WP: Чи знає Путін, скільки в Україну вкладає Китай

 

6 липня газета Financial Times повідомила, що Україна стала найбільшим експортером кукурудзи в Китай, обігнавши США. Це здивувало багатьох експертів, оскільки історично Америка мала практично повну монополію на експорт кукурудзи в Китай. І роль України у забезпеченні Китаю продуктами харчування не обмежується тільки поставками кукурудзи. З моменту анексії Криму в 2014 році обсяги торгівлі між Україною та Китаєм у сфері сільського господарства зросли на 56%, пише видання The Washington Post.

 

Все це здається парадоксальним, відзначає видання. З одного боку, Китай відкрито не засуджував агресію Росії в Україні. Він навіть побічно винагородив Москву за її антизахідну позицію збільшенням обсягів купівлі російської нафти і газу, хоча він все ж спробував збалансувати ці закупівлі розширенням енергетичних контактів із Центральною Азією. З іншого боку, Китай підтримав ослаблену війною економіку України своїми інвестиціями і торгівлею. Китайський капітал зіграв істотну роль у відродженні колись потужного сільськогосподарського сектора України.

 

Більш глибокий аналіз суперечливої ​​політики Китаю в Україні приводить нас до висновку про те, що стратегія Пекіна в цьому пострадянському регіоні полягає в тому, щоб зберігати прагматичний нейтралітет. Китай усвідомлює всі переваги балансу своїх торгових зв'язків із Росією та Україною і прагне скористатися більш дешевим імпортом, який пропонує йому охоплена кризою українська економіка.

 

Той факт, що Китай відокремлює свою дипломатичну стратегію від економічної, може допомогти Києву відновити його економіку з попелу війни. Крім того, що Китай може стати надійним новим ринком для українського сільськогосподарського експорту, китайський капітал здатний прискорити розширення таких галузей української економіки, як інформаційні технології та будівництво нерухомості.

 

Поворот України до Китаю може послабити її давню економічну залежність від Росії. Як відзначає видання, незважаючи на те, що Україна і Росія в даний час воюють одна з одною, Москва залишається найбільшим торговельним партнером Києва. Розширення українсько-китайського економічного співробітництва може також компенсувати небажання Заходу надати Україні масштабну економічну допомогу.

 

Коротка історія відносин Китаю та України

 

Зміцнення економічних зв'язків між Україною та Китаєм почалося задовго до анексії Криму в 2014 році. Воно стартувало в період президентського правління Віктора Ющенка (2004-2010) - періоду, який часто називають кульмінаційною точкою прагнення України до європейської інтеграції. У 2009 році Китай надав допомогу в закупівлі медичного обладнання під час епідемії грипу і запропонував спільну реалізацію низки інфраструктурних проектів, таких як будівництво кільцевої дороги та мосту через Дніпро в Києві.

 

Розширення економічних зв'язків між Китаєм і Україною відбулося безпосередньо після фінансової кризи 2008 року, яка стала причиною зниження ВВП на 15% та інфляції на 16,4% в 2009 році. Здавалося, такий крок суперечив здоровому глузду, однак аргументи на користь подібної політики були вельми вагомими.

 

По-перше, крах української сталеливарної промисловості в період фінансової кризи 2008 року показав, що Україні слід зробити ставку на ту статтю експорту, яка традиційно займала перше місце, тобто на сільськогосподарську продукцію. Одночасно з цим зростаюча потреба Китаю в продуктах харчування зблизила його з Україною.

 

По-друге, Росія і Захід не хотіли надавати економічну допомогу Києву, що дало Китаю безпрецедентну можливість збільшити економічний вплив в Україні. А розширення впливу Китаю могло б перетворити Україну на корисного гравця на західному кордоні китайського Нового Шовкового шляху - масштабного проекту, покликаного збільшити геополітичний вплив Китаю шляхом встановлення економічних зв'язків між Євразією, Південною Азією і Тихоокеанським регіоном.

 

До того часу, коли в 2010 році до влади в Україні прийшов Віктор Янукович, вона вже перетворилася на театр російсько-китайської Великої гри в Євразії. Прагнення Януковича до тісніших зв'язків із Росією спочатку ускладнювало дипломатичні спроби Китаю зміцнити зв'язки з Києвом. Тим не менше, в 2011 році Китай оголосив про початок китайсько-українського стратегічного партнерства і збільшив обсяги інвестицій в інфраструктурні проекти, такі як київський аеропорт.

 

Однак ця спроба не увінчалася успіхом. У 2013 році Шеннон Тьєззі (Shannon Tiezzi) з видання Diplomat написала, що з 2011 по 2012 рік обсяг двосторонньої торгівлі між Китаєм і Україною знизився на 0,5%, тоді як в період правління Ющенка він щорічно зростав у середньому на 36%. Економічна криза в Україні та стрімке зростання її боргу після анексії Росією Кримського півострова, здавалося, свідчили про те, що торговельні відносини між Китаєм і Україною досягли рекордно низького рівня.

 

Однак ця песимістична точка зору виявилася помилковою. Масові виступи привели до повалення Януковича, який втік до Росії, спровокувавши російське вторгнення до Криму і поточний конфлікт. До влади в охопленій війною країні прийшов новий президент Петро Порошенко, який виступає за зміцнення зв'язків з Євросоюзом і Китаєм.

 

У результаті Китай почав брати верх у Великій грі за Україну. Ще до початку протестів на Майдані в листопаді 2013 Китай висловив бажання взяти в оренду й обробляти 5% українських сільськогосподарських земель. Після вторгнення Росії до Криму Україна послідовно розширює спектр своїх договорів з Китаєм у сфері сільського господарства.

 

Китай зробив істотні інвестиції і в інші сектори української економіки. У березні 2015 року Китай надав Україні кредит у розмірі 15 мільярдів доларів строком на 15 років на відновлення українського ринку нерухомості. Економічні зв'язки Китаю та України зміцнилися також і в сфері авіації. 8 липня 2015 року на першому в історії китайсько-українському форумі з питань науки і технології було оголошено про те, що Китай буде допомагати розширенню українського сектора інформаційних технологій - одного з ключових секторів ослабленої української економіки.

 

Що принесуть інвестиції Китаю українцям - користь чи шкоду?

 

У київських ділових колах раді збільшенню обсягів китайських інвестицій. Нещодавно у своєму інтерв'ю Олег Прохоренко, голова газової компанії Укргазвидобування, сказав автору статті, що майбутні китайські інвестиції в Україну можна порівняти з поглибленням економічного партнерства Китаю та Білорусі. У цій країні Китай допоміг у реалізації п'яти масштабних проектів - від будівництва вуглеводневих установок до створення промислового парку.

 

Інші представники київської ділової еліти дотримуються більш песимістичної точки зору в питанні про ймовірні масштаби китайських інвестицій, пояснюючи її нестабільністю української економіки. Суперечливий закон Порошенка про декомунізацію, який забороняє демонстрацію символіки комуністичної епохи і засуджує злочини комуністичної влади, на думку деяких, може виявитися тим рішенням, яке здатне поставити під загрозу майбутнє співпраці між Україною і Китаєм. Недавній обвал на китайській фондовій біржі стривожив українських інвесторів і викликав сумніви в довгостроковій стабільності китайської економіки.

 

Незважаючи на всі ці проблеми, український приватний сектор, найімовірніше, загине, якщо він не продовжить зміцнювати ділові зв'язки з Китаєм.

 

Варто відзначити, що китайсько-українські зв'язки в приватному і цивільному секторах не супроводжувалися розширенням двостороннього співробітництва у військовому секторі. У 2012 році Україна була одним із найбільших експортерів зброї. А через західне збройове ембарго у зв'язку з подіями на площі Тяньаньмень в 1989 році Китай був одним із головних покупців української військової техніки.

 

Однак війна змінила баланс у китайсько-українській торгівлі зброєю. Сьогодні Україна може отримати величезну вигоду з доступу до китайських військових технологій. Оскільки США і Євросоюз не надали Україні смертоносної зброї, Порошенко, безсумнівно, буде домагатися договору про обмін сільськогосподарської продукції на зброю. Такого роду договір виглядає особливо привабливим, оскільки Китай виступає як неупереджений торговий партнер. Українські законодавці не вважають, що розширення економічних зв'язків з Китаєм загрожує суверенітету України в тій же мірі, в якій йому могли б загрожувати більш тісні зв'язки з Росією чи Євросоюзом.

 

Однак надії на такий розвиток ситуації були зруйновані істотними змінами в динаміці стратегічного трикутника Китай-Україна-Росія. У 2012 році, коли Янукович оголосив про тристоронню угоду між Україною, Росією і Китаєм, яка передбачала співпрацю в реалізації залізничних проектів і проектів з експорту сировини, Україна була країною, яка сама могла приймати рішення щодо масштабів торговельного співробітництва з Китаєм і Росією. Сьогодні Китай перетворився на головну точку опори, оскільки і Росія, і Україна зараз залежать від китайського капіталу.

 

Будь-які взаємини між Києвом та Пекіном будуть відбуватися на китайських умовах. Це означає, що Китай буде вкладатися в Україну економічно, але не буде продавати їй військову техніку, тому що це викличе ворожість Росії і поставить під загрозу китайсько-російські газові контракти.

 

Коротко кажучи, пошуки Китаєм балансу між Росією та Україною - це надзвичайно складне завдання, а західні політики, на жаль, не беруть до уваги вплив Китаю в Україні.