Реванш олігархів. Преса США про вибори в Україні

Місцеві вибори виглядали як повернення до старих, диких, менш демократичних часів, пише видання.

Як правило, вибори мера Маямі, Скрентона чи Зальцбурга не дуже цікавлять міжнародну спільноту. Але недільні вибори до органів місцевої влади в Україні стали першим випадком після Євромайдану 2013-2014 років, коли українські громадяни отримали можливість проголосувати за зміну керівництва на місцях, пише The Foreign Policy.

До цих виборів ставилися в основному як до референдуму про довіру президенту Петру Порошенку, який взявся вирішити монументальне завдання щодо реформування України відповідно до очікувань учасників Євромайдану і їхніх прихильників.

Реформи, обіцяні Блоком Петра Порошенка і його союзниками в парламенті, заледве просуваються. Багато хто підозрював, що його партія втратить основну підтримку. Але, хоч як дивно, загалом партія показала гарні результати по країні, лише подекуди трохи нижчі за результати минулорічних виборів.

Офіційні результати оголошені ще не повністю, але, схоже, прихильники президента зуміли втримати такі ключові позиції, як місця в муніципалітеті Києва.

Схоже, українці звинувачують в уповільненні реформ переважно прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. Опитування показували таку низьку підтримку його партії "Національний фронт", що вона вирішила навіть не висувати кандидатів на місцевих виборах, щоб не ризикувати.

Нищівна поразка на виборах могла б призвести до того, що парламент міг би замінити Яценюка і призначити на пост прем'єр-міністра представника більш популярної партії.

Так що цілком можна сказати, що українці згодні надати президенту більше часу для дій. Найгірші побоювання охочих висловитися - що повільне просування реформ налаштує українців проти революції і підштовхне їх у бік Росії - не справдилися. Але є й інші свідчення того, що далеко не все гаразд.

Явка виборців, за західними стандартами, виявилася відносно високою - 46,6% в середньому по країні, що набагато вище за середню явку виборців на американських виборах в органи місцевого самоврядування, яка зазвичай заледве перевищує 20%.

Але в історії незалежної України це була найнижча явка виборців. І це може бути тривожною ознакою того, що населення країни, яка нещодавно пережила невеличку революцію, починає втомлюватися від нових лідерів, повільного просування реформ і застою в політичному процесі.

Насправді революція Майдану практично не зачепила органів місцевої влади, які мають найбільший вплив на повсякденне життя українців. Без сумніву, з'явилося чимало нових, молодших кандидатів, зросла громадянська активність, але загалом залишилася незмінною ситуація, за якої місцева адміністрація вважається особистої вотчиною олігархів чи політичних босів.

Цей статус-кво тільки зміцнів після недільних виборів, які виглядали гіршими за парламентські і президентські вибори 2014 року.

Такі олігархи, як Ігор Коломойський і Рінат Ахметов, зберігають значний вплив на політику. Їхні величезні статки, нажиті не в найчеснішим спосіб, дозволяють їм спонсорувати одночасно дві-три політичні партії, які здаються непримиренними супротивниками.

Для прикладу можна просто порівняти партію Коломойського УкрОП, що дотримувалася проукраїнської позиції, з проросійським рухом "Відродження", яке також, за чутками, спонсорується цією людиною.

Рінат Ахметов, своєю чергою, підтримує об'єднані залишки старої партії Януковича - Опозиційний блок, на якому, зрештою, лежить відповідальність за загибель людей під час демонстрацій Євромайдану на початку 2014 року, пише видання.

Обидва олігархи борються за промисловий центр - Дніпропетровськ, де після недільного голосування залишилося двоє кандидатів: Борис Філатов від партії УкрОП, що спирається на підтримку Коломойського, і Олександр Вілкул, якого вважають протеже Ахметова.

Це протистояння буде завершено 15 листопада, а от політична боротьба обіцяє бути дуже гострою. Президент Петро Порошенко, теж олігарх, імовірно, віддає перевагу Вілкулу - символу старого режиму, просто на зло Коломойському.

Менш масштабне змагання між різними інтересами і прихильниками реформ у портовій Одесі вилилося в чисельні порушення на виборах, аж до звинувачень у тому, що декому з виборців заплатили, наказавши голосувати за певного кандидата.

За підсумками виборів мера міста були подані судові позови. Російсько-американський журналіст Владислав Давидзон, який спостерігав за виборами, сказав: "Мали місце всі порушення, окрім прямої крадіжки голосів. Це були найгірші вибори за всю історію".

У м. Маріуполь, розташованому поблизу лінії фронту між українськими урядовими військами і проросійськими сепаратистами, втручання Ріната Ахметова призвело до зриву виборів.

Активісти виявили, що бюлетені друкували у його власній друкарні, і затребували зупинити голосування, попередивши про можливе підтасовування чи зіпсуття бюлетенів.

Схожі події у двох інших містах регіону теж призвели до перенесення виборів. Дата повторного голосування ще не призначена.

Загалом недільні вибори виглядали скоріше як повернення до старих, диких, менш демократичних часів. Хоча багато міст уникли таких порушень, як в Одесі, загальна тенденція все ж бентежить.

Українські політики привели свою тактику у відповідність із заявленим бажанням стати більш європейською країною, але при цьому їм досі неясно, як це зробити. Декорації змінилися, але старі персонажі та їхня жадібність нікуди не поділися.

Порошенко, схоже, зміг викупити час на здійснення реформ, яких чекають українці, але вікно його можливостей швидко закривається. Виткі стебла старої системи проростають повсюди, пише The Foreign Policy.