Доля ідеологів "російської весни" в Україні
Через два роки після провалу «російської весни» в Харкові, Одесі та Запоріжжі Корреспондент простежив долю її ідеологів.
Школа № 106 розташована у спальному районі Запоріжжя, пише Юлія Корабльова у №8 журналу від 4 березня 2016 року. Раніше в новинах вона ніколи не згадувалася, але в грудні 2014 року пролунала на всю Росію, ставши топ-темою вечірнього ток-шоу на федеральному телеканалі.
Виявилося, що на уроці природознавства в третьому-четвертому класах вчителі пропонують дітям годувати синичок, тому що вони жовто-сині, українські птиці. І всіляко уникати підтримки, а ще краще – полювати на снігурів, тому що це птахи, які символізують ненависну Росію.
Цю історію в ефірі повідав, жваво жестикулюючи, виходець із Запоріжжя Володимир Рогов. Учителів 106-ї школи така маячня здивувала, український інтернет заповнився мемами і фотожабами, але гості студії осудливо цокали язиком і хитали головами.
Рогов, у минулому активіст Антимайдану й один з лідерів запорізьких сепаратистів, зараз часто з'являється на російських телеекранах. Із Запоріжжя він утік шумно: спочатку Антимайдан забив на сполох, що одного з його лідерів викрали. Пізніше зниклого знайшли в Москві, де активіст давав прес-конференцію. З того моменту Рогов не ризикує повертатися додому.
Загалом з лютого 2014 року порушено 869 «сепаратистських» справ. Під вартою утримується 71 підозрюваний, ще 81 фігурант утік з країни
І побоювання небезпідставні: в Україні його моментально затримають силовики. На запит Корреспондента в Службі безпеки України (СБУ) відповіли, що загалом з лютого 2014 року порушено 869 «сепаратистських» справ. Під вартою утримується 71 підозрюваний, ще 81 фігурант утік з країни.
Частина з них – безпосередні ідеологи невизнаних республік. Свою діяльність вони перенесли переважно на окупований Донбас і в Росію, де погрожують Україні розпадом, називаючи її «країною 404» – за аналогією з «помилкою 404», повідомленням про відсутність веб-сторінки.
«Україна, на жаль, була розстріляна на Майдані і кремована в Одесі», – заявив Рогов, який погодився поспілкуватися з Корреспондентом через соцмережу.
Столиця на годину
На площі Свободи в Харкові безлюдно. На початку площі стоїть намет для збору допомоги бійцям АТО. На місці величезного пам'ятника Леніну – тільки його черевики. Важко повірити, що лише два роки тому саме бронзовий Ілліч спровокував заворушення в Харкові, які вилилися у квітневу бійню. Тоді близько тисячі прихильників Євромайдану були атаковані своїми антимайданівськими опонентами.
За тиждень до цього місцеві сепаратисти захопили Харківську облдержадміністрацію. Один з них опиниться на флагштоку, куди поставив російський прапор – пізніше з'ясується, що це москвич Міка Ронкайнен. Натовп ревів від захвату, вигукуючи гасла проти «фашистів» і «бандерівців».
Коли весна 2014 року всерйоз поставила під сумнів існування України в її звичних межах, а після анексії Криму по містах південного сходу прокотилася хвиля проросійських мітингів, Харків опинився в центрі подій. Саме його сепаратисти називали можливою столицею майбутньої «Новоросії».
Ідеологами «Харківської народної республіки» виступали кілька людей. Більша частина з них зараз у СІЗО чекає на суд. Це, наприклад, Спартак Головачов і Юрій Аптухін. Перший був активним організатором захоплень адмінбудинків. Другий – лідером проросійського об'єднання Велика Русь. За даними СБУ, у 2014 році Аптухін готував теракти на 9 травня, за що і був затриманий.
За ґратами опинився і відомий ще за київським Антимайданом Гнат Кромськой, більше відомий як Топаз. Свою популярність він здобув завдяки викладеному в Youtube ролику «Топаз, дай команду». Його теж підозрюють в організації захоплення Харківської ОДА.
Втім, найбільш активним харківським сепаратистам вдалося уникнути покарання. Місцевий журналіст і піарник Костянтин Долгов навіть претендував на роль «народного губернатора». У Долгова був свій інтернет-портал у Харкові, свого часу він співпрацював з Українським вибором Віктора Медведчука. За даними реєстру фізосіб, на Долгова в Харкові до цього часу зареєстровано ПП. Навесні бунтівного 2014-го Долгов був затриманий і благополучно відпущений під домашній арешт. Пізніше він передбачувано втік. Його географія стандартна – Крим, Росія і Донецьк.
Але на відміну від своїх «колег», Долгов непогано влаштувався. Він – офіційний представник так званого міністерства закордонних справ ДНР, часто виступає на федеральних каналах Росії. Образ «борця за права Донбасу» тримає на рівні: на одному з ефірів каналу Россия-24 Долгов навіть поліз в бійку з опонентом, за «образу почуттів Новоросії». Але якщо ще рік тому сторінка Долгова у Facebook рясніла погрозами повернення «ХНР», то сьогодні народний губернатор, що не відбувся, обмежується лише колючими випадами на адресу української влади.
Безпосередній творець «ХНР», викладач Антон Гур'янов спочатку теж втік до Москви. Щоправда, зараз на його сторінці в соцмережі зазначено місто проживання Донецьк. Як з'ясував Корреспондент, Гур'янов працює в Донецьку, в апараті «Народної ради ДНР». Минулого літа він записав звернення, у якому заявив, що «республіки не зливають, а Харків буде вільним». При цьому Гур'янов ще й представляє «уряд Харкова у вигнанні».
На початку минулого року Долгов публічно побив горщики з Ігорем Стрєлковим-Гиркіним. Долгов звинуватив Гиркіна у здачі Слов'янська [5 липня 2014 року українські військові звільнили місто від сепаратистів на чолі з Гиркіним, після чого він зі своїми людьми вирушив спершу в Донецьк, а звідти – до Росії]. Той у боргу не залишився і заявив, що Долгов утік з Харкова з грошима, призначеними «на боротьбу з хунтою». На тому колишні побратими і розійшлися.
«Долгов дійсно відповідав за політичне спрямування «ХНР», – каже Корреспонденту харківський політолог Антон Авксентьєв. – Наскільки я знаю, він був безпосередньо пов'язаний з [помічником президента РФ Владиславом] Сурковим та фінансування йшло через нього. У вузьких колах Харкова кажуть, що саме з грошима Долгов і втік».
Вулиці вбитих снігурів
«Зараз я займаюся допомогою біженцям та постраждалим від рук ЗСУ, – діловито розповідає Рогов Корреспонденту про свою нинішню діяльність. – Мова йде і про людей, які проживають на окупованій київською владою території».
Ідеологів «Запорізької народної республіки» в місті було троє. Крім, власне, Володимира Рогова, голови громадської організації Слов'янська Гвардія, це ще й редактор місцевого сайту Іскра Артем Тимченко, а також ватажок лояльного до минулої влади козацтва Олександр Патаман. Останній зі своїми «козаками» брав безпосередню участь у кривавому розгоні запорізького Євромайдану в січні 2014 року. Навесні того ж року Патаман виїхав до Криму – сказав, що злякався Правого сектора.
Тимченко колись назвав себе «використаним гумовим виробом», розповідаючи про свою співпрацю з бізнесменом Євгеном Черняком. З того часу в Тимченка з'явилося характерне прізвисько, яке намертво закріпилося за ним у журналістських колах. Там Артема відверто недолюблювали – у нього була репутація чорного піарника і «джинсовика» [на журналістському сленгу «джинса» – замовний проплачений матеріал].
Коли Євромайдан закінчився поразкою Партії регіонів, Тимченко спільно з Роговим почав розхитувати ситуацію в Запоріжжі. Все почалося з мітингу проти знесення пам'ятника Леніну. Там вперше і прозвучали меседжі про створення «ЗНР». Але спроба створення «республіки» провалилася. Тимченко втік на Донбас, де став депутатом «Новоросії» і хвалився у Facebook фотографіями з екс-нардепом Олегом Царьовим.
Бойове крило запорізьких сепаратистів представляє Володимир Новіков, більш відомий під позивним Алабай. З чуток, до Євромайдану Новіков був у команді Євгена Анісімова – скандального бізнесмена, якого називали тіньовим «смотрящим» в області. Зараз Алабай командує батальйоном Троя в «ДНР» і погрожує запорожцям терактами. Наприклад, за знесення того самого Леніна.
Перлина розбрату
В Одесі місцевий сепаратист Валерій Кауров починав жваво. Він не обмежився «Одеською народною республікою», а оголосив себе за сумісництвом ще й «президентом Новоросії».
Куликове поле в Одесі тоді міцно асоціювалося з місцевим Антимайданом. Усе починалося зі звичних уже мітингів за федералізацію і проти київської влади. Потім з'явилися російські прапори. І нарешті, Росію стали закликати прийти і реалізувати кримський сценарій.
Пролита кров євромайданівців та антимайданівців привела до того, що зіткнення в Одесі навіть затьмарили події на Донбасі. 2 травня, коли Україна вже проводила АТО, мітинги непримиренних ворогів зібрали кілька тисяч людей. Тоді було зрозуміло, що цей день остаточно вирішить, чи йде Одеса по українському або по сепаратистському шляху.
Пожежа в Будинку профспілок фактично знищила опір Антимайдану. Його лідери масово вирушили до Росії. Наприклад, екс-депутат від КПУ Олексій Албу. Під час штурму будівлі Одеської облдержадміністрації, 3 березня 2014 року, він відповідав за прорив сепаратистів усередину будівлі.
Ідейний прихильник «русского мира» Олександр Васильєв, колишній депутат одеської міськради, втік до Криму. Його «колега» Антон Давидченко в проросійських колах Одеси був відомий ще до 2014 року. Саме Давидченко був публічним представником Антимайдану і займався проросійською політикою в лояльних ЗМІ.
«Президент Новоросії» Валерій Кауров виїхав до Москви ще до травневих подій. На його сторінці у соцмережі кожен другий запис – про «звірства хунти» в його рідному місті. Незважаючи на те, що від нього відхрестилися місцеві сепаратисти, Кауров не втрачає надії повернутися.
Федеральний план
«Звичайно, я хочу повернутися!» – пише Корреспонденту Володимир Рогов. Здається, що якби ми зараз не листувалися з ним у чаті, а говорили наживо, наш співрозмовник перейшов би на крик.
«Саме тому я не відмовляюся від громадянства України і не отримую російського, – продовжує запорізький сепаратист. – Мені і моїм соратникам ближче до душі Новоросія».
Інші невдалі засновники «республік» теж не приховують свого бажання повернутися додому. Ось тільки всерйоз колишніх головних сепаратистів там ніхто не сприймає.
«Втікачі можуть мати вплив в Одесі, але він мінімальний і непрямий, – пояснює одеський політолог Ярослав Католик. – Їхнє головне завдання – створювати інформаційний шум навколо Одеси і нагнітати обстановку».
Експерти в один голос говорять, що для створення «республік» момент уже згаяний. І зараз їх відроджувати ніхто не візьметься, як би не хотілося цього колишнім «президентам». До того ж, проваливши «російську весну» на місцях, ідеологи сепаратистського руху втратили авторитет серед своїх прихильників, ставши, по суті, «збитими льотчиками».
Політолог: Сепаратисти планомірно займалися розпилом грошей ще до Євромайдану. Вони спонсорувались Росією, імітували бурхливу діяльність, а коли потрібно було розгойдувати «російську весну», з'ясувалося, що вони не можуть цього зробити
«Справа в тому, що всі ці сепаратисти планомірно займалися розпилом грошей ще до Євромайдану, – впевнений запорізький політолог Роман П'ятигорець. – Вони спонсорувались Росією, імітували бурхливу діяльність, а коли потрібно було розгойдувати «російську весну», з'ясувалося, що вони не можуть цього зробити. Немає ні людей, ні ресурсів, ні підготовленого суспільства. Звичайно, Кремль такого не прощає. І Рогов, і Тимченко повинні радіти, що взагалі залишилися живі».
Сьогодні рівень сепаратистської загрози в південно-східних регіонах все одно не можна назвати низьким. СБУ регулярно звітує про затримання людей, які готують теракти. Але при цьому очевидно, що повернутися додому сепаратисти зможуть тільки за умови, що влада в Україні зміниться на лояльну до Росії, а державний устрій стане федеративним. Саме цей меседж активно просував Рогов у розмові з Корреспондентом.
«Республіки вже точно не буде, але будуть просуватися інші ідеї – наприклад, федералізації, – каже харків'янин Авксентьєв. – І цей процес уже пішов».
***
Цей матеріал опублікований в №8 журналу Корреспондент від 4 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.