коли проросійські озброєні групи заявили про відокремлення регіону.

Багатьма в «Дніпрі-1» рухають ті ж самі мотиви: любов до України і злість на тих, хто хотів би поділити її на частини

У першу чергу це стосується Володимира Путіна і проросійськи налаштованих українців, яких вони вважають зрадниками.

Після повалення Віктора Януковича загони самооборони відмовилися скласти зброю. Тоді Міністерство внутрішніх справ вирішило задіяти цих різношерстих ополченців, яких об'єднувало тільки одне: націоналізм. Ризикований крок, тому що у всіх у них мало спільного з поліцією і професійними військовими.

Крім того, деякі з них оскаржують повноваження київської влади, а інші, на кшталт «Правого сектора» і «Азова», дотримуються ультранаціоналістичної і навіть неонацистської ідеології.

Чому добровольці потрібні владі

«Уряд може скільки завгодно нас критикувати, але йому потрібні "Дніпро-1" і "Правий сектор", щоб зробити справу: якби не ми, над Україною вже б майорів російський прапор, тому що армія не в силах самотужки захистити країну», - говорить Костянтин, закидаючи мішки в кузов пікапа.

Як вважає полковник Валентин Федичев зі штабу армії, спочатку повільний процес інтеграції тепер просувається вперед повним ходом: «Колишні загони самооборони приєдналися до національної гвардії. Що стосується загонів "Правого сектора", вони дисципліновані і надають підтримку національній армії. Навіть батальйон "Азов" у Маріуполі скоро буде підкорятися Міноборони. Всі підкоряються єдиному командному ланцюжку зі штабом в Краматорську».

На фронті не перестають стріляти

Напередодні людям Альпініста довелося відповідати на стрільбу: «Щодня все одне і теж, за прекрасно налагодженим процесом, немов вони діють за підручником артилерійської стрільби. Спочатку вони ведуть вогонь наліво, направо для поправки, і, нарешті, по цілі. Причому завжди з одних і тих же позицій».

Чому їх не знищать? «У них три батареї в Донецьку. Ми могли б їх розмазати. Київ не дає нам через мінські угоди і мирне населення, але якби ми захотіли ... »

Часу немає. Костянтин сідає за кермо і їде в бік Пісків. Раніше це була одна з головних доріг в Донецьк, але тепер нею може їздити тільки військова техніка. Вхід в «червону зону» перебуває за різким поворотом, де пильнують троє церберів в камуфляжі. «Починаючи з цього місця, снаряди можуть впасти, де завгодно», - пояснює Костянтин.

Le Temps
Костянтин - боєць "Дніпро-1".

Одна його рука лежить на кермі, а друга - на курку автомата. Він висовує дуло з відкритого вікна. Спідометр показує 140 км/год. «Ми на відкритому просторі, але після 120 км/год ворожим снайперам важко в нас влучити», - каже Костянтин. На цьому відрізку шляху в нього стріляли вже двічі.

Останнє село перед Пісками майже занедбане, але деякі жителі все ж залишилися. Як, наприклад, господиня придорожнього магазинчика. «Їдьте далі, мені нічого сказати. Це мій дім, і я нікуди не піду, - кричить вона, а потім вдаряється в сльози. - Я одна з дітьми, мені нікуди йти».

«Ми купуємо у неї воду і печиво, щоб магазин не закрився», - каже чоловік у камуфляжній формі. Будинки, що стоять на околиці села, вже наполовину зруйновані.

Незадоволені урядом

Попереду вже видніються Піски. Українські бійці влаштували притулок під недобудованим мостом, який зараз поцяткований слідами куль і снарядів. Траншеї, польова кухня, туалети, боєприпаси і навіть легка бронетехніка. Двоє кремезних хлопців допомагають Костянтину розвантажити машину.

Вони з «Правого сектора», пояснює перший не без нотки збентеження в голосі: «Про це не говорять, але тут на фронті ми всі упереміш». «Ми всі об'єдналися проти Путіна», - додає його товариш.

«Якби Європа нам допомогла, ми б роздавили сепаратистів, - заявляє третій, боєць батальйону "Дніпропетровськ-20" регулярної армії. Ми не бачили навіть тієї оборонної зброї, про яку стільки говорили. Київ дозволив обвести себе навколо пальця».

«Нам набрид цей уряд, слабаки, які не хочуть вести війну», - загрозливо заявляє він.

Костянтин їде з табору за новим вантажем. Назад на базу в Красноармійськ. «Раніше я був автомеханіком. А зброю купив за свої гроші. Як і більшість бійців».

«Найгірше те, що зять бореться там, на іншому боці», - говорить він, зітхнувши.