Отруєна столиця. У Києві погіршується екологія через небезпечне сміття
Тисяча ртутних ламп були звалені в найбільшому спальному районі столиці України.
Екологічний активіст Олександр Кулабухов, член громадської ради при Дарницькій РДА, не з чуток знає про проблеми найбільш густонаселеного району України, пише Тетяна Повіренна у №13 журналу Корреспондент від 8 квітня 2016 року. Дарниця перебуває в складній екологічній ситуації, вважає активіст.
«За останні два роки ціла вулиця перетворена на смітник. Хоча природа там прекрасна», –розповідає Кулабухов про Колекторну вулицю поблизу спального району Позняки.
На початку березня тут було виявлено понад 1 тис. викинутих люмінесцентних ламп, частково розбитих. Крім ртуті, вони містили небезпечні елементи – ванадій і натрій, що лежали невизначений час у кілометровій близькості від житлових будинків на вулиці Вишняківській, супермаркетів Метро й Епіцентр. Хоча лампи і вивезли на завод з переробки небезпечних відходів, і за фактом було відкрито справу, поблизу цього місця залишилися інші звалища побутового і будівельного сміття.
За рік Київ виробляє 1,2 млн т твердих відходів. Частину з них вивозять на спеціалізований полігон № 5, розташований у селі Підгірці Обухівського району, частину утилізують на сміттєспалювальному заводі Енергія. Однак найчастіше люди і підприємства вибирають найпростіший і абсолютно безкоштовний третій шлях – викинути сміття на узбіччя дороги, на перший знайдений пустир або в лісі.
Причини цього експерти бачать у недосконалості українського законодавства, що регламентує процес утилізації та вивезення сміття, а також в нестачі потужностей для переробки відходів. Екологи та представники влади вважають, що столиці потрібен ще один сміттєпереробний завод, проект якого вже створено.
В Україні сьогодні 297 підприємств, які мають ліцензії на транспортування, зберігання й утилізацію відходів, з них 24 спеціалізуються на переробці та знешкодженні небезпечних відходів
Тим часом експерти кажуть, що всі несанкціоновані звалища слід вважати потенційно небезпечними для навколишнього середовища і життя і здоров'я людини, адже склад відходів достовірно не встановлено. В Україні сьогодні 297 підприємств, які мають ліцензії на транспортування, зберігання й утилізацію відходів, з них 24 спеціалізуються на переробці та знешкодженні небезпечних відходів.
«На жаль, крім легальних компаній [зі збору та переробки сміття], сьогодні існують і нелегальні контори, які з метою економії викидають відходи на стихійні звалища», – вважає еколог Олександр Соколенко.
Звалище з історією
Ртутні лампи на Колекторній фахівці назвали одним з найнебезпечніших стихійних звалищ, виявлених за останні років десять. Лабораторні дослідження, проведені Держсанепідемслужбою, показали перевищення на цьому місці концентрації ртуті в повітрі та ѓрунті вдвічі і помірно небезпечний рівень забруднення в районі найближчого житлового масиву.
Одна лампа денного світла містить 3-5 мг ртуті, яку в народі називають «другою радіацією». У разі пошкодження лампи отруйна речовина швидко поширюється повітрям. Під час вдихання шкідливі пари потрапляють в організм людини, викликаючи важке отруєння. Правда, заміри СЕС були зроблені ще до того, як осколки ламп були зібрані Київською службою порятунку, уточнює Ганна Онопрієнко, начальник лабораторії цієї служби.
Після ліквідації сміттєзвалища, зняття забрудненої частини ѓрунту і вивезення ламп для переробки на кіровоградське підприємство Екоцентр, ситуація прийшла в норму. Лампи і те, що від них залишилося, утилізували шляхом демеркуризації – відділення ртуті від скла, розповідає Корреспонденту Оксана Осауленко, директор Екоцентру. Ртуть залишиться на зберіганні на цьому підприємстві, але що робити з нею далі, переробники не знають. До цього часу всю ртуть в Україні переробляло Горлівське підприємство Нікітртуть, яке сьогодні розташоване на території невизнаної ДНР. Ртуть зараховують до першого, найбільш небезпечного класу речовин поряд з радіоактивним полонієм. Тому люмінесцентні лампи, термометри і звичайні батарейки, куди вона входить, є надзвичайно небезпечними.
«На жаль, ми не знаємо, якого типу сміття перебуває на інших звалищах, – констатує Олег Рубан, головний санітарний лікар Києва. – Може бути та сама ртуть, може, інші небезпечні хімікати і навіть – радіоактивні. Адже незрозуміло, хто і що туди викидає».
Кулабухов розповідає, що відходи часто вивозять цілими вантажівками нелегальні фірми, які вважають за краще економити, позбавляючись вантажу в недозволених місцях, навіть якщо сміттєспалювальний завод розташований зовсім поруч, а його послуги недорогі – 87 грн за 1 т.
Найбільш забрудненими вважаються околиці окружної дороги, Голосіївський район біля села Жуляни, Теремки-2, Верблюжа затока, Міністерські озера
Тому будь-який столичний пустир з часом перетворюється на смітник, зазначають експерти. Найбільш забрудненими вважаються околиці окружної дороги, Голосіївський район біля села Жуляни, Теремки-2, Верблюжа затока, Міністерські озера.
Небезпечною залишається ситуація навколо зруйнованого заводу Радикал у районі Дарницького ринку. Він спеціалізувався на випуску хімічних реагентів з використанням ртуті в технічному процесі. Місцеві жителі називають його «другим Чорнобилем». Частина ѓрунту на території Радикалу досі не знезаражена від ртуті. Згідно із загальнодержавною програмою, прийнятою у 2013 році, щодо захисту населення від надзвичайних ситуацій, до 2017-го територія заводу повинна бути очищена.
Кошторис програми складає 134 млн грн, однак вони досі не виділені. Хоча, за даними СЕС, найбільш забруднена частина території заводу становить 4 га і вимагає негайної демеркуризації.
Володимир Александров, заступник командира Київської служби порятунку, вважає, що небезпеку Радикалу посилюють сталкери. Вони полюють за металом, якого залишається вдосталь на території колишнього підприємства.
Інша проблема – де переробляти ртуть, зібрану на Радикалові, адже Нікітртуть тепер недоступна. Фахівці розглядають варіант вивезення зараженого ѓрунту на переробку в Польщу, оскільки в Україні немає компанії з відповідною ліцензією.
До цього часу не вирішена в столиці і проблема роздільного збору сміття. У 2014 році київська мерія затвердила схему санітарної очистки міста, розроблену НДІ міського господарства. Вона передбачає забезпечення організації збору від населення небезпечних побутових відходів – хімічних джерел електроживлення, люмінесцентних ламп й іншого високотехнологічного сміття.
Межі контролю
З 2014 року, щоб полегшити становище українського бізнесу, на численні перевірки органів контролю було накладено мораторій.
На думку Сергія Тимошенка, заступника начальника відділу санітарного нагляду головного управління ДСЕС України, це суттєво погіршило ситуацію з небезпечними відходами.
«Коли були контрольні перевірки – це стимулювало, – вважає Тимошенко. – Малий бізнес [сьогодні] починає нахабніти і, користуючись відсутністю контролю, викидати сміття в недозволених місцях».
Із січня 2016-го перевірки поновилися, але тепер вони в компетенції Мінекології та КМДА. А міська влада розробляє нову стратегію боротьби з несанкціонованими звалищами небезпечних відходів. Головний акцент градоначальники роблять на створенні додаткових сміттєпереробних потужностей, які, однак, не створити без інвесторів.
«Наше завдання зробити так, щоб переробні підприємства стали прибутковим бізнесом», – ділиться планами Петро Панетелєєв, заступник голови КМДА.
Крім того, влада розробила законопроект Про упаковку та відходи упаковки, згідно з яким виробник певної продукції повинен закладати в собівартість можливість переробки тари.
У намірах міської влади – і посилення адміністративних штрафів за несанкціоновані звалища. Втім, Кримінальний кодекс України і так передбачає не легке покарання за статтею Забруднення і псування земель – штраф до 200 мінімальних зарплат і позбавлення волі від двох до п'яти років.
Цей термін очікує і винуватця звалища на Колекторній. За інформацією Національної поліції, автомобіль, на якому були завезені лампи, вже встановлено.
До слова, способи утилізації ртутних трубок сьогодні пропонують відразу кілька компаній у країні. Щоправда, поки всі вони перебувають на стадії дослідного виробництва.
За даними Максима Бобруєнка, директора київської фірми Екологічні інвестиції, що займається перевезенням небезпечних відходів до утилізатора і співпрацює в тому числі з Екоцентром, вартість утилізації однієї лампи денного світла коливається в межах 4-5 грн.
Однак компанії, які конкурують між собою, можуть демпінгувати: на електронних торгах зниження вартості утилізації однієї лампи часом падає до 1,6 грн. Дорога, зберігання, розпакування, поховання, передача на переробку або зберігання не передбачають такої низької вартості, впевнені експерти.
«Недобросовісні утилізатори можуть просто не довезти лампи до кінцевих утилізаторів, або останні, не захотівши витрачатися на реагенти, можуть просто викинути лампи на смітник», – вважає Валентин, співробітник однієї з фірм-утилізаторів, який не побажав назвати своє прізвище.
В таких умовах чесним переробникам відходів складно говорити про вдосконалення виробничої бази, вважає Бобруєнко.
До 2020 року Україна повинна виконати вимоги ЄС, згідно з якими поховання навіть видозміненої ртуті на промислових звалищах стане неможливим. Найближчим часом проблема ще більш загостриться, оскільки звалища виявляться єдиним місцем, куди потраплять морально застарілі люмінісцентні лампи, які стрімко виходять з ужитку. Вони поступаються місцем більш безпечним світлодіодним.
Для збору у населення цих ламп, градусників, що містять ртуть, елементів живлення, що містять, крім ртуті, не менш небезпечні олово, цинк і свинець, підприємство Київкомунсервіс у 2016 році встановить у столиці додатково 140 контейнерів поблизу районних державних адміністрацій та ЖЕУ.
Крім цього, Пантелєєв наполягає на відновленні контролю над діяльністю підприємств у сфері утилізації їхніх відходів. Він зазначає, що контроль повинен бути абсолютно прозорий.
«Служби контролю повинні раз і назавжди піти від іміджу «корупціонерів, які перевіряють», – уточнює він. – Необхідно, щоб був прийнятий законопроект, який стимулюватиме сферу переробки сміття, щоб вона стала економічно вигідною для інвестора. І, звичайно, – культурне ставлення людей до свого міста. Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять».
***
Цей матеріал опубліковано в №13 журналу Корреспондент від 8 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.