Інакші люди. Українські ЛГБТ-підлітки відчувають стіну між суспільством
Корреспондент з'ясував, як живеться українським учасникам спільноти ЛГБТ, які з юних років усвідомили, що вони «інші».
Восени в Росії заборонили групу в соцмережі Діти-404, куди входять ЛГБТ-підлітки. Це викликало міжнародний скандал, і група відродилася знову, ставши ще більш популярною. Є у ній є учасники з України, пише Ольга Замірчук у №47 журналу 27 листопада 2015 року.
«Її звали Таня. Мені ледве виповнилося 14, а Тані тоді вже було 16 років. Вона була найкрутішим дівчиськом у нашому загоні – висока, спортивна, завжди привітна й усміхнена», – розповідає Корреспонденту дівчина, з якою ми зустрічаємося в центрі Києва.
Здається, вона найрудіша за всіх рудих на світі – з веснянками, круглим обличчям і пухкими пальцями рук. Ллє холодний листопадовий дощ, на вулиці все сіре і тьмяне, і на цьому тлі співрозмовниця виглядає особливо яскравою.
Колір волосся не головне, чим виділяється дівчина з натовпу. Вона єдиний учасник групи ВКонтакте Діти-404, який погодився поспілкуватися з виданням наживо, а не віртуально. До цього співтовариства входять підлітки нетрадиційної сексуальної орієнтації. А назва групи походить від повідомлення в інтернеті Помилка 404. Сторінку не знайдено, адже суспільство робить вигляд, що ЛГБТ-підлітків не існує.
Зараз Рудій, яка зі зрозумілих причин не називає свої ім'я та прізвище, 16 років. Сьогодні вона гостює у тітки в Києві, де ніхто не знає про її орієнтацію. Але вже завтра вона поїде до рідного Дніпропетровська, де про її особливості знає багато хто, але далеко не всі підтримують і розуміють. Дівчина на власному прикладі переконалася, що навіть у розвиненому XXI столітті бути іншим часто означає бути незрозумілим і відкинутим.
Спільнота Діти-404 з'явилася в соцмережі ВКонтакте 11 березня 2013 року. Молода прогресивна журналістка з Росії Олена Климова створила групу, щоб показати, як важко ЛГБТ-підліткам справлятися з громадською думкою. На відміну від дорослих геїв і лесбіянок вони більше копирсаються в собі і своїх комплексах, а від того ще сильніше соромляться своєї нетрадиційної орієнтації.
У вересні цього року Роскомнагляд прийняв рішення заборонити групу Діти-404, де було вже майже 57 тис. прихильників, за «пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків». Через кілька тижнів Климова запустила співтовариство з аналогічною назвою.
«Наше суспільство вважає, що ЛГБТ-підлітків не існує в природі, нібито геї, лесбіянки, бісексуали і трансгендери прилітають з Марса вже дорослими. А між тим у кожній 20-й російській сім'ї росте дитина-ЛГБТ. Це невидимі суспільству діти-404», – такі слова написала Климова як епіграф до сторінки спільноти.
Тепер там вже 73,5 тис. прихильників, серед яких Корреспондент знайшов і юних українців.
«Це виглядало як дівчача дружба»
Батько, мати, наречений Петька із сусідньої ясельної групи – спочатку у Рудої все було як у всіх.
«Сказати, що мені з дитячого садка подобалися дівчатка, я точно не можу, – згадує вона. – До 13 років я взагалі не думала про будь-які стосунки, романтику і побачення. Але все змінила одна поїздка в табір».
Рудій дуже хотілося бути в тусовці Тані: коли та йшла в їдальню зі своїми двома подружками, вона завжди намагалася якось «примазатися», стати або сісти біля них. Але всі спроби були марними.
«Пам'ятаю, як я все-таки зважилася заговорити з нею. Підійшла в душовій і стала розповідати, як люблю маршмеллоу. Це такі різнокольорові зефірні цукерочки, знаєте? – Згадує Руда. – Таня тоді стала голосно сміятися і сказала, що вже не сподівалася, що я до неї підійду. Таня відповіла: «Я відразу зрозуміла, що ти в темі. Але дивна ти – то ходила за мною, як тінь, то відводила очі, коли я першою намагалася розпочати розмову».
Так у серпні 2013-го в таборі під Одесою у Рудої з'явилася перша дівчина.
«Ми цілими днями слухали Земфіру, Таня вчила мене цілуватися і курити взатяжку. Для всіх це виглядало просто як дівчача дружба, тому ми могли без зайвих підозр бути разом з ранку і до ночі», – пояснює співрозмовниця Корреспондента.
Останній тиждень у таборі швидко пролетів, дівчата повернулися до своїх домівок: Руда – до Дніпропетровська, Таня – до Києва.
«На цьому і закінчився мій перший і поки що єдиний у житті серйозний роман. Ми не могли їздити одна до одної: не відпускали батьки, в обох були уроки. Я до того ж тоді ходила в художню школу, заняття в якій були навіть по неділях», – каже Руда.
Одного разу після чергової сварки з мамою з приводу того, чому вона не може на вихідні з'їздити до подруги в Київ, Руда в пориві гніву випалила, що любить Таню і тому прагне до неї. Стосунки дівчат це, звичайно, не врятувало, ніхто нікуди не поїхав, і майже відразу після табору спілкування зійшло нанівець. Зате ця суперечка відкрила карти: мама дізналася, що її дочка лесбіянка.
«На мій подив, Таня в той період часто дзвонила, плакала, кричала, обзивала мене й ображалася. Я нічого не могла вдіяти, й у мене залишилися гіркий осад і пара спільних фоток», – каже учасниця Дітей-404.
Що здивувало Руду, так це реакція подруги дитинства на визнання в нетрадиційній орієнтації. Подруга різко відповіла, що їй потрібно звернутися до психолога і перестала спілкуватися
Що здивувало Руду, так це реакція подруги дитинства на визнання в нетрадиційній орієнтації.
«Я розповіла їй у школі, що замутили з дівчиною в таборі і що тепер перебуваю у пошуку нової пари, – нарікає співрозмовниця видання. – А подружка різко відповіла, що мені потрібно звернутися до психолога. Так ми і посварилися. Донині не спілкуємося, а раніше були душа в душу».
Мати дівчини її бажання почати стосунки з жінкою, а не з чоловіком не підтримує, але й не засуджує. Каже, що їй потрібно схуднути, стати більш жіночною – тоді, мовляв, почне подобатися хлопцям і переросте свої підліткові дивацтва.
«І я, зізнаюся, не заморочуюся. Є люди, які все розуміють, а є ті, хто ненавидить представників ЛГБТ. Про перших і про других я формую думку за їхніми людськими якостями, а не за ставленням до геїв і лесбіянок. Можливо, коли-небудь я поміняю своє ставлення і дійсно почну зустрічатися з хлопцем, а поки що ... Познайомилася з дівчиною у соцмережах – їй 19, і вона, як мені здається, могла б стати моєю першою», – підсумовує Руда.
«Навряд чи скажу батькам: мамо, я гей»
У групі Діти-404, зважаючи на листування, яке публікує співтовариство, все-таки більше лесбіянок, ніж геїв. Хлопці до 18 років, яким цікаві представники їхньої ж статі, частіше за дівчат намагаються триматися в тіні. Більшість школярів, які позиціюють себе як геї, не відповіли на наші повідомлення в соцмережі. Хтось писав, що розповісти нічого – просто поцілувався разок з хлопцем і все, а хтось зовсім ігнорував звернення.
Проте знайшлися і ті, хто все-таки вирішив поділитися наболілим. Нашому співрозмовнику 13 років, він з Черкас. Назвемо його Гітарист – він поки що не грає на гітарі, але дуже хоче навчитися. Хлопець живе в сім'ї університетського викладача і приховує правду про свою сексуальну орієнтацію.
Проте Гітарист неодноразово бився з однолітками через образи на адресу представників ЛГБТ. А в школі його називають придурком, дебілом чи притрушеним, та й взагалі часто ображають.
«Це не тому що хтось щось підозрює – просто у нас у класі багато ідіотів, які люблять кривдити тих, хто слабший. Кажуть, що я задрот і схожий на бабу – типу, зачіски, як у мене, з довгим волоссям ззаду, вже ніхто не носить. Але мені по барабану: я просто чекаю, коли уроки закінчаться і я зможу повернутися додому», – розповідає Гітарист.
Його історія почалася в дитинстві. У батьків хлопця є близькі друзі, у яких син роком старше Гітариста. Коли хлопці були ще зовсім маленькими, він часто приходив у гості. Гітаристу було 12 років, коли хлопці вперше поцілувалися. Батьки святкували на кухні день народження, а їхні діти сиділи в залі і дивилися фільм.
«Він першим до мене потягнувся, а я давно знав, що не такий як усі, що мені дівчата не подобаються, тому потягнувся у відповідь», – пояснює Гітарист.
Після цього він ще кілька разів цілувався з хлопчиками в таборі. Але слова з пісні Валентина Стрикала Мамо, я гей своїм батькам хлопець навряд чи зважиться вимовити. Гітарист впевнений, що вони не зрозуміють його – як не зрозуміють й однокласники і взагалі ніхто, крім тих, хто сам належить до ЛГБТ-спільноти.
«Якось я хотів поділитися з другом з двору. Хотів розповісти, що в таборі познайомився з хлопцем, який мені дуже подобається, – наводить приклад Гітарист. – Тільки почав говорити, як друг пирхнув мені: «Відійди від мене! Фу! Ти п...р!".
За його словами, в кожній табірній зміні він зустрічав таких же, як і сам. Він упевнений: такі люди є навіть у його шкільному класі, але всі мовчать і бояться сказати що-небудь
Така реакція здається хлопцеві дивною, адже, за його словами, в кожній табірній зміні він зустрічав таких же, як і сам. Він упевнений: такі люди є навіть у його шкільному класі, але всі мовчать і бояться сказати що-небудь.
«Іноді я заплющую очі і уявляю, як стою на великому-великому стільці посеред свого двору, – фантазує Гітарист. – В руках у мене великий рупор і я кричу в нього слова тієї самої пісні – Мама, я гей!. А люди навколо зупиняються і починають аплодувати мені. Потім хтось з натовпу каже: «Я теж гей!», «А я лесбіянка!». І всі посміхаються».
Але це тільки фантазії: хлопець навіть не сподівається, що в школі або у нього вдома таке можливо.
«Тому я пишу свої думки в інтернеті, спілкуюся з такими ж, як і сам. Вірю, що коли-небудь здійсню свою мрію – навчуся грати на гітарі і заспіваю свою улюблену пісню», – з надією в голосі каже Гітарист.
«Мене люблять, і я любимо. Що ще треба?»
Наступного року він закінчить школу і вступить до університету. Круглому відмінникові з Києва обов'язково має пощастити – його точно візьмуть на факультет кібернетики в один з найпрестижніших вузів країни. І там точно ніхто не дізнається, що в їхній групі навчається бісексуал.
Йому 17 років. Він єдина дитина двічі розлучених батьків. Наш герой живе з матір'ю, вчиться в хорошій школі і навіть розповідає багатьом друзям про те, що йому подобаються і дівчата, і хлопці. Однак молодій людині – назвемо його Випускником – створюють дискомфорт особисті душевні терзання: чи нормально бути представником ЛГБТ?
Мати нашого героя знає, що йому цікаві як хлопці, так і дівчата і що з обома статями у нього вже був сексуальний досвід.
«Вона, звичайно, спочатку була в шоці, але я єдина дитина, тому ламати мене або намагатися виправити ніхто не став, – каже Випускник. – Навіть жарт з'явився: мовляв, я став бісексуалом у два роки. Тоді на дитячому майданчику просто так чмокнув незнайому мені дівчинку, а потім обійняв і поцілував хлопчика, який плакав».
Випускникові дійсно із самого дитинства подобалися обидві статі. У молодших класах він помічав, що далеко не завжди хоче сидіти за партою з кимось із дівчат. Деякі його друзі знають, що хлопець – «бі».
«Реакції різні були, але в цілому все цілком адекватно, – розповідає Випускник. – Один товариш навіть запитав, з ким мені більше подобається бути – з хлопцями або з дівчатами? Я відповів, що не знаю. Сказав, що кохання – це гарне почуття, на кого б воно не було спрямоване».
Зараз Випускник уже півроку зустрічається з хлопцем, який старше за нього на три роки.
«Мені з ним більш ніж просто добре, – зізнається наш співрозмовник. – Наступного року я планую вступати в його університет, але на іншу спеціальність. У нас буде більше часу, щоб бути разом».
Єдине, що останнім часом почало доставляти хлопцю дискомфорт, – це його особисте сприйняття дійсності. Раніше він не замислювався над тим, що він якийсь не такий або в його бісексуальності є щось погане. Тепер же часто розмірковує над тим, як складеться життя, що буде, якщо він стане геєм, залишиться бісексуалом або повністю перемкнеться на дівчат.
«Мені здається, наше суспільство все-таки ще не готове до представників ЛГБТ, – міркує Випускник. – Тому, з одного боку, мене лякає перспектива залишитися «не таким як усі». А з іншого, зараз я почуваю себе добре, мене люблять, і я любимо. А хіба треба щось ще?»
Я не шкодую
Щоб зрозуміти, що може очікувати наших героїв через 10-15 років, Корреспондент поговорив з 30-річною київською лесбіянкою, у житті якої не було жодного чоловіка, – таких дівчат на сленгу називають «золота зірка».
«Я не просто не шкодую про свій вибір, я думаю, що не варто навіть називати це словом «вибір». Мені подобалися дівчата в школі і в університеті, тому я з ними і зустрічалася. Так, зараз, коли багато подруг вийшли заміж і приходять на якісь корпоративні заходи зі своїми парами, мені буває шкода, що я не можу так зробити. Не можу прийти зі своєю дівчиною на корпоратив, у запрошенні на який позначено +1. Але з іншого боку, це не проблема мого вибору, це проблема того, як у суспільстві ставляться до ЛГБТ. З приводу того, що у мене немає дітей, – я не хочу їх зараз, і це не залежить від орієнтації. У кількох моїх знайомих лесбіянок є діти, й у них все нормально. Тому я не вважаю це проблемою. Коли я буду до цього готова, я їх заведу. Причому усвідомлено, а не через «заліт».
***
Цей матеріал опублікований в № 47 журналу Корреспондент від 27 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.