Хіросіма і Нагасакі: Фотографії з місця подій і життя після ядерної війни

Щоденник Хіросіми: розповідь, яка лякає

 

Ця книга, яка вийшла в 1955 році, свого часу наробила чимало шуму. У ній японський лікар Мічіхіко Хачія розповідає про події після Хіросіми: біль, нерозуміння, шок, які послідували за вибухом, і вступ в атомну еру.

 

Атомний вибух у Хіросімі (6 серпня відбулася його 70-та річниця) часто представляють з точки зору гігантизму пов'язаних з ним цифр. Або ж божевільного наукового генія, який проявила людина в 1945 році, скинувши еквівалент 15 тисяч тонн вибухівки в урановій бомбі масою 4,5 тонни (в американському штабі її прозвали Малюк). Історик Дідьє Ле Фюр так відображає це в передмові до перевидання знаменитої книги лікаря Мічіхіко Хачії "Щоденник Хіросіми":

 

"Бомба вибухнула на висоті 580 метрів. Всього за частку секунди там сформувався міхур розпеченого газу діаметром 400 метрів і з найпотужнішим випромінюванням. За лічені миті температура піднялася до 4 тисяч градусів. По землі вже пішов вогонь. Вибухова хвиля розпорошила все навколо, породивши вітер швидкістю 800 км/год. Потім в небо на висоту кількох кілометрів піднявся гриб з пилу і всіляких уламків"

 

Але є й інший підхід, погляд зсередини, розповідь одного із 250 тисяч жителів прибережної Хіросіми в перші години, здавалося б, прекрасного сонячного дня. Це та ж історія, але розказана з іншого боку, з землі, з висоти людського духу. Це крупний план на все, що залишилося від життя й оточення після 8:15 ранку.

 

22 дні

 

Головний лікар госпіталю Управління зв'язку Мічіхіко Хачія вів свій щоденник день за днем ​​з 8 по 30 вересня.

 

Лікар відпочивав у себе вдома після нічної зміни, коли його змусив здригнутися потужний спалах світла, а потім ще один. Спогади про години, які послідували за цим, розмиті, але йому врізалася у свідомість картина мерехтіння кам'яної лампи в саду. Більше нічого. Колись тут було місто... Будинок... У нього над головою хитався дах. "Інстинктивно я намагався втекти, але впали балки, які перегородили мені шлях".

 

Він дістався до саду, зупинився, і тут на нього накотилася надзвичайна хвиля фізичної слабкості:

 

"На превеликий подив я виявив, що абсолютно голий. Дивно! Куди поділася моя білизна?"

 

Він обмацав себе. Рани були всюди. Його нижня губа відвисла. "У шию потрапив великий осколок скла. Я витягнув його і з відстороненим виглядом людини, яка опинилася в шоковому стані, розглядав свою закривавлену руку". Думка про дружину привела його до тями. У його голові виникло можливе пояснення. "Це бомба 500 тонн! Де ж ти, Яеко? Впала бомба масою 500 тонн".

 

Втеча

 

Його дружина була "бліда і налякана" і теж покрита кров'ю, але ран на ній було менше. Потрібно було бігти. У лікарню! Вони промчали повз зруйнований будинок сусідів і впали, вибігши на вулицю:

 

"Піднявшись, я побачив, що спіткнувся об голову чоловіка. "Вибачте! Вибачте, будь ласка!"- Вигукнув я. Відповіді не було. Він уже помер. То була голова молодого офіцера, тіло якого придавило величезними дверима.

 

Це був перший із тисяч побачених ним трупів, які "зупинила смерть при спробі втекти". Вони зустрічалися йому всюди на шляху до лікарні, біля побудованої з армованого бетону будівлі Управління зв'язку та по всьому місту. Дружина пов'язала йому свій фартух. За його наполяганням вона пішла вперед без нього, тому що він знову впав на землю, вибившись із сил. На вулиці було темно, як уночі.

 

Втрата відчуття часу

 

"Було відчуття, що пройшов цілий день. Час втратив усілякий сенс". Він знову рушив уперед хитким кроком, пройшов повз оголеної жінки та інших "людських тіней".

 

"Деякі, здавалося, ще ворушилися від болю, руки окремо від тіл. Руки та передпліччя гойдалися, як в опудала. Ця картина повністю захопила мене, поки я раптово не усвідомив, що ці люди отримали опіки і виставили так руки, щоб уникнути тертя об обпалену шкіру".

 

Місто змило з лиця Землі. Більше нічого не перепиняло погляд аж до гір, які здавалися близькими, як ніколи. Різкий вітер роздував всюди вогонь. Над усім відчуттям болю безроздільно панувала спрага, нічого подібного якій він ще ніколи не відчував. Нарешті лікарня! Він двічі втрачав свідомість, але дістався до дружини і медиків, які поклали його на ноші. Його прооперували, і він пішов на поправку (на тілі залишилося 150 шрамів). Але навіть у такому стані він взяв на себе керівництво організацією величезного медичного центру під відкритим небом. Тому що лікарня теж згоріла. Він сам помітив небезпеку з вікна, лежачи на ліжку:

 

"Висхідні потоки гарячого повітря стали такі сильні, що зірвані з дахів цинкові листи почали крутитися і свистіти".

 

Лікарню і реквізовану до того моменту будівлю Управління зв'язку евакуювали. Загинули ще десятки людей. Сам лікар отримав нові рани, хоч і був на носилках.

 

Тиша і спрага

 

Потім вітер розвіяв хмари, а пожежі знищили залишки міського пейзажу. Встановилася лякаюча своєю вагою тиша. Отупіння, яке приходить із самотністю. Місто було, а тепер його немає... З'явилися перші питання. Що трапилося? Звідки стільки опіків? Тим, хто був у пальто, вдалося краще впоратися з вогнем, вітром і випромінюванням, але влітку в Хіросімі мало хто їх носить. На головах розсіяних по всьому місту трупів військових під статутними пілотками ще залишилося волосся. Але людей було вже не впізнати. І чому всім так хотілося пити? За жорстокою іронією долі Хіросіма стояла в дельті, була поцяткована ріками. Останнім зусиллям тисяч загиблих було дістатися до однієї з безлічі наявних в місті водойм. Басейни, водозбірники і сама річка Ота були наповнені трупами.

 

У своєму щоденнику Мічіхіко Хачія відзначає розгубленість, яка охопила всіх. Що це була за бомба? Майже всі розуміли, що таке бомбардування. Багато хто служив у армії. Наприкінці зими вони стежили по радіо за нічними нальотами американців на Токіо. Місто кілька місяців готувалося до ударів Союзників, а армія (Хіросіма була центром угруповання та зв'язку) знесла частину будівель у старих кварталах, щоб тим самим запобігти поширенню пожеж у разі застосування запалювальних бомб. За звичайних умов для того, що постало перед поглядами лікарів Управління зв'язку (вони, як не парадоксально, багато днів перебували в повному невіданні через поломку всіх засобів зв'язку), треба було б направити десятки, якщо не сотні літаків.

 

Шок

 

Не розуміли вони і причин діареї та блювання, які охопили поранених, при тому, що пожежі повинні були, навпаки, очистити атмосферу від бактерій. Читачеві постає одночасно захоплююча і страшна розповідь про те, як прекрасно освічений лікар і вчений поступово відкриває для себе в серпні 1945 року еру атомної смерті. З якими труднощами відрізана від світу Хіросіма починає усвідомлювати, що стала жертвою зброї зовсім іншої згубної потужності, ніж все, що було описано у військових хроніках того часу.

 

У "Щоденнику Хіросіми" лікар поступово вказує "радіацію" і "променеву хворобу" причиною біологічної слабкості, яка охопила людей. Зазначає він стан шоку, який охопив тих, хто вижив. Всі вони інстинктивно збивалися в групи і залишалися так цілими днями. На питання, звідки вони прийшли, вони просто поверталися і відповідали: "Звідти". А куди вони збиралися вирушити? "Туди". Загибель не обійшла стороною і слова.

 

Після капітуляції Японії Мічіхіко Хачія відклав щоденник у бік, але через п'ять років погодився на публікацію уривків з нього в лікарняній газеті з 1950 по 1952 рік. Американський лікар Уорнер Уеллс, який займався вивченням впливу атомних вибухів у Хіросімі і Нагасакі на тих, хто вижив, спробував перевести його й опублікувати в США. Американський уряд спробував перешкодити публікації, і рукопис ще довгий час пролежав у шухляді письмового столу його будинку в Північній Кароліні. Після виходу в 1955 році книга стала бестселером і була перекладена практично на всі мови. Альбер Камю (він став одним із небагатьох інтелектуалів, які в 1945 році обурилися бомбардуванням Хіросіми) і Борис Віан (один із перших супротивників ядерної зброї) активно привертали увагу до щоденника лікаря, який вніс відчутний внесок у піднесення руху проти ядерної зброї на Заході. Мічіхіко Хачія зміг особисто в цьому переконатися до смерті в 1980 році, після довгого, для вцілілого під час бомбардування, життя.