Точка зору: Вигідний обмін. Як ЄС хоче вирішити проблему біженців
Як Євросоюз за допомогою Туреччини хоче вирішити проблему біженців, не порушивши при цьому міжнародного права.
Навколо договору ЄС і Туреччини щодо мігрантів вже набралося достатньо чуток і протилежних думок, пише Девід Філліпс, професор Institute for the Study of Human Rights, у колонці, опублікованій у №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Занадто багато хто радіє цьому компромісу, мовляв, Європа знайшла приблизно законний спосіб депортувати небажаних біженців. І після цього її інтерес до вирішення конфлікту в Сирії значно зменшиться.
Тим більше, що не дуже гуманно відправляти в третю країну біженців, які щойно прибули з війни. А вже третя країна, яка не так ревно ставиться до виконання міжнародних гуманітарних конвенцій, депортуватиме їх до Сирії.
Це дуже зручний спосіб. Тому багато хто вже засудив цю угоду, хоча в ній для початку потрібно розібратися.
ЄС зобов'язався відправляти до Туреччини тільки «трудових мігрантів», тобто тих, хто не може отримати право на притулок. В ідеалі, ті, хто втік від війни, отримають можливість жити і працювати в Європі. Хоча поки що незрозуміло, як саме працюватиме система розподілу біженців.
В обмін на це Туреччина переправлятиме на європейський континент підтверджених біженців від військового конфлікту або постраждалих від переслідування ісламістів. Також треба додати, що Анкара погодилася приймати тільки переселенців з грецьких островів, тих, які змогли переплисти через Егейське море. Про мігрантів в Італії або Іспанії мова не йде.
Така норма стала основною в договорі країн. І це було передбачувано. Оскільки Брюссель сам не міг впоратися з потоком мігрантів, що хлинув на нього влітку 2015 року. Тоді, після втручання Росії в конфлікт у Сирії і масштабних бомбардувань міст, тисячі біженців ринули в ЄС через Туреччину і Балканські країни. Анкара, що не відчувала відповідальності перед Європою, намагалася швидко переправити їх на Захід. А балканські країни виявилися повністю не готові до такого удару.
Тому багато біженців дісталися до Німеччини і навіть до Ла-Маншу. Питання їхнього розселення встигло посварити членів ЄС, оскільки держави Східної та Південної Європи відмовлялися приймати у себе біженців і вимагали додаткових субсидій. У Брюсселі наполягали на збереженні норм розселення. Переговорний процес застопорився.
Також у глухий кут зайшли і переговори з припинення війни в Сирії. Сторони навіть підписали угоду про припинення вогню, але ніхто і не думав дотримуватися цього договору. А потік біженців не припинявся. Думаю, що і в цьому році ситуація не зміниться.
Ідею зупинити потоки переселенців на підступах до своїх кордонів у ЄС виношували дуже довго. Зрозуміло, що зворотна депортація до Сирії викличе протидію з боку громадськості. Тому маневр з поверненням їх у Туреччину повинен заспокоїти правозахисників. Тим більше, що Анкара вже прийняла у себе понад 3 млн осіб із Сирії та інших країн Близького Сходу.
Звичайно, Туреччина не збирається робити все це просто так. У Брюсселі вже пішли на кілька поступок – як явних, так і прихованих. По-перше, Анкара отримає додатково 6 млрд євро допомоги. Половину цієї суми вже перерахували, а друга повинна бути спрямована протягом року. Цього має вистачити на облаштування тимчасових таборів для біженців на кордоні із Сирією.
По-друге, турецькі громадяни з червня їздитимуть у короткострокові поїздки до Європи без віз. Цього Анкара домагалася багато років. Нарешті, негласно в Брюсселі заплющили очі на посилення влади Реджепа Ердогана в країні. Прямо перед самітом він закрив популярну опозиційну газету, і європейські лідери нічого не сказали про це. Їм вигідніше мовчати, оскільки демократичний уряд може і не стримати напору мігрантів.
Всі розуміють, що зараз Туреччина дуже далека від членства в ЄС. Навіть в Анкарі визнають, що цю ідею краще відкласти на майбутнє, коли ситуація на Близькому Сході заспокоїться і біженці повернуться до своїх домівок. Але з цієї нестабільності можна отримати якщо не членство, то його обіцянку, а заразом – безвізовий режим.
Ердоган в останні роки узурпує все більше влади, у зв'язку з чим його режим не зможе існувати в умовах об'єднаної Європи. Поки він сам готовий бути тільки другом ЄС й отримувати від цього значні вигоди. І біженці поступово зникнуть з балканських країн, перестануть рватися в благополучні держави Європи. А подальша їхня доля нікого вже не хвилює.
***
Цей матеріал опублікований в №9 журналу Корреспондент від 11 березня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.