Вимушені злодії. Як працює промисел бурштину
Як держава зробила жителів Полісся злодіями – видобувачами бурштину.
Село Велике Вербче у Сарненському районі Рівненської області існує від доходів нелегального бурштинового бізнесу вже майже 20 років. Майже стільки ж часу держава обіцяє цей бізнес легалізувати, пише рівненський журналіст Мирослава Опанасик у №12 журналу Корреспондент від 1 квітня 2016 року.
А поки вона цього не зробила, щоранку сотні селян з лопатами на мотоциклах, автомобілях, візках рухаються на північ від села, щоб провести робочий день на бурштинових копанках.
Що змушує їх погоджуватися на цей нелегкий хліб, а іноді навіть ризикувати здоров'ям і життям? Це спробував з'ясувати Корреспондент, вирушивши безпосередньо в Полісся.
Дива трансформації
До початку 1990-х Велике Вербче було успішним селом. Роботою його жителів забезпечував місцевий колгосп-мільйонник. Робочі місця, причому добре оплачувані, були на фермах, елеваторі, полях, у садах і тракторній бригаді. За колгоспний рахунок у селі будувалися дороги, школа, дитсадок, сільрада, ремонтувався будинок культури. У колгоспі також стежили за місцевим ставком: його чистили, доглядали за штучно влаштованим острівцем Кохання.
Після того як від колективної форми господарювання в державі відмовилися і перейшли до приватної, село почало занепадати. Якщо земельні паї ще якось використовували, засаджуючи овочами, зерновими або здаючи в оренду, то приміщення колгоспних ферм, елеватора, гаражів машинного двору і складів мінеральних добрив просто руйнувалися.
У період кризи люди розбирали на цеглу чужу або, як їм здавалося, тепер нічийну власність, зрізали металеві перила містка до острівця Кохання, щоб здати на металобрухт. Руйнувалися в селі і дороги, які більше ніхто не ремонтував, забруднювався ставок.
Держава на все це заплющувала очі. Селяни на неї не сподівалися. Щоб вижити, обробляли городи і вирощували худобу, збирали в лісі ягоди і гриби та здавали їх скупникам. Але оскільки на цьому багато не заробиш, шукали заробітки по інших областях і в столиці: наймалися на сільськогосподарські і будівельні роботи. Потім з цією самою метою їздили в Москву, Санкт-Петербург і навіть до Сибіру. Заробітки не завжди були успішними: когось обманювали, заплативши меншу суму, ніж обіцяли, з кимось не розраховувалися взагалі.
Потім якось в селі з'явилися люди, готові платити за бурштин, який до цього ніхто не вважав чимось дорогоцінним (ним у старовину навіть грубки розпалювали, тому що він валявся в лісі під ногами). Причому платили скупники селянам за сонячний камінь порівняно багато. З того часу у Великому Вербчому та навколишніх селах і почалася бурштинова лихоманка.
Порятунок від безробіття
Тепер щовечора після закінчення роботи на копанках місцевих бурштинових видобувачів можна побачити в центрі Великого Вербчого. Як у державній установі або на виробництві, вони працюють приблизно до 18:00. Упізнати видобувачів легко: вони одягнені в робочий одяг, переважно камуфляж, у багатьох на руках мозолі, обличчя обвітрені від постійної роботи на свіжому повітрі. І якщо приїхали на мотоциклах – до них ззаду прикріплені лопати. Щоправда, це не стосується тих, хто видобуває бурштин за допомогою мотопомп, тому що вони виловлюють його сачками у воді.
Після трудового дня видобувачі заходять посидіти в розташоване в центрі кафе: випити кави, пива, придбати сигарети та інше. Один з них на умовах анонімності погоджується розповісти Корреспонденту, чому вибрав це заняття.
«Я 12 років у Києві на будівництві працював вахтовим методом: 15 днів на роботі, 15 – удома. Зарплата була 6-8 тис. грн. Тоді ще долар був по 7 грн. Будинок за ці гроші собі в селі побудував. Потім впав з висоти на будівництві, два поверхи пролетів, розбився. Більше працювати на будівництві не можу. А у мене шестеро дітей: троє школярів і троє ще не ходять до школи. Наймолодшій доньці – дев'ять місяців. Треба якось їх годувати. А де заробити? Тому і ходжу на копанки, шукаю сачком у воді бурштин після мотопомп», – ділиться наболілим селянин.
За його словами, раніше сім'я хоча б допомогу на дітей отримувала. А зараз і соціальної допомоги не дають, тому що чоловік офіційно ніде не працює.
«Іти в центр зайнятості? Там відразу переучуватися відправлять. Це треба в Рівне їхати. А як залишити дружину з дітьми? А ще у мене господарство: дві корови, коні, гектар городу. Є трактор. Тому зробив роботу по господарству – і знову бурштин мити. Я за годину сьогодні заробив 7.000 грн. Один камінчик знайшов вагою 54 г. Розмір його десь такий, як жіночий кулачок», – хвалиться видобувач.
У 22-річного Сергія із сусіднього села Бутейки ще сім'ї немає, але у нього теж є причина «ходити на бурштин».
«Почав це робити, тому що були потрібні гроші на навчання в університеті. Навчався заочно у Львові. Паралельно копав бурштин. Тому що соромно у батьків просити гроші. Зараз усі копають. А де роботу знайти? Повинні ж люди десь заробляти, не в Москву ж на заробітки для цього їхати. Копаю вже два роки. На будинок і авто ще не накопав. Думаю, це попереду. А взагалі, є бажання заробити гроші на бурштині і втекти із села», – ділиться планами з Корреспондентом хлопець.
Сільська голова Олена Голенко підтверджує, що на бурштинові копанки жителів Великого Вербчого женуть безробіття і бажання швидко збагатитися.
«На все село [а в ньому до 3 тис. жителів] – лише близько 150 робочих місць: це в школі, дитячому садку, кількох магазинах і барах. Решта, хто не на цих робочих місцях, – безробітні, але хочуть добре жити. Наприклад, у нас у сільраді є вакансія фахівця з роботи з молоддю. Це 0,75% окладу, тобто мінімальної зарплати. Так мені, коли пропонувала це робоче місце, кажуть: «Я до тебе за тисячу гривень на місяць працювати не піду. Тому що можу мати ці гроші або навіть більше за годину роботи на бурштинових копанках», – розповідає жінка.
Робота на бурштині – важка. Але дохід того вартий, тому що щодня видобувач, як правило, приносить додому 500-600 грн
За її словами, робота на бурштині – важка. Але дохід того вартий, тому що щодня видобувач, як правило, приносить додому 500-600 грн.
«Ось мені зараз потрібно повістки військовозобов'язаним вручити на навчання на полігоні, і не можна нікого зловити – всі на копанках. І жінки чоловіків нікуди не пускають. Тому що чоловік – це прибуток у будинок», – скаржиться Голенко.
Безробіття обертається в селі ще однією проблемою: чоловіки страшно спиваються. Є такі, що все зароблене на бурштині несуть у бар в обмін на горілку і, щоб заробити на неї, йдуть на копанки навіть у неділю або в релігійні свята, коли більшість селян не працює.
Життя і гаманець
За 1 кг каменів вагою до 2 г (фракція) скупники платять видобувачам $ 200, від 2 г до 5 г – $ 600, від 5 г до 10 г – $ 1.600, від 10 г до 20 г – $ 4.000, від 20 г до 50 г – $ 5.000, від 50 г до 100 г – $ 7.000. Ціни коливаються і, кажуть видобувачі, зараз дещо впали.
- Хлопці, а де розташовані пункти скупки бурштину? – запитуємо у селян.
- Де багато джипів – там і скупка, – відповідають.
А джипи стоять, як правило, біля найкрасивіших будинків села. Скупники бурштину – місцева «еліта» – мають чи не найвищі в селі доходи від нелегального бізнесу. У них гарні не тільки будинки, а й двори, паркани, а також територія біля будинків. Наприклад, у деяких плиткою викладено тротуар біля двору.
Автопарк села – і скупників, і звичайних видобувачів – нічим не гірше автопарку під Верховною Радою. Тут і Opel, і Renault вартістю близько 500 тис. грн, Volkswagen за більш ніж 1 млн грн і навіть Land Cruiser, ціна якого перевищує 4,5 млн грн. У декого – по кілька автомобілів. Крім шикарних авто, у дворах вербчан помітна і нова сільськогосподарська техніка, переважно трактори.
Село «піднялося на бурштині». Люди стали жити краще, а вкладають зароблене переважно в будинки, автомобілі, сільгосптехніку
Голенко підтверджує, що село «піднялося на бурштині». Люди стали жити краще, а вкладають зароблене переважно в будинки, автомобілі, сільгосптехніку. Частина видобувачів купили собі або дітям квартири і навіть будинки у Рівному. І тільки окремі з них намагаються вкласти гроші у відкриття в селі власного бізнесу: магазину, станції техобслуговування автомобілів, автозаправної станції.
Розбагатілі видобувачі є і серед депутатів місцевих рад. Тутешні «олігархи» готові надавати матеріальну допомогу сільській волейбольній команді, школі, хворим односельцям.
Голенко розповідає, що вербчани і жителі навколишніх сіл переважно копають бурштин на кордоні земель Великовербченської сільради та Володимирецького району.
«Кордон між районами перекопаний. Копають видобувачі в лісах, – пояснює вона. – Особливо страшні наслідки – після вимивання бурштину мотопомпами. Після них залишається пустеля: ліс лежить, білий пісок – марсіанський пейзаж. Орендувати землю під зернові у нас зараз хоче черкаське підприємство Захід-Центр-Трейд. Але я побоююся, щоб їхні трактори не потрапляли в ті бурштинові копанки».
На видобуток ходять як дорослі, так і школярі. Після уроків, а часом і під час них, вони на копанках із сачками виловлюють бурштин
Втім, нелегальний промисел загрожує не тільки природі. Адже на видобуток ходять як дорослі, так і школярі. Після уроків, а часом і під час них, вони на копанках із сачками виловлюють бурштин. Тому у Великому Вербчому вже нікого не дивує четвертокласник, який у шкільному буфеті простягає продавцю не батьківську, а власну п’ятсотгривневу купюру, або п'ятикласник, який приїжджає в школу на купленому за власноруч видобутий бурштин мопеді.
«Переконати школярів добре вчитися неможливо, – скаржиться вчителька великовербченської школи Лариса Шершень. – Адже їхня реакція на всі наведені аргументи на користь освіти приблизно однакова: «Ось ви, вчителька, добре вчилися, і що у вас є? А я, копаючи бурштин, до закінчення школи будинок побудую, а може, і автомобіль куплю».
Хоча видобувачі розповідають і про більш страшні наслідки нелегального видобутку.
«Коли я був біля Олевська на Житомирщині, там у копанці землею завалило одразу шістьох хлопців з Кузнецовська (Рівненська область). Їхні земляки тільки на наступний день наштовхнулися на тіла загиблих», – розповідає один з них.
Я пам'ятаю, як нас попереджали ті, кому ми платили гроші, щоб видобувати бурштин: «Завтра тут будуть міліціонери ходити, так ви не лякайтеся, вони вас не чіпатимуть, а просто шукатимуть засипаних у копанках
«А я пам'ятаю, як нас попереджали ті, кому ми платили гроші, щоб видобувати бурштин: «Завтра тут будуть міліціонери ходити, так ви не лякайтеся, вони вас не чіпатимуть, а просто шукатимуть засипаних у копанках», – додає інший.
Легалізація або декомунізація
«Боротися з нелегальним видобутком бурштину повинні міліція і СБУ, – каже сільська голова. – Але вони не реагують. Я писала листи про те, як знищують родючі землі видобувачі, і в Сарненську районну раду, і в райвідділ поліції. З райради відповіли, що передали лист у поліцію. А з поліції відповіді досі немає. А сама я, або навіть з дільничним поліцейським, який працює на дві сільради і буває в селі двічі на тиждень, нічого не зроблю».
Голенко вважає, що єдиний вихід – легалізація бурштинового промислу. І, мовляв, видобувачі її підтримують. Тоді й робота у селян була б, і пошкоджені землі відновлювали б, і були б гроші на розвиток села, тому що коштами від видобутку поповнювався б сільський бюджет.
Законопроект про легалізацію видобутку бурштину лежить і його не приймають роками
«Зараз наш бюджет – це лише 350 тис. грн. За ці гроші доріг не відремонтуєш, нічого не побудуєш, вуличне освітлення не влаштуєш. Чому законопроект про легалізацію видобутку бурштину лежить і його не приймають роками, а про декомунізацію, хоча пам'ятники Леніну нікому не заважали, відразу прийняли? Тому що корупція: є вгорі зацікавлені, щоб бурштиновий промисел не легалізували. І введення на копанки Нацгвардії, про що голова Рівненської облдержадміністрації просив міністра внутрішніх справ, не допоможе. Тому що і гвардію куплять», – упевнена жінка.
Місцеві видобувачі не так гаряче, як сільська голова, підтримують легалізацію. Одні не вірять, що від неї будуть отримувати користь вони, а не представники влади нагорі. Тому пропонують просто дочекатися, коли весь бурштин на Поліссі викопають. Тоді, мовляв, цей промисел припиниться сам собою.
Інші вважають, що легалізація допоможе лише в тому випадку, якщо копанки віддадуть державі, а не приватному бізнесу. Тому що останній, пояснюють, навряд чи погодиться працювати прозоро і сплачувати всі необхідні податки в бюджет.
Скептично сприймають видобувачі і введення в область Нацгвардії з метою боротьби з їхнім промислом. Кажуть, вже бачили в Маневицькому районі на Волині, як гвардійці, розгорнувши намети біля копанок, в них і видобували бурштин. Щоправда, впевненості в тому, що це дійсно були нацгвардійці, а не бандити, у місцевих немає.
Є у деяких видобувачів думка, що припинити нелегальний промисел могло б жорсткіше покарання, а не просто штраф або умовне позбавлення волі, як зараз.
«Якби так, як у Білорусі, покарання за це було таке ж, як за вбивство, тобто щоб садили в тюрму, то це зупинило б бажання видобувати бурштин», – переконаний один з наших співрозмовників.
***
Цей матеріал опублікований в №12 журналу Корреспондент від 1 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.