Занедбана міць. Оборонпром може стати локомотивом економіки України
Оборонна промисловість може стати одним з локомотивів економіки України нарівні з агросектором й IT.
Але для цього влада повинна змінити систему управління військовими заводами, що дісталася нам у спадок від СРСР, пише Віктор Бондаренко у №48 журналу Корреспондент від 4 грудня 2015 року.
У листопаді Україна й Таїланд домовилися про постачання танків Оплот вітчизняного виробництва.
«Наступного року в азіатську країну поставлять як мінімум десять бойових машин», – повідомив Корреспонденту на умовах анонімності один із чиновників Укрспецекспорту.
У владних структурах не приховують, що в умовах падіння споживання всередині держави і цін на сировину на світових ринках український оборонпром стає однією з найбільш перспективних галузей економіки.
Вітчизняна армія за останні два роки збільшила свій оборонний бюджет майже втричі, до 46 млрд грн на рік, що становить близько 3% ВВП. Як результат, за офіційною статистикою Міноборони, у 2015-му держконцерн Укроборонпром передав Збройним силам понад 4 тис. одиниць нового і відновленого озброєння. Серед них понад 100 одиниць бронетехніки, майже 3 тис. ракет і боєприпасів, понад 600 одиниць ракетно-артилерійського озброєння та близько 500 одиниць апаратури зв'язку та навігації.
А в бюджеті наступного року РНБО рекомендувала Кабміну виділити на потреби оборони близько 100 млрд грн, що становить приблизно 5% ВВП країни. З них не менше двох третин піде на закупівлю озброєння.
Продукція українських зброярів затребувана і на зовнішніх ринках. Нам у спадок від СРСР дістався потужний комплекс оборонної промисловості, здатний випускати продукцію міжнародного рівня.
До слова, на світових ринках останні десять років спостерігається стабільний тренд подорожчання військових виробів, і це чудовий шанс для України перекрити падіння ВВП, пов'язане зі зниженням цін на металургійну продукцію і продовольство. Президент Петро Порошенко вже дав Кабміну доручення розвивати галузь, щоб в осяжній перспективі Україна ввійшла до п'ятірки світових лідерів з експорту зброї, а Кабмін, у свою чергу, розробив концепцію розвитку українського оборонпрому до 2020 року.
Щоб усе це реально запрацювало, потрібно докорінно реформувати управління державними оборонними підприємствами і навчити їх випускати продукцію, сумісну з прийнятими в більшості країн світу стандартами озброєння
Втім, як зазначають експерти, щоб усе це реально запрацювало, потрібно докорінно реформувати управління державними оборонними підприємствами і навчити їх випускати продукцію, сумісну з прийнятими в більшості країн світу стандартами озброєння і техніки подвійного призначення.
Інакше наш оборонпром буде з року в рік повторювати історію одного зі своїх флагманів – авіазаводу Антонов. Підприємство розробляє дослідні зразки транспортних літаків, якими захоплюються на всіх авіасалонах, але не може налагодити їхнє серійне виробництво. В Антонова просто немає своєї дилерської мережі, і якщо у літака зламаються якісь запчастини, то їх доведеться замовляти в Києві, а потім ще чекати доставки, що навряд чи сподобається потенційним покупцям.
Пристосуванці
Поки ж до нової кон'юнктурі ринку краще за всіх зуміли пристосуватися приватні підприємства. Приміром, Кременчуцький автозавод Костянтина Жеваго після початку АТО відновив виробництво армійських автомобілів, на яких він спеціалізувався за часів СРСР. Завдяки замовленням Міноборони дохід заводу у 2014 році збільшився у 2,4 разу в порівнянні з 2013-м і склав 1,75 млрд грн.
Можна припустити, що за підсумками цього року фінансові результати підприємства будуть ще кращими. Адже не так давно КрАЗ представив модернізовані броньовані позашляховики Спартан і Когуар, новий броньований автомобіль Kraz Shrek для розмінування мінних полів, бронемашину для транспортування особового складу Kraz Fiona, здатну витримувати підриви на фугасах й обстріл з автоматичної зброї, а також нове шасі для реактивної артилерії замість морально застарілої продукції МАЗу ще радянських часів.
Не поступається КрАЗу і головний конкурент – корпорація Богдан, бізнес-інтереси якої досі пов'язують з Порошенком. Богдан у цьому році почав вітчизняне складання армійських версій автомобілів МАЗ білоруського виробництва під власним брендом. Крім того, корпорація представила бронеавтомобіль Барс-8 і позашляховик Козак-2, які позиціонують як прямих конкурентів продукції заводу Жеваго.
Попитом на військову продукцію скористався навіть малий бізнес. Приміром, компанія харків'янина Олександра Гадомського Січ за два роки перетворилася з невеликого волонтерського проекту з постачання примітивними бронежилетами повсталих на Майдані в одного з найбільших у країні виробників засобів захисту і кровоспинних джгутів, які відповідають стандартам НАТО. Продукція Гадомського за якістю не поступається західним зразкам, але при цьому в рази дешевше, через що користується незмінним попитом серед волонтерів, які допомагають українській армії.
Виграв на війні також український легпром, який налагодив випуск берців і камуфляжної форми нового зразка для армії.
У відставанні
Зворотний бік загострення відносин зі східними сусідами – відмова від кооперації з росіянами в оборонній сфері.
«Україна свого часу була великим постачальником вузлів і систем аеронавігації для російських бойових літаків і вертольотів, а також виробляла блоки управління для бойових ракет», – пояснює колишній міністр економіки Віктор Суслов.
Співпраця з РФ в авіаційній і космічній сферах припинилася ще в середині минулого року, проте донині найбільші підприємства аерокосмічної галузі не оговталися від втрати цього ринку.
Серед потерпілих Суслов називає Мотор-Січ В'ячеслава Богуслаєва, яка у 2011-му підписала контракт на постачання вертолітних двигунів для військових вертольотобудівних заводів РФ, і дніпропетровський Південмаш, який поки що не зумів знайти повноцінної заміни російським замовленнях в авіабудівній галузі. Виникли проблеми також в Антонова: підприємство припинило співпрацю з росіянами у спільному випуску транспортників Ан-70.
Крім того, втрата Криму і частини територій на сході України порушила історично сформовані ланцюжки поставок для нашого оборонпрому. Наприклад, вітчизняний виробник систем зв'язку для силових відомств, одеський Телекарт-Прилад, змушений був терміново шукати заміну комплектувальних, які раніше виготовляло севастопольське КБ радіозв'язку.
Втім, це лише верхівка айсберга. Головна проблема лежить у здатності Укроборонпрому (найбільшого державного концерну, куди входять 95% підприємств оборонно-промислового комплексу України) швидко пристосовуватися до нових умов роботи. За оцінкою глави парламентського комітету з питань нацбезпеки й оборони Сергія Пашинського, підприємства концерну зараз працюють на 5-10% від своїх можливостей, а багато заводів взагалі стоять.
Одна з причин низької ефективності оборонних держпідприємств – безперервний конфлікт інтересів керівництва Міноборони, Генштабу та Укроборонпрому, що полягає у «проштовхуванні» в держзамовлення продукції або комплектувальних «своїх» компаній
Як розповіло Корреспонденту джерело у силових відомствах, одна з причин низької ефективності оборонних держпідприємств – безперервний конфлікт інтересів керівництва Міноборони, Генштабу та Укроборонпрому, що полягає у «проштовхуванні» в держзамовлення продукції або комплектувальних «своїх» компаній.
До слова, у листопаді конфлікт в оборонних відомствах став надбанням громадськості. Генеральний директор Укроборонпрому Роман Романов в ефірі одного з телеканалів звинуватив заступника міністра оборони Ігоря Павловського в затягуванні ухвалення на озброєння ЗСУ цілого ряду зразків нової військової техніки.
Не можуть по-новому
Однак на корумпованість чиновників всі проблеми оборонної промисловості списувати було б несправедливо. У невисоких показниках держконцерну, на думку начальника Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗСУ Ігоря Чепкова, багато в чому винна застаріла планова модель управління оборонними підприємствами радянських часів.
«За роки незалежності України на підприємствах оборонної промисловості практично нічого не змінилося з погляду приведення внутрішньозаводських схем управління до сучасних вимог. Переважна більшість з них продовжують використовувати оперативно-календарне планування, не усвідомлюючи того, що в ринкових умовах воно зводить усе управління до ліквідації наслідків виникнення чергового дефіциту на той чи інший ресурс і, як правило, з великим запізненням», – пояснює Чепков.
Визнають правоту експерта й чиновники. Кабмін ще кілька місяців тому розробив концепцію Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу України до 2020 року. У документі наголошується, що різке погіршення динаміки реального сектора економіки у 2014-му пов'язане в тому числі зі зменшенням основних економічних показників підприємств ОПК. Це свідчить про низьку здатність України протистояти викликам і загрозам, що стоять перед державою у зв'язку зі збройним протистоянням на сході.
На думку держчиновників, основні причини нездатності оборонпрому ефективно виконувати свої функції – це критичний рівень фізичного та морального зношення основних виробничих фондів, неефективність наявної системи управління, низький рівень продуктивності праці, відсутність замкнутих циклів виробництва та неефективне використання наявних ресурсів.
У Кабміні передбачають до 2020 року провести повну реорганізацію ОПК. Деталі поки що невідомі, але швидше за все мова піде або про корпоратизацію підприємств у рамках державного холдингу з управління стратегічними активами, ідею створення якого останнім часом посилено просуває міністр економіки Айварас Абрамавічус, або про створення спеціального міністерства військової промисловості, про необхідність створення якого говорить секретар РНБО Олександр Турчинов. Можна припустити, що вибір моделі управління залежатиме від домовленостей чиновників про допустимий рівень автономії оборонних підприємств.
У кожному разі, щоб втілити реформи в життя, для початку необхідно знайти альтернативу поставкам комплектувальних з Росії, а також нові ринки збуту. У цьому плані держава сподівається на допомогу НАТО в галузі стандартизації оборонних підприємств у відповідності зі стандартами блоку, що дозволить продавати українське озброєння країнам Північноатлантичного альянсу. Втім, чиновники говорять про перехід оборонної промисловості на натовські стандарти вже не перший рік, а особливих зрушень в цьому питанні немає.
Приклади ж окремої точкової співпраці із Заходом, звичайно, можна знайти. Зокрема, Південмашу вдалося укласти контракт до 2019 року про будівництво одного зі ступенів ракети-носія Антарес для американської Orbital Sciences Corporation. А в кінці листопада підприємство відвідала делегація NASA. Це може означати нові контракти.
Що робити з переважною більшістю інших «казенних» заводів, незрозуміло. Реформа оборонного комплексу – захід дуже витратний
Що ж робити з переважною більшістю інших «казенних» заводів, незрозуміло. Реформа оборонного комплексу – захід дуже витратний (наприклад, Німеччина тільки на підтримку тонусу своєї оборонки щорічно виділяє близько € 500 млн). І якщо змінити схему управління ним і викорінити корупцію можна вольовим рішенням, то де шукати гроші на заміну зношених потужностей і моральну модернізацію виробництва у країні, яка перебуває на межі дефолту, уявити важко. І навряд чи Захід нам у цьому допоможе.
***
Цей матеріал опубліковано в №48 журналу Корреспондент від 4 грудня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.