Нафтовий потоп. Чому падіння цін на нафту б’є рекорди
США, Іран і Саудівська Аравія обвалюють світові ціни на нафту.
У середині січня на черговому засіданні країн – членів ОПЕК вибухнула справжня війна, пише Павло Сивокінь у №3 журналу Корреспондент від 29 січня 2016 року. Невеликі держави, такі як Венесуела чи Алжир, вимагали від своїх арабських партнерів негайно зменшити обсяги видобутку нафти, щоб хоч трохи підняти ціни на цей ресурс. Але представники Саудівської Аравії, яка викачує 60% нафти в картелі, заявили, що не готові зупиняти свої заводи, оскільки це приведе тільки до втрати частки ринку ОПЕК і тоді її місце займуть інші виробники.
Водночас нафта продовжувала дешевшати і йшла за показник нижче $ 30 за 1 бар. марки Brent. Пізніше вона відкотилася назад на кілька центів, але представники ОПЕК впевнені, що якщо зараз не почати знижувати обсяги видобутку, то незабаром ціна може скласти $ 25.
Країни, що не накопичили достатніх валютних запасів, можуть не пережити тривалий період дешевої нафти, оскільки, за даними The Economist Intelligence Unit, більшість видобувних держав заклали в свої бюджети вартість 1 бар. нафти на рівні мінімум $ 50. А тепер і ця ціна здається недосяжною.
«Світ увійшов в еру, коли у нас занадто багато нафти. Ми буквально тонемо в цьому ресурсі. У період високих цін усі намагалися наростити його видобуток, і це привело до перевиробництва», – каже Корреспонденту Майкл О'Хенлон з Інституту Брукінгса.
На його думку, тепер країни ОПЕК уже не можуть діяти за старою методикою «падають ціни – потрібно знижувати видобуток». Але це означає втрачати гроші і своє місце на ринку.
Тому що тепер головними противниками країн картелю стали невеликі компанії зі США, які набрали кредитів, але змогли завершити сланцеву революцію. Тепер вони можуть видобувати нафту і газ, щоб не тільки покривати всі потреби американських споживачів, а й стати експортерами цих ресурсів. У Саудівській Аравії вважають: щоб задушити конкуренцію, ціни повинні бути дуже низькими – тоді видобувати сланцеву нафту стане невигідно і загроза з боку США просто зникне.
Крім того, Іран вже готовий надати на світові ринки свою нафту. Країна посилено готується до зняття міжнародних санкцій, й іноземні інвестори заявляють, що думають про те, як би почати швидше розвивати нафтову галузь країни. Коли санкції знімуть остаточно, ціни на нафту впадуть ще нижче.
Нарешті, незрозуміло, хто стане кінцевим споживачем такої кількості нафти. Економіка Китаю, який раніше був на першому місці за цим показником, поступово сповільнюється, а отже, Піднебесній не потрібно стільки ресурсів. Якщо ще п'ять років тому КНР давала 12% зростання ВВП, то в цьому році дасть максимум 7%.
Інші країни зі світу, що розвивається, також не радують постачальників нафти. Споживання електроенергії зросте тільки в Індії, але й то за рахунок вугілля. Тому тепер державам, які орієнтувалися на дорогу нафту, доведеться вирішувати, як виживати в умовах, що змінилися.
Крах порядку
У 1973 році, коли Захід активно допомагав Ізраїлю у війні проти арабських країн, Саудівська Аравія почала підвищувати ціни на нафту. Цим вона змусила США і Європу піти на переговори, щоб уникнути великомасштабної фінансової кризи.
Метод швидкого урізання видобутку допомагав державам ОПЕК ще кілька разів. У 2009-му, коли інвестори повірили в економічну кризу і почали скуповувати ресурси, щоб зберегти свої гроші, Ер-Ріяд ухвалив рішення призупинити видобуток на кількох великих бурових, і в підсумку ціни пішли вгору ще швидше. І тривалий час трималися на високому рівні, забезпечуючи величезні прибутки клану саудитів, який перебуває при владі.
Тоді Ер-Ріяд міг собі дозволити видавати одноразові допомоги всім громадянам країни в розмірі $ 1,5 тис., тільки щоб зберегти спокій. І навіть за низьких цін країни Перської затоки залишаються у виграші, оскільки видобувати нафту у них дешевше, ніж розробляти нафтоносні піски Альберти (США) або бурити свердловини в Північному морі.
Тому їм у будь-якому випадку потрібно було зберегти свою частку ринку. Тим більше що у них стало занадто багато конкурентів, готових отримати їх $ 526 млрд., на які держава продала нафти в минулому році.
Головні вороги – невеликі компанії у США. Саме вони за підтримки місцевої влади зуміли провести так звану сланцеву революцію. Америка загалом інвестувала в розробку нетрадиційних родовищ нафти і газу понад $ 300 млрд, але досягла видобутку нафти на рівні 11 млн бар. на день. Це допомогло їй також витягнути свою економіку з кризи за рахунок великих інфраструктурних проектів, які створювали нові робочі місця за гроші приватних інвесторів.
Згодом США з країни, котра закуповувала нафту, самі перетворилися на імпортера і прагнуть потіснити традиційні країни. Тим більше що значна частина капіталу в розробці сланцевих родовищ – кредитна і зараз наближається термін віддавати гроші.
Тому не дивно, що на Західному узбережжі США швидкими темпами будуються кілька великих терміналів для завантаження нафти на танкери. Американські компанії намагаються встигнути вийти на ринок Китаю. За даними Американської геологічної служби, зараз багато свердловин буриться на майбутнє, а розконсервувати їх можливо за кілька тижнів.
Іншою загрозою для традиційного нафтового порядку є Іран. Зараз Тегеран продає скромні 4 млн бар. на день. Коли США остаточно знімуть санкції з Ірану, його видобуток може зрости на 500 тис. бар. на день тільки за нинішній рік.
«Іранська нафта не поступається аравійській і у видобутку може бути навіть дешевше», – каже Корреспонденту Грегорі Гаус з Вермонтського університету.
Експерт вважає, що Тегеран погодиться допустити приватні компанії зі США і Євросоюзу до управління своїми родовищами.
Тому світовий ринок нафти вже не буде таким монолітним, і країнам доведеться думати про те, як вижити в умовах більшої конкуренції.
Як вижити
В умовах низьких цін на нафту країни-експортери розділилися на кілька груп.
Перша група – багаті держави, такі як Саудівська Аравія або ОАЕ. Вони накопичили достатньо грошей для того, щоб пережити погані часи. Крім того, велика частина їхньої видобувної промисловості не приватизована, і в разі тривалого безгрошів'я їм буде нескладно залучити інвесторів.
І вони готові чекати. Експертів турбує перехід влади від старого короля Салмана аль-Сауда до спадкоємців, які поки що не визначилися, хто ж займе трон. Але величезні фінансові резерви дозволять провести будь-які перестановки безболісно.
Друга група країн переживає складні часи. Це невеликі країни Північної Африки – Алжир або Єгипет, а також держави на екваторі, приміром Нігерія. Їхні бюджети надто залежать від нафти. Тепер їм доведеться шукати нові джерела доходу або знижувати витрати на видобуток, що майже неможливо, особливо з огляду на соціальну нестабільність в регіоні і необхідність охороняти бурові платформи.
До цієї групи також входить Канада, яка виявилася в програші після сланцевої революції, оскільки раніше продавала свої газ і нафту до США. Ця країна тепер також перебуває на межі скорочення видобутку.
Нарешті, третя група – експортери з політичними амбіціями. Це Венесуела і Росія. Обидві держави сильно залежать від нафти і витрачали багато грошей на підтримку свого іміджу вагомих політичних гравців.
Зараз дві держави переживають складні часи, і не тільки через падіння цін на нафту. Політика Володимира Путіна і Ніколаса Мадуро привела до серйозного зубожіння жителів як Росії, так і Венесуели. І нафта по $ 30 за 1 бар. тільки поглиблює кризу.
У січні країни ОПЕК так і не змогли домовитися з приводу норм видобутку і їхнього скорочення. Наступне засідання відбудеться в березні, але світ вже зараз готується жити в умовах нафтового достатку.
***
Цей матеріал опублікований в № 3 журналу Корреспондент від 29 січня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.