Як підкорити Голлівуд. Історія успіху режисера з Харкова

Харків'янка Ганна Скрипка почала підкорювати Голлівуд з випадкових підробітків.

Зараз над її комедійним веб-серіалом Behind the Blinds AKA Filmmaking 101 регочуть Америка і Європа, пише Олена Марченко у №16-17 журналу Корреспондент від 29 квітня 2016 року.

«Величезний плюс у тому, що якщо ти у США хочеш працювати на знімальному майданчику – ти будеш там працювати. Можливо, не відразу режисером, можливо, не відразу на тому майданчику, на якому тобі хочеться бути режисером або продюсером, але тобі дадуть таку можливість, – каже Ганна на початку нашої розмови. [Корреспондент, зрозуміло, в першу чергу поцікавився у неї враженнями від Голлівуду]. – Коли я тільки починала працювати, для себе відзначила, наскільки тут усе відкрито. Я просто приходжу і кажу: «Хочеться бути присутньою у вас на зйомках, подивитися, як ви працюєте». І мені відповідають: «Без проблем». 

Тут, щоб чогось досягти, потрібно довго, наполегливо і цілеспрямовано працювати, іноді цілодобово

Люди відкриті, із задоволенням діляться, допомагають, залишають свої контакти. Особисто я бачу в такій відкритості великий плюс. А з мінусами поки що не стикалася. Але встигла зауважити, що тут, щоб чогось досягти, потрібно довго, наполегливо і цілеспрямовано працювати, іноді цілодобово. І якщо ти отримав якийсь проект, який буде йти три місяці, ти вже зараз повинен шукати новий проект, яким будеш займатися на четвертий місяць. Інакше ти випадаєш з обойми – а це тут прирівнюється до катастрофи».

Серіал за шість днів

«За лаштунками, або кіно для чайників» – так перекладається назва серіалу. Є переклади на українську, французьку, іспанську та іврит – у різних країнах світу публіка сміється над комедією про двох гангстерів зі Східної Європи, які намагаються зняти серіал за інструкцією з інтернету, щоб відмити гроші. Кожна серія тривалістю 6-7 хв. – це формат веб-серіалу. «Great concept and execution!» – перший же відгук на каналі Youtube, де транслюється серіал. Без перебільшення, це успіх і величезний досвід для Ганни, яка пробувала себе в режисурі ще в Україні.

- Я вчилася режисурі в Київському інституті культури. Поки закінчувала вуз і захищала дисертацію, працювала на ТБ у Харкові, у мене була своя невелика програма. Мені подобалося бути і за камерою, і перед камерою. В Інституті культури я зняла короткометражний фільм Хлопчик, метелики, квіточки – картину про те, як дев'ятирічний хлопчик пізнавав світ дівчаток. У Харкові був кінофестиваль, де мій фільм зайняв перше місце – це дуже додало мені впевненості у собі. Незабаром я заповнила анкету на отримання освіти у США, надійшло запрошення і я потрапила ... в Нью-Йоркську академію кіно! Отримала другу вищу (магістр), переїхала в Лос-Анджелес і живу тут уже 5 років. За цей час зняла чотири картини, взяла участь в Каннському кінофестивалі. Але Кіно для чайників – зовсім окрема історія.

- Ви восени збираєтеся знімати другий сезон. А скільки загалом буде сезонів?

- Я налаштована мінімум на п'ять. У першій частині ми розповіли про підготовку наших героїв до знімального процесу, а у другій покажемо цей процес зсередини. Може, в п'ятому сезоні ми відправимо наших героїв на червону доріжку за Оскаром – ідей у ​​нас багато.

- А звідки все-таки ваші герої? Вони українці?

- Ми не акцентуємо увагу на їхньому походженні, просто зазначаємо, що вони зі Східної Європи.

- Як взагалі до вас прийшла ідея серіалу?

- У мене є хороший друг і колега Чарльз Ансель. Ми разом з ним навчалися і починали працювати. Одного разу він поділився ідеєю – зняти замальовку, як на знімальному майданчику все може піти шкереберть. Цю ідею він запропонував мені і ще одному моєму другові, монтажеру Адріану Моралесу Рамосу.

Спочатку ми планували короткометражний фільм, але потім вирішили зробити його серіалом. У нас вийшла комедія ситуацій. Головні герої – Антон і Сергій – постійно потрапляють у нестандартні обставини і шукають з них вихід. Ми граємо на стереотипах. Плюс до всього, якщо ви пам'ятаєте старі французькі фільми з П'єром Рішаром або Луї де Фюнесом – там комічні герої дуже серйозно себе сприймають. Це додає їм комічності. Почали обмірковувати, шукати інвестора, готуватися до зйомок.

Серіал зняли за шість днів, потім ми три місяці його закінчували і ще три місяці чекали, щоб випустити. Коли людина заходить на Youtube і їй пропонують переглянути короткометражку, зазвичай глядач вважає, що це буде фільм поганої якості, знятий на айфон, з непрофесійними акторами. Ми ж підійшли з усією відповідальністю до процесу. Обидва мої друзі були режисерами, я продюсером, для проекту взяли професійних акторів.

- Хтось із режисерів зауважив, що смішити людей у кіно – дуже важке заняття. Гумор, звичайно, спрямований на якусь конкретну групу людей, іншим це просто не смішно.

- Чим цікавий наш продакшен, так це, зокрема, своєю багатонаціональністю. Ми й справді переживали, що американському глядачеві буде не смішно, не цікаво. Тому запрошували різних людей, робили дослідження. У підсумку з гумором у нас вийшло добре. Наш герой Антон сподобався американцям. Але ми із самого початку розуміли, що дивитися нас будуть не тільки у США, але й у Європі, Україні, Росії. Один досить відомий російський актор недавно зі мною спілкувався, можливо, ми знімемо його у другому сезоні.

Шанс для незалежного кіно

- Чи можна порівняти Голлівуд з українським кіно? Чи є щось спільне і в чому головні відмінності?

- Коли я приїхала у США, мені все здавалося несхожим. Порівнювати з Україною і зараз важко. Удома, коли я знімала свій перший «короткий метр», багато друзів і наставників допомагали мені. Тут же все потрібно було робити самостійно, щоправда, у мене була моя група, тобто, я не одна, а разом з однодумцями вливалася у світ професійного кіно. 

Немає ніякої метушні, плутанини, непотрібних затримок. Причому, неважливо, студентський це майданчик або професійний. Кожен виконує свою роботу дуже чітко і знає, що робить

Мені відразу ж дуже сподобалося, що в американців на знімальному майданчику поважають протокол, тобто кожна людина у свій 12-годинний робочий день виконує чітко поставлене і посильне завдання. Немає ніякої метушні, плутанини, непотрібних затримок. Причому, неважливо, студентський це майданчик або професійний. Кожен виконує свою роботу дуже чітко і знає, що робить. Водночас не можна обійтися в мистецтві без додавання креативу в останній момент. Тут свої креативні пропозиції також вносяться дуже статечно, організовано і це дає хороші результати.

- Ви п'ять років прожили в Лос-Анджелесі. Встигли помітити, як змінюється Голлівуд? Адже тут, ймовірно, все дуже швидко відбувається?

- Так, Голлівуд змінюється. Зараз – під впливом інтернет-технологій у першу чергу. Раніше мали значення, наприклад, голлівудська слава агентства і зв'язки. І сьогодні вони ще відіграють роль, але все-таки поступово відходять. Незалежне кіно отримало великі можливості. Буває, що за 1% від бюджету якогось блокбастера нікому не відомий режисер знімає фільм, який просто підриває аудиторію. Такі картини можуть дати режисерові чудовий кар'єрний старт. З кожним роком у Голлівуді все більше можливостей – фестивалів, показів та інших івентів, де можна показати, на що ти здатен. Все не так, як раніше, коли пробитися було страшенно важко. Зараз йди, пробуй, чіпляй аудиторію – і отримуй славу.

- У вас є улюблені серіали?

- Вечорами, коли у мене є час, я дивлюся серіал Силіконова долина й Епізоди. З наших обожнюю Леся+Рома.

Наша колосальна працездатність

- Чи підтримуєте зв'язок з батьківщиною?

- Звичайно, у мене сім'я в Харкові – спілкуємося щовечора. Дуже переживаю з приводу того, що відбувається у нас, хочу приїхати додому й обов'язково вирвуся. Ще я дуже хочу розповісти талановитій українській молоді, що для неї відкритий увесь світ. 

У нас дуже багато обдарованих людей, які не знають, як можна самореалізуватися, пробитися – а тут є багато програм, куди запрошують, навчають, дають роботу і шанс

У нас дуже багато обдарованих людей, які не знають, як можна самореалізуватися, пробитися – а тут є багато програм, куди запрошують, навчають, дають роботу і шанс. Я б могла допомогти їм у цьому, підказати, порадити – адже я вже пройшла весь цей шлях. Україна дуже добре заявила про себе, номінувавши на Оскар фільм Зима у вогні. У кінематографічних колах почали говорити про нашу країну, її потенціал.

Американці вважають, що у нас своєрідний менталітет і при цьому величезна працездатність. Тобто, ставляться до нас із симпатією. Однак українцям часто бракує інформації, люди боятися пробувати, починати, стукати у зачинені двері. От є у людини мрія – жити і працювати в Голлівуді. Але як її реалізувати вона не знає. Але ж рішення є!

- У США доводиться зустрічатися з українцями? Працювати з ними?

- Так, українців тут багато. Але разом ми чомусь триматися не вважаємо за потрібне, не кучкуємося. Зараз я працюю з однією дівчиною з України – Наташею. Вона хороший професіонал, працьовита, і я хочу з нею співпрацювати. Такі ж відгуки я чую від людей різного походження. Якщо вони почали працювати з українцями, то хочуть продовжувати. Тут я ні від кого не чула фрази: українці погано працюють. Про багатьох так кажуть, але тільки не про нас.

- А у вас теж є велика американська мрія?

- Так, я б дуже хотіла зняти повнометражний фільм про балет, який я обожнюю.

***

Цей матеріал опубліковано в №16-17 журналу Корреспондент від 29 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.