Вихід з тіні. Кризи зробили популярними розпорядників фінансів США і ЄС

Глави Європейського центрального банку та Федеральної резервної системи стали знаменитими, зупинивши кризу 2008 року.

Тепер вони керують економіками країн і регіонів, пише Павло Сивокінь у №44 журналу Корреспондент від 6 листопада 2015 року.

У 2006 році дослідницька компанія Pew Research вирішила провести опитування серед американців, наскільки добре вони знають основних політиків своєї країни та світу. Результат трохи здивував експертів: крім президента, держсекретаря і спікера палати представників, американці не знали, хто управляє їхньою економікою.

Голову Федеральної резервної системи Алана Грінспена знали лише 6% населення США. Приблизно такий самий показник мав і генеральний секретар ООН. Але якщо глава Об'єднаних націй ніколи особливо не користувався популярністю серед американців, то раніше людина, яка регулює банківську діяльність цілої країни, була більш популярною. На думку експертів, для цього було кілька причин.

Зростання економіки США і Європи в період до 2008 року створило у багатьох ілюзію, що ніхто нею не керує і це сам ринок дає можливість нарощувати ВВП на 5-7% на рік

По-перше, зростання економіки США і Європи в період до 2008 року створило у багатьох ілюзію, що ніхто нею не керує і це сам ринок дає можливість нарощувати ВВП на 5-7% на рік. Хоча, на думку Пола Даллеса з Capital Economics Ltd, економічне зростання багато в чому забезпечувалося негласним договором найбільших фінансових організацій та державних регуляторів. ФРС США і Європейський центробанк підправляли ситуацію на ринках, незважаючи на те що боялися активно втручатися в неї, оскільки вважали, що ринок повинен знайти точку опори, а не гнатися за прибутками.

По-друге, самі фігури Грінспена в Америці і Жан-Клода Тріше в Європі не викликали інтересу у звичайних виборців.

«Грінспен був видатним економістом, але резервна система повинна була найняти людину, щоб перекладати його виступи з академічної мови на нормальну і всім зрозумілу», – каже Корреспонденту Поліна Власенко з Американського інституту економічних досліджень.

На думку експерта, тоді мало хто звертав увагу на ці проблеми у фінансовій сфері. Але з початком економічної кризи у 2008 році все змінилося. Глави економічних відомств в одну мить стали цікаві і пресі, і пересічним громадянам. Їхні виступи могли принести спокій або стагнацію на ринку, а одне загрозливе мовчання викликало масові розпродажі на фондових біржах. Крім того, вже нові глави почали виступати значно частіше, оскільки у суспільства з'явився запит на розуміння того, що робить уряд і як реагувати на ці зміни.

У 2009-2011 роках звістка про те, що ФРС або ЄЦБ змінюють процентні ставки за кредитами, приводила до краху великі банки. Глави фінансових відомств намагалися врятувати розвинені економіки в той час, як президенти і прем'єри не могли нічого вдіяти, оскільки більше думали про нові вибори.

З іншого боку, зараз, коли економіка починає відновлюватися, багато експертів говорять про те, що ці чиновники отримали занадто багато влади в кризу й не хочуть її віддавати. Тим більше що вони підзвітні не виборцям, а політикам, які не поспішають міняти людей, що контролюють економіку цілих континентів.

Рятівники нації

Взимку 2009 року здавалося, що світова економіка переживатиме кризу ще багато років. Економічні показники розвинених країн падали майже кожного місяця. А великі банки рапортували про рекордні збитки, масово звільняли співробітників і закривалися. Стало зрозуміло, що політика відстороненості регуляторів від ринку призвела до нестримного росту кредитних бульбашок і їхнього краху.

ФРС і ЄЦБ почали майже щомісяця знижувати ставки за кредитами, щоб стримати падання економіки.

«Банки США, Європи і Японії проводили спільні наради і намагалися опускати ставки в один день, щоб ринки були більш впевнені у своїй долі», – каже Дуглас Елліот з Інституту Брукінгса.

За словами експерта, люди швидко дізналися, від кого може залежати їхній добробут і можливість платити за кредитами завтра. На початку кризи багато хто звинувачував державних банкірів у тому, що вони самі роздули рецесію повною безконтрольністю ринків.

Главу ФРС Бена Бернанке і міністра фінансів Генрі Полсона викликали на слухання в сенат, щоб вирішити, наскільки вони винні. Ці допити широко висвітлювалися в пресі. Тому недивно, що у 2011 році понад 45% американців уже точно знали, що економікою управляє ФРС. Люди стежили за кожним засіданням цього органу, який раніше був закритим і мало кому цікавим.

Пізніше, коли стало зрозуміло, що поступове зниження процентних ставок за кредитами дозволило економіці США і ЄС звільнитися від проблемних активів і знову поступово почати рости, громадяни стали дивитися на зусилля центробанків більш прихильно. І всі розуміли, що економіка залежить від їхніх позицій.

Тим більше що в Америці президент Барак Обама заглибився в політичну боротьбу з партією республіканців, яка поступово захоплювала владу в конгресі, і просто не міг проводити сміливі економічні реформи – ось економіка і стала прерогативою ФРС.

Як результат, в цьому році багато хто чекає не програмного виступу президента на тему розвитку промисловості, а рішення ФРС про підйом процентних ставок. Саме це повинна зробити директор цієї організації Дженет Йелен у грудні. Аналітики передбачають, що ринки відразу ж відреагують на таку подію значним зростанням.

Трохи інша ситуація склалася в Європі. Там Тріше занадто довго тримав ставки на низькому рівні і не наважувався почати вливати гроші в економіку. ЄС охопила рецесія, особливо на тлі того, що проблемним країнам на зразок Греції потрібні були гроші, щоб не оголосити дефолт. І коли торік його наступник Маріо Драгі заявив, що збирається відкрити кредитну лінію для бізнесу більш ніж на € 1,5 трлн, у Євросоюзі заговорили про можливість економічного відродження.

Непідконтрольні

Цікаво, що пильна увага до голів центробанків також викликала і різку критику їхньої діяльності. Вибори цих чиновників відбуваються в закритому режимі й у дуже вузькому колі професіоналів. До того ж їхні дії контролюються тільки президентами та прем'єрами, тоді як прості виборці не можуть на них вплинути.

«Парламенти чи президенти озираються на майбутні вибори і повинні замислюватися про кожен свій крок, тоді як банкіри можуть планувати на більш довгий термін», – каже Даллес.

На думку Даллеса, можливість не звертати уваги на економічні втрати зараз дозволила економіці США вийти з кризи. Але саме ця незалежність і ставить під сумнів їхню неупередженість: експерти стверджують, що більшість національних банкірів так чи інакше пов'язані з великими фінансовими холдингами і можуть допомагати їм. Це підриває саму основу демократії, коли глави ФРС і ЄЦБ отримують занадто багато влади. Нарешті, негласна змова державних органів і приватних банків привела до кризи 2008 року.

У ЄС досі складніше. Там ЄЦБ намагається диктувати політику окремим країнам, і жителі цих держав не здатні впливати на обрання його глави. Ця процедура відбувається в закритому режимі і після кулуарних переговорів, і багато хто в Євросоюзі не може зрозуміти, чому їм потрібно урізати соціальні виплати, якщо цього хочуть великі банкіри з Брюсселя.

«Всі вже розуміють, що центробанки лікують рецесії, але вони самі їх і породжують», – каже Еліот.

Тому принцип непідконтрольності може знову привести до нової кризи. І тоді імена головних банкірів знову будуть на слуху у всього світу, якщо уряди не зважаться на реформу цієї системи, щоб не переживати кризи постійно.

***

Цей матеріал опубліковано в №44 журналу Корреспондент від 6 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.