Захмарне задоволення. Історія запуску повітряних куль в Україні

На титул столиці українського повітроплавання претендують два міста – Кам'янець-Подільський і Львів.

Корреспондент розповідає, хто літав на кулях у старовину і як можна відірватися від землі в наші дні, пише Ірина Пустиннікова у №14 журналу від 15 квітня 2016 року.

Століття вісімнадцяте, доба Просвітництва міняла уявлення людини про світ і своє місце в ньому. Міф про Дедала й Ікара втілювався в реальність: у листопаді 1782 року у французькому містечку Анноне брати Жозеф й Етьєн Монгольф'є вперше підняли в повітря шовкову оболонку об’ємом в один кубометр.

14 грудня того ж року дим від горіння соломи, вовни і паперу допоміг запустити повітряну кулю в три кубометри над паперовою фабрикою батька братів Монгольф'є Відалон. Наступний раз був 25 квітня 1783 року – тоді величезна куля піднялася із саду сімейства Монгольф'є в повітря на нечувану досі висоту 400 м.

Приховувати свої експерименти з польотами двом серйозним фабрикантам було далі не з руки, і 4 червня 1783 року на площі Кордельєрів перші люди в Анноне стали свідками небаченого видовища. Щось, що нагадувало величезний абажур з паперу та тканини з прив'язаним знизу кошиком, набитим тліючою соломою і шерстю, відірвалося від землі і полетіло. Брати склали протокол-звернення в Паризьку академію наук: просили визнати їх першими у світі творцями «літального апарата».

Літаючі наречені

Європу швидко охопила повітряна лихоманка. Експерименти братів Монгольф'є широко висвітлювала преса того часу – і на українських землях теж про них чули.

Чув і професор фізики Львівського університету Ігнатій Мартинович, людина гострого розуму і строкатої біографії. Хорват за національністю, який вважав себе угорцем, подорожував Європою, навчався в кількох університетах, побував францисканським ченцем і навіть абатом монастиря, потім став переконаним атеїстом, написав 16 наукових праць, служив в австрійській розвідці, цікавився драматургією і військовою стратегією.

А ще Мартинович винаходив. Багато. Особливо багато – у Львові, де працював з 1784 по 1791 роки. Там Мартинович здружився з доктором медицини Непомуценом Антонієм Германом, колишнім королівським лікарем. Разом вони створили автоматичний пальник на рідкому паливі – більше не було необхідності брати із собою на небеса кошик соломи. Винайдений Мартиновичем і Германом спосіб використовується в повітроплаванні й у наші дні.

Одного пальника було замало – у січні 1784-го вчені взялися конструювати повітряну кулю власного зразка. Перший політ планували без пасажирів, так само як і брати Монгольф'є. Фінансували проект методом своєрідного краудсорсингу – 21 грудня Львовская уведомительная газета опублікувала опис майбутнього аеростата і його технічні характеристики. Таким чином передбачалося зібрати кошти на його створення.

А гроші потрібні були чималі – 400 червінців злотих. Тільки тонкої шовкової тканини-китайки на повітряну оболонку площею 700 кв. м необхідно було понад 1 тис. м. Пізніше тканину треба було просочити сумішшю оліфи і воску, щоб зробити матеріал повітро- і водонепроникним.

Планувалося, що вага кулі буде 23 кг до оброблення сумішшю і 45 кг – після. Всю оболонку збиралися покрити захисною сіткою вагою 24 кг. До кулі мала кріпитися гондола вагою 180 кг, розрахована на двох пасажирів. Пальник важив 36 кг, пальне для нього – трохи більше 12 кг, решта устаткування набрало 64,2 кг. І ось з усім цим добром потрібно було злетіти.

Тим часом вчені відправляли в політ моделі меншого розміру. 4 березня 1784 року о п'ятій годині пополудні безліч городян прийшли в парк Більського подивитися на диво дивне. Величезна куля, яка рухалася теплим повітрям, піднялася в небо на сотню метрів всього за хвилину. Стежити за пальником було нікому, він незабаром згас – і аеростат повільно спустився на землю.

Другий політ пройшов не так гладко: пальник підпалив оболонку – і та, палаючи, звалилася з неба. Добре, що пасажирів цього разу знову не було. Хто знає, може, саме через цю небесну катастрофу повітроплавцям так і не вдалося зібрати достатньо коштів на спорудження кулі своєї мрії. А, може, через безглуздий і гарячий характер Мартиновича.

Герман пізніше публікував у газеті Lwowskie Pismо Uwiadamiajace цикл статей Докторські замітки про повітряну кулю, у яких міркував про вплив польотів на організм і здоров'я людини. Якщо коротко – вплив жахливий, літати не варто. Детальніше – над землею людину чекає отруйне повітря, наелектризована атмосфера, швидкий рух ефіру. А ще непогано б заборонити наповнювати кулі воднем. Він же небезпечний, може отруїти пасажирів.

І не тільки пасажирів. Лікар вважав, що надування монгольф'єра може погубити всіх, хто стоїть поруч з кулею, а в перспективі і весь повіт і навіть всю країну. Герман прогнозував, що незабаром з'являться апарати об'ємом 100 тис. і навіть 1 млн кубічних футів.

Упереджено до аеронавтики поставився не тільки повітроплавець-невдаха. Наприклад, дехто всерйоз побоювався, що завдяки повітряним кулям почастішають випадки викрадень молодих дівчат – чого допускати, звичайно, було ніяк не можна.

Людина над Львовом

Але прогрес ретроградам не зупинити. Кулі злітали над усією Європою, особливо багато їх було у Франції, на батьківщині повітроплавання. Почесне друге місце за кількістю польотів тримала Річ Посполита. Далі йшли Англія, Італія і Нідерланди.

Подивитися перший краківський політ повітряної кулі взимку 1784 року прибув останній польський король Станіслав Август Понятовський. Він же відвідав і перший політ людини над Варшавою 10 травня 1789 року.

Львів же не бачив кулі вісім років. Поки в червні 1792-го в місто з гастролями не прибули ще один хорват – Моранович, один з перших повітроплавців-комерсантів в історії. Губернатор дав дозвіл активному підприємцю запустити повітряну кулю. Для старту вибрали сади Яблоновських, де часто проводили театральні постановки (зараз це площа Петрушевича). Охочих побачити політ аеростата виявилося настільки багато, що довелося встановлювати для них додаткові місця.

Насамперед Моранович запалив пальник – у його варіанті це була міні-піч, у якій палала синім якась рідина. Рівно опівдні він обережно переніс прилад у коло, над яким уже була закріплена оболонка, і чимось, що нагадувало невеликі ковальські міхи, почав накачувати в неї повітря з пальника.

Це зараз процес надування куль займає в середньому 15 хвилин, львів'яни ж чекали добрих півгодини, перш ніж оболонка почала надувати свої щоки, розпрямлятися і намагатися вирватися в небо. Незабаром на ній можна було прочитати якісь написи – історія замовчує, які саме. Можливо, це була реклама – практика, знайома і сучасним повітроплавцям.

Півгодини пролетіли для глядачів швидко, вони аплодували і жваво реагували на все, що відбувається. А відбувалося небачене: до кулі прив'язали гондолу для пасажирів і баласту. Музиканти військового оркестру гренадерського полку таперами супроводжували шоу, награючи марші.

У два пополудні Моранович відчинив дверцята гондоли, вклонився глядачам і віддав ще кілька команд. Ударили литаври, й оркестр замовк. У дзвінкій тиші гондола відірвалася від землі, і аудиторія вибухнула криками, свистом й оплесками. Уперше над Львовом піднялася людина. Вона була все вище, ось вже і крони паркових дерев залишилися під гондолою, ось уже складно було розглянути в ній повітроплавця, який вітально махав городянам ...

Моранович був першим комерсантом від аеронавтики, якого бачив Львів, але не останнім. 23 серпня 1796 року піротехнік Терці, який називав себе учнем відомого повітроплавця Йоганна Георга Стувера, здійснив перший у місті нічний політ аеростата.

Куля для паші

Єдиний в Україні пам'ятник повітроплавцям встановлений у Кам'янці-Подільському. Смішний чоловічок у камзолі і перуці з буклями намагається відірватися від стін Старої фортеці за допомогою повітряної кульки, за яку тримається. Скульптуру авторства Сергія Кляпетури відкрили у 2014 році, приурочивши подію до 230-річчя повітроплавання в місті. П'ятьма роками раніше на стіні все тієї ж знаменитої фортеці було встановлено меморіальну дошку.

А справа відбувалася так. Восени 1780 року в кам'янецький гарнізон був відправлений молодший офіцер артилерії Бенедикт Магер. З подільської столиці він часто писав до польської столиці: у Варшаві у нього жили три брати, в тому числі Антоній, відомий фізик, метеоролог й історик.

У червні 1784-го підпоручика Магера на кілька днів відпустили зі служби. У нього було важливе завдання: він допомагав будувати повітряну кулю. Якраз повернувся зі Стамбула принц Шарль-Вільгельм де Нассау-Зіген. Німець-авантюрист і російський адмірал родом з Пікардії володів на Поділлі маєтком в селі Тинна близько Дунаївців, тому бував і в Кам'янці-Подільському.

Принц де Нассау і його супутники – обер-лейтенант де ла Порте, американець Літтлпейдж і капітан Мокроноскі, – як писав до Варшави Магер, «привезли більш докладний спосіб виготовлення куль». Отже, спроби злетіти робилися в місті і до візиту де Нассау-Зігена. Принц бачив у Парижі експерименти братів Монгольф'є і «детально показав спосіб її [кулі] виготовлення». Комендант кам'янецької фортеці Ян де Вітт зустрів цю новину з ентузіазмом і виділив компанії помічника.

А той писав до Варшави: «Інакше не можна сказати, крім що вдалося нам добре. ˂ ... ˃ Я можу себе похвалити, що працював при цьому найбільше. Так ми запускали з Кам'янця одну паперову у 23 фути завдовжки, а завширшки у 19 футів, яка піднялася вгору на три тисячі ліктів (близько 1 км) і впала за чверть милі на річку Смотрич. Другу запускали ми над Хотином, для паші, більшу, округлу, у 33 фути в довжину і ширину, дивилися з жахом, чи не впаде в центрі міста, щоб наробило туркам феєрверку. Були це кулі на розігрітому повітрі».

І ще цитата: «Я вже добре вмію робити кулі, тому можете очікувати мене у Варшаві раніше, ніж очікувалося». Тонкий натяк на міжміський переліт, який, на жаль, у XVIII столітті так і не відбувся.

З листів Магера відомо, що в місті конструювали і кулі меншого розміру «з дуже тонкої плівки», які «наповнювали смердючим газом з вітріолового спирту і залізної тирси».

Комендант фортеці Ян де Вітт фанатично цікавився повітроплаванням і не залишав спроб піднятися під хмари і після того, як де Нассау-Зіген поїхав. Саме на кошти генерала ректор кам'янецькій школи Каспрович і підхорунжий Якубовський кілька місяців створювали свій варіант монгольф'єра.

Куля з подвійного проклеєного паперу діаметром 15 м з гондолою і загальною вагою 400 кг у листопаді 1784 року була готова до польоту. Коли її творці почали надувати аеростат, папір не витримав і лопнув. З дірою в оболонці летіти не ризикнули, тому куля сиротливо піднялася на висоту 240 м, де лопнула вже остаточно і впала на землю.

Кам'янецька рукописна газета згадує, що «з 21 серпня 1784 року морочилися тут над повторним запуском кулі, у якій Каспровичу, вчителю фізики, із солдатом від гренадерів було велено плисти в повітрі, але з цього нічого не вийшло, куля згоріла, а охочі летіти залишилися на землі".

В небо не пускати

І Кам'янець-Подільський, і Львів були в ті часи досить великими містами, але піднятися в небо мріяли і в провінції. У вересні 1786 року доктор Желіховський запустив монгольф'єр у маєтку князя Любомирського в Чечельнику Брацлавського воєводства (нині – Вінницька обл.).

А ось підданих Російської імперії польотами куль не розважали. Уже в квітні 1784 року цариця Катерина ІІ підписала «Указ про заборону запускати повітряні кулі в теплу пору року – з 12 березня по 12 грудня – через небезпеку виникнення пожеж».

За часів трохи більш ліберального Олександра І були ідеї використовувати аеростати в армії – Франція свою першу повітроплавальну роту завела ще в 1794-му. Але справа обмежилася кількома пробними польотами.

Повітроплавання в імперії трималося на місцевих Кулібіних: то штаб-лікар Кашинський у жовтні 1805-го підніметься над землею, то москвичка Іллінська сама спорудить аеростат, на якому і злетить у серпні 1828-го. У ті роки в небеса пускали тільки дворян, тому зухвалу витівку простолюдинки спробували не помітити, – історія не зберегла навіть імені покорительки небес. Зате відомі імена Мартиновича, Магера і Каспровича – піонерів повітроплавання на наших землях.

Монгольф'єри XXI століття

Як сьогодні піднятися в небо над Західною Україною

Й у Львові, і в Кам'янці-Подільському сьогодні до послуг туристів кілька повітряних куль. Але побачити з висоти можна тільки старовинний Кам'янець: польоти над самим Львовом не проводяться. Правда, є чудова і романтична альтернатива – замки Львівщини: найчастіше літають над твердинями у Свіржі та Олеську. Зв'язатися з пілотами Галицького товариства повітроплавців можна на їхньому сайті balloon.lviv.ua або за телефоном (067) 380-15-08. Працює також Львівський клуб повітроплавання Леофлай – (067) 794-55-33.

Політати на повітряних кулях у Кам'янці-Подільському можна в будь-який день за відповідних погодних умов. Перешкодити старту можуть сильний дощ і вітер. Ціни й інформацію про найближчі повітроплавальні чемпіонати або фієсти можна дізнатися на сайті міського повітроплавного товариства Триглав 3glav.com.ua або зателефонувавши за телефонами (067) 676-27-17, (066) 266-27-17. Політ на кулі – задоволення не з дешевих, але враження того варті. Наприклад, годинний політ над Кам'янцем-Подільським коштуватиме компанії з трьох осіб 7 тис. грн.

***

Цей матеріал опубліковано в №14 журналу Корреспондент від 15 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.