На уламках самовладдя. Як планують увічнити пам’ять про Майдан

Корреспондент.net,  23 лютого 2016, 10:30
💬 0
👁 212

Через два роки після подій на Майдані Корреспондент аналізує, яку пам'ять створила і яку зруйнувала революція гідності.

Реліквії революції, запаковані в картон і клейонку, у сутінках напівпідвальних сховищ київського музею Івана Гончара схожі на привидів, пише Ксенія Цивірко у №6 журналу Корреспондент від 19 лютого 2016 року. Це експонати майбутнього Музею Майдану, які тимчасово розмістилися поруч з творіннями відомого українського скульптора. Зараз кількість революційних артефактів сягає 2 тис., 80% яких власноруч зібрав директор новоспеченого музею Ігор Пошивайло на руїнах.

«Я бачив, як їх вивозять на звалище комунальні служби, деякі предмети – наприклад, розмальовані каски – потім за сотні доларів продавалися на аукціонах», – згадує він.

Наприкінці 2015 року Кабмін розпорядився створити меморіал Героїв Небесної сотні, до складу якого ввійде і Музей Майдану. «Ми плануємо створити єдиний і цілісний ансамбль. Музей буде своєрідним креативним хабом з медіа-бібліотекою, там буде простір для майстерень, студій, лабораторій та громадських ініціатив, які почалися ще на Майдані», – розповідає Пошивайло.

Поки у музею немає свого приміщення, але в поточному році влада обіцяє його виділити. Загалом держава ще не зробила нічого суттєвого для увічнення подій дворічної давності – цим займаються ентузіасти.

На постаменті стели Незалежності і на рекламних штендерах, безладно розставлених на площі, українці розклеїли фотографії загиблих захисників Майдану, доповнили їх хрестами і лампадками. Нагадуванням, але зі знаком мінус, про зіткнення на головній площі країни залишається спалений Будинок профспілок, чиї фасади сьогодні завішені білим полотном.

Корреспондент провів невелику ревізію міського господарства – які об'єкти міського ландшафту зруйнував і які створив Майдан.

Народжені революцією

Події на Майдані дали друге дихання маловідомому в Україні жанру монументального живопису. На столичних стінах за два роки з'явилися десятки муралів на патріотичні теми. На Андріївський узвіз дивиться дівчина з вінком на голові і немовлям на руках – картина Відродження написана французом Жюльєном Малланом. А в провулку Шевченка можна побачити його знамениті портрети жертв Інститутської. Крім них – насуплений Кобзар з автомобільною шиною під пахвою в оточенні язиків полум'я.

У монументальній скульптурі відзначився коваль і волонтер громадського об'єднання Миротворці України Юрій Виродов. Він виліпив шестиметровий пам'ятник героям Майдану з нержавіючої сталі. Його творіння, що нагадує обеліск, являє собою масивну долоню, яка стискає довгий меч з рукояткою у формі тризуба-герба. Волонтери сподіваються встановити скульптуру в Маріїнському парку, а поки що вона захована від сторонніх очей у передмісті Києва.

Поки що невідомо, чи судилося цій пам'ятці стати одним з компонентів Території гідності – проекту архітектурного оформлення центру столиці з культурно-меморіальним комплексом, конкурс на який у середини 2015 року оголосила КМДА. У ньому брали участь представники 13 країн. У номінації Громадський простір Майдану і центральне ядро ​​Києва переміг проект, розроблений авторським колективом з Тайваню, а в номінації Меморіальний комплекс – італійці.

Якщо їхній проект втілиться в життя, то на алеї Героїв Небесної сотні і в інших пам'ятних місцях з'являться червоні клени. За задумом авторів, це дерево символізуватиме жертовність. Одним з елементів цього поки що не втіленого проекту стане й описаний на початку статті Музей Майдану. Пошивайло бачить його або в Українському домі, або в районі пустиря на вул. Інститутській.

Поки що про концепцію музею без урахування архітектури йому говорити складно. «У будь-якому випадку, там повинні бути мультимедійні, інтерактивні елементи, багатошарові жанрові композиції, а все це створить простір для переосмислення подій минулого», – міркує директор.

Сьогодні музейний фонд має у своєму розпорядженні елементи барикад, побуту і самозахисту майданівців, а також звукові та відеозаписи усних історій учасників подій. Найгабаритнішим експонатом стане знаменита «йолка» – каркас новорічної ялинки, обклеєний майданівськими плакатами, фото й іншими артефактами, які сьогодні в розібраному вигляді дбайливо зберігаються в запаснику музею Гончара. На думку Пошивайла, «йолка» стала формою відкритого діалогу та об'єднання українців.

Пару їй складе «шопка» – саморобний вертеп, привезений на Майдан зі Львова, який прикрашав обпалені вогнем різдвяні свята 2014-го.

«Усі наші експонати висловлюють креативність і винахідливість українців», – зазначає Пошивайло, демонструючи «бомбу»: у скляну колбу звичайної лампи розжарювання засипаний перець. Таким «снарядом» можна було на якийсь час затримати Беркут.

Є боєприпаси і менш нешкідливі, наприклад, металева трубка від холодильника із запалом. Біти, знайдені на ристалищному полі, – колишні ніжки столів з вигравіруваним на них національним орнаментом.

Окремим експонатом стане так звана пошта Майдану. «Під час революції можна було передавати через скриньку повідомлення по наметовому містечку, – розповідає Пошивайло. – Пізніше була випущена навіть власна марка Майдану, і листи за кордон можна було відправляти безкоштовно».

Тріски Майдану

Причини і винні пожежі в Будинку профспілок в ніч на 19 лютого до цього часу точно не відомі, хоча є версія, що він запалав через намети мітингувальників, які горіли поблизу. Їх підпалили, щоб використовувати як вогняний щит проти наступу силовиків. Внаслідок пожежі порушилася металева конструкція будівлі, пошкодилися бетонні балки.

За словами Володимира Саєнка, заступника голови Федерації профспілок України, білу тканину з рекламою з оновленого будинку знімуть лише до Дня Незалежності 2017 року.

Реконструкцію будинку взяла на себе компанія ІТТ Нерухомість, забравши натомість майже третину його площі – 5,2 тис. кв. м. «Поки Будинок профспілок не відновили, його співробітники розкидані по всьому Києву – на вул. Шота Руставелі, в готелях Інтурист і Дружба», – каже Саєнко.

Серед інших великих будівель, які постраждали від майданівських подій, – мерія, головпоштамт і МЦКМ (колишній Жовтневий палац). Головпоштамт відбувся генеральним прибиранням, а Жовтневий відновлював своїми силами колектив художньої самодіяльності, який там квартирує. Замінили вибиті вікна і порваний лінолеум, встановили нові замки і ручки на дверях, зробили косметичний ремонт.

А на відновлення приміщень Київської міської адміністрації, які були спочатку розгромлені учасниками протесту і розграбовані мародерами, а потім використовувалися для потреб Майдану, влада витратила 30 млн грн.

Ще одна жертва протестних виступів – пам'ятник вождю пролетаріату з червоного полірованого граніту роботи скульптора Сергія Меркурова – майже 70 років красувалася на Бессарабській площі, собі на біду вказуючи рукою шлях до ринку. У грудні 2013 року шматки і шматочки Леніна, збиті ломами і кувалдами активістів у пориві тоді ще народної, а не офіційної декомунізації, пізніше потрапили на інтернет-аукціони.

Чим заповнити спорожнілий постамент, градоначальники до цього часу не визначилися. Остап Ковальчук, проректор з наукової роботи Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, вважає те, що сталося, природним ходом подій, оскільки з часом будь-яка ідеологія змінюється.

«Наприклад, в парку Шевченка стояв раніше цар-батюшка, – проводить він паралель. – А замість Леніна, я вважаю, повинна стояти якась ключова [історична] фігура».

Поки що українська влада зробила для увічнення подій на Майдані всього нічого: частину Інститутської – від Майдану до вулиці Ольгинської – перейменували на алею Героїв Небесної сотні.

Уздовж цієї ділянки поклали гранітні плити з вигравіруваними фотографіями загиблих у зіткненнях з військами і зробили вулицю пішохідною.

Борис Єрофалов, головний редактор журналу Архітектура, вважає, що це суперечить нормам містобудування.

«Інститутська була важливою артерією міста, – пояснює він. – Якщо потрібна вулиця для фланування публіки, то потрібно створювати її, а не перекривати [вже наявні]».

На Майдані, на думку Єрофалова, панує «атмосфера могильника», що відбиває всяке бажання там гуляти. Ковальчук вважає, що нинішній вигляд Майдану Незалежності з жалобними фотографіями, лампадами і хрестами на сьогоднішньому етапі є досить доречним.

«Як художник я розумію, що все це низькопробного рівня, але поки уряд не надав ніяких альтернатив, доводиться задовольнятися тим, що маємо», – пояснює він.

Колишній майданівець Євген Чепелянський упевнений, що сьогодні для українців критично важливо розділяти пам'ять про загиблих і нескінченну скорботу про їхню втрату.

«Справа не в пам'ятниках, а в розмовах про Майдан, що взагалі перетворилося з часом на політичну спекуляцію, – міркує він. – Шанувати пам'ять загиблих потрібно, але не обов'язково при цьому посипати голову попелом».

***

Цей матеріал опублікований в №6 журналу Корреспондент від 19 лютого 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: музей Київ