Земельний реформатор. Інтерв’ю з головою нового Держгеокадастру

Голова Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Максим Мартинюк розповів про майбутню земельну реформу.

Главу Держслужби з питань геодезії, картографії та кадастру Максима Мартинюка вважають людиною Володимира Гройсмана, пише Олена Романюк у №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року. Саме він майже відразу після перемоги Майдану призначив свого земляка головою Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ). Як каже сам Мартинюк, тоді перед ним поставили два завдання – викорінити корупцію і провести децентралізацію, покликану остаточно припинити зловживання у відомстві.

Очевидно, що з цими завданнями держчиновник певною мірою впорався, оскільки через рік вже Кабінет Міністрів призначив його главою реформованого Держгеокадастру – не менш, а то й більш корумпованого відомства, ніж ДАБІ. Робота у відомстві Мартинюка чекає та сама – боротьба з корупцією та децентралізація.

В інтерв'ю Корреспонденту чиновник розповів, чому право розпоряджатися землею необхідно передати місцевим радам, чи готовий ринок землі до зняття мораторію, а також чому більшість українців так і не скористаються своїм правом на безоплатне отримання земельних ділянок.

- Як вийшло, що з крісла глави ДАБІ ви пересіли в крісло голови Держгеокадастру? В одному з інтерв'ю ви сказали, що в ДАБІ вас призначив Гройсман. Призначення в Держгеокадастр – теж його ініціатива?

- Ні, на цю посаду мене призначив Кабмін. Я очолив службу після того, як було прийнято рішення про реорганізацію Державного агентства земельних ресурсів в Держгеокадастр з перепідпорядкуванням структури Міністерству регіонального розвитку. Для Мінрегіону управління землями – досить нова функція, а в мене досвід роботи в цій сфері є. У 2003 році я працював в компанії, що спеціалізується в питаннях землеустрою, а перед призначенням у ДАБІ займав пост директора профільного департаменту Вінницької міської адміністрації. Крім того, у мене профільна вища освіта – я економіст у галузі сільського господарства. Думаю, саме сукупність цих факторів і стала причиною того, що я був призначений у службу, яку тільки починають будувати.

- Відомство, яке ви очолили, змінювало свій статус багато разів. З держкомітету воно трансформувалося в держагентство, тепер – у службу геодезії, картографії та кадастру. У чому сенс реформи? Чи не є це черговим переливанням з пустого в порожнє?

- Рішення про створення служби стало результатом прийняття постанови Кабінету Міністрів № 442, якою низка контролювальних органів ліквідовувалися або об'єднувалися один з одним. Відповідно до цього документа Держземресурсів було реорганізовано в Держгеокадастр і підпорядковане не Міністерству аграрної політики, а Міністерству регіонального розвитку, що цілком відповідає європейській практиці.

Адже довгий час Держземресурсів через те, що підпорядковувалося Мінагропроду, було сфокусовано тільки на землях сільгосппризначення. У підсумку у більшості громадян склалася думка, що відомство займається тільки розподілом й управлінням сільгоспземлями і більше нічим. Я вважаю це в корені неправильним. Адже в Україні є ще багато інших земель, у тому числі лісового та водного фонду, землі населених пунктів, якими Держземресурсів практично не займалося.

- Тобто тепер Держгеокадастр буде не тільки розпоряджатися землями, але й вести їх облік?

- Так. І це завдання саме і включає в себе питання картографії, кадастру.

- А функції контролю на вас поклали? Адже Держінспекція сільського господарства перебуває у стадії ліквідації, а отже всі процеси, що відбуваються у сфері земельних відносин, повинні контролювати або ви, або структура, яка могла б контролювати вас.

- Певні елементи контролю ми маємо, але тільки в частині якості виконання інженерами-землеупорядниками своїх робіт. А контролем над використанням земель та їхньою охороною, можу вам відповідально заявити, ніхто на сьогоднішній день у державі не займається. Тому що, як ви правильно зауважили, сільгоспінспекція перебуває в процесі ліквідації, хоча і до її початку своїх функцій вона не виконувала. Нібито прийнято рішення, що контролем над використанням земель займеться екологічна інспекція.

- Ви вважаєте, екологічна інспекція впорається з такими питаннями, як самозахоплення?

- Думаю, за наявності волі – так. Крім того, необхідний інструментарій. Щоб інспекція могла повноцінно виконувати функції контролю, потрібно внести зміни в енну кількість нормативних актів, у тому числі законів. Нас чекає довгий шлях, а ми ще навіть не вийшли з будинку.

- Наскільки мені відомо, ваше відомство розробило законопроект, згідно з яким функції розпорядження землею пропонується передати на місця. Ви вважаєте, що в регіонах, де корупція цвіте буйним цвітом, землею зуміють розпорядитися ефективно?

- Не можу не погодитися з вами в частині цих побоювань. Правова культура сільрад часто дуже низька – наприклад, протоколи засідань можуть закриватися з великим запізненням на порушення всіх регламентів і процедур. Сподіваюся, що ситуація буде поліпшуватися в процесі об'єднання й збільшення громад. Але Держгеокадастр у будь-якому випадку покликаний сконцентруватися на обліку земель, а не на їхньому розподілі. Сьогодні функція розподілу земель держвласності поки що залишається за нами, але це лише питання часу.

Що стосується нормативних актів, то на сьогоднішній день розроблено кілька законопроектів про передачу повноважень щодо розпорядження землями від Держгеокадастру. Деякі з них містять цікаві положення, інші дуже сумнівні з точки зору практичної реалізації. Приміром, один із законопроектів просто пропонує з якогось моменту всі землі державної власності, включаючи навіть землі водного та лісового фондів, вважати комунальними, і, відповідно, право розпорядження ними передати сільрадам – ​​ризикований варіант, враховуючи вищесказане.

Ми зі свого боку пропонуємо делегувати повноваження щодо розпорядження землями органам місцевого самоврядування, зберігши за державою право контролю. Це можна зробити, збільшивши роль містобудівної документації, на базі якої з урахуванням перспективи розвитку регіону і має відбуватися розпорядження землями. Так можна створити систему взаємної відповідальності центру і місцевої громади, оскільки остання зможе управляти землями на благо території, а Київ контролюватиме, щоб місцева влада не зловжила цими повноваженнями.

- Але питання корупції при цьому залишається відкритим.

- Корупцією заражений керівний склад. А його ми поступово змінюємо. Наприклад, з керівництвом Київської ОДА ще у квітні було досягнуто обопільне розуміння, що всі голови відділень земельних ресурсів райдержадміністрацій Київської області будуть замінені. Те саме відбувається і в інших областях.

- Багато представників влади рішуче налаштовані скасувати з 1 січня 2016 року мораторій на купівлю / продаж сільгоспземель. Як ви думаєте, Україна готова до цього?

- Одразу зазначу, що настрій цей трошки спав, і зараз навколо цього питання знову йдуть дискусії, в процесі яких виявляються все нові і нові ризики.

Ну, по-перше, у нас, як і раніше, відсутній закон про ринок (або оборот) землі, що визначає правила, за якими цей ринок повинен працювати. Наприклад, потрібно обов'язково врегулювати момент щодо того, чи можуть іноземці купувати / продавати землю, чи можуть це робити українські юридичні особи.

Не врегульоване питання участі держави в земельному ринку. У попередній редакції законопроекту пропонувалося, щоб держава впливала на ринок через земельний банк. Але зараз цей банк ліквідується, оскільки він був створений не зовсім прозоро і не з усім зрозумілими цілями. Але сама проблема, яку мало вирішити створення земельного банку, залишається – Україні, як і раніше, необхідний ринковий компенсатор коливань, який, наприклад, у першу хвилю купівлі / продажу не допустив би продажу землі за викидними цінами.

Також не вирішено питання щодо способів консолідації земельних паїв. Адже всі розуміють, що один пай не є для ринку землі товарним лотом. Товарним лотом є поле. І як консолідувати розрізнені наділи, поки що незрозуміло.

З іншого боку, я чудово розумію, що відсутність права купівлі / продажу землі обмежує права власників і певною мірою стримує розвиток окремих видів сільськогосподарського виробництва, таких як тваринництво, садівництво. Тобто тих, що передбачають довгострокові вкладення.

- Для того щоб ринок землі повноцінно запрацював, необхідний також повноцінно діючий кадастр. Але навіть після його запуску українці продовжують нарікати на те, що дані в ньому неточні: зміщені межі ділянок, деякі наділи взагалі відсутні ...

- Кадастр сяк-так, але працює. Частково він готовий до обслуговування ринку землі, навіть у випадку, якщо мораторій на купівлю / продаж знімуть. Адже і зараз в Україні існує напівринок (підписуються та реєструються контракти на оренду землі), та кадастр з держреєстром його забезпечують.

Єдине, чого не вистачає, так це певного функціоналу, передбаченого системою прокадастру. Наприклад, в кадастрі відсутні дані щодо якості ґрунту.

Також в Україні не закінчена інвентаризація сільгоспземель. Але, по-перше, для цього потрібні якісь божевільні мільярди гривень, а ми ще не виплатили 160 млн грн за роботи з інвентаризації, проведені раніше. По-друге, я особисто не зовсім впевнений у доцільності інвентаризації сільгоспземель, у всякому разі в тому вигляді, в якому вона відбувалася раніше. Адже наповнювати кадастр можна не тільки за рахунок проведення інвентаризації цих земель, а й за рахунок інвентаризації інших земель, а також шляхом примусу до оформлення землекористувачами своїх угідь.

Найпростіший приклад – лісове господарство. Всі ліси, як правило, перебувають у веденні держлісгоспів, які є державними підприємствами, ведуть господарську діяльність, мають оборотні кошти і в окремих випадках навіть отримують прибуток. І ось за рахунок цих коштів вони і повинні оформити землю, що є під лісовим фондом.

Тому ми зараз підготували проект доручення, який, я сподіваюся, дуже скоро підпише віце-прем'єр-міністр, – згідно з ним Держлісагентство і Міністерство освіти в частині навчальних закладів щільно займуться оформленням несільськогосподарських угідь. А коли ми оформимо ліс, тоді більш чітко визначаться кордони багатьох сільгоспугідь і дорога інвентаризація не знадобиться.

Крім того, продовжують оформляти свої землі і пересічні українці, а отже кадастр поступово наповнюється. Правда, роблять вони це з небажанням, не кажучи вже про оформлення паспортів щодо якості ґрунтів.

- Люди не поспішають, бо процедуру оформлення власності на ділянки досі не спростили.

- Так, на жаль, процедура продовжує залишатися громіздкою. Але вона така не тому, що ми ставимо якісь перешкоди, а тому що вона виписана так законодавчо. Складності додає ще й те, що функції з оформлення та реєстрації земельних ділянок розділені між кількома відомствами. Припустимо, спроектувати земельну ділянку, визначити її розміри і місце розташування – це одна частина питання, а оформити юридичні документи – вже друга.

Функції з оформлення та реєстрації земельних ділянок розділені між кількома відомствами. У підсумку у Вінниці на оформлення землі йде в середньому півроку, у Києві – два роки

У підсумку у Вінниці на оформлення землі йде в середньому півроку, у Києві – два роки. А якщо стільки йде часу, природно, що люди шукають, кому б дати грошей, щоб прискорити процес.

- Як ідуть справи із задоволенням прав українців на безоплатну приватизацію ділянок? Вони ще діють?

- Так, згідно із Земельним кодексом, громадяни України дійсно мають право на отримання до 1 сотки на будівництво гаража, до 10 соток – для будівництва будинку в місті, до 25 – будинки у селі, до 2 га – для ведення особистого селянського господарства. Теоретично всі ці наділи можете отримати ви, члени вашої родини, ваші діти. Інше питання, що землі не вистачає вже зараз, і з цим треба щось робити. Адже норма на сьогоднішній день явно популістська, і вона вимагає ревізії. Але, як заявив мені недавно один депутат (і я впевнений, що це думка всіх інших народних обранців): «Ти розумієш, хто зараз займатиметься політичним самогубством і скасовувати цю норму? Ніхто не буде». Але це шлях у безвихідь. Її треба скасовувати і шукати шляхи компенсації тим людям, які своїм правом на отримання землі так і не змогли скористатися.

***

Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.