Україні бракує лідерства. Інтерв’ю зі Славою Рабиновичем
Російський фінансист Слава Рабинович дав інтерв’ю журналу Корреспондент.
Відсутність реформ, порожні обіцянки політиків на тлі зменшення гаманців українців напружують західних партнерів і грають не останню роль у зовнішній і внутрішній політиці сусідів. Про все це, а також відсутність в Україні позитивних змін, в інтерв'ю Корреспонденту розповів фінансист Слава Рабинович, пише Аліса Свєтлакова у №20 видання від 27 травня 2016 року.
- Ви дивилися Євробачення? Перемога Джамали сприймалася ледь не як перемога України у війні з Росією ...
- Я щодо Євробачення дотримуюся чіткої точки зору Артемія Троїцького, який не надає цьому конкурсу ніякого значення з точки зору музичної цінності. Тому я чесно Євробачення не дивився і ні за кого не голосував.
Але я чув пісню Джамали, вона хороша. Я також добре знайомий з історією депортації кримських татар. Я повністю солідаризуюся з Джамалою, кримсько-татарським народом з питання висвітлення цієї проблеми будь-якими способами і щодо популяризації правдивої, неспотвореної історії, включаючи цю трагедію. І вважаю її виграш чудовою подією для України і всього кримськотатарського народу – адже вдалося продемонструвати частину нашої неспотвореної історії далеко за межами тільки колишніх союзних республік.
Що ж стосується реакції в Росії, то вона абсолютно різна. Є реакція, наприклад, від мене у кількох постах Фейсбук, де я знущаюся над офіційною російською пропагандою. А є реакція, яка межує зі справжнім божевіллям без зціджування піни з рота, наприклад, у постах якогось кремлівського пропагандиста Сергія Маркова. Начебто його вкусив скажений собака. Швидше за все, він його давно покусав, і в його постах це наочно видно прямо сьогодні в тому числі.
- А чи не стане перемога українки на конкурсі і всі ці нюанси новим каменем спотикання між Росією і Україною? Уже пропонують провести Євробачення в Криму, наприклад ...
- Якщо Росія збирається посилати в Київ у 2017-му році [Йосипа] Кобзона, Валерію або [Сергія] Ролдугина, то, боюся, дійсно можуть виникнути проблеми з її участю в Євробаченні. Що ж стосується проведення наступного конкурсу в Криму – я бачу у вашому питанні велику частку іронії, але не бачу, на жаль, практичної можливості це зробити.
У всякому разі, з точки зору того, хто переміг учора, нормальною ситуацією і цілком заслужено було б проводити наступний конкурс саме на її рідному півострові. Але при цьому Крим повинен бути деокупований. На жаль, я не бачу способів досягти цього протягом одного року.
- Колись ви дуже радісно анонсували роботу Саші Боровика в Україні. Зараз, наскільки нам відомо, Саша подумує ледь не остаточно розпрощатися з Україною через розчарування і безглуздість дій ...
- Я із Сашею Боровиком, на жаль, не спілкуюся. Але я порадів за його призначення в Одеському регіоні і в принципі стежив за тією ситуацією, яка відбувалася з ним і з [Михайлом] Саакашвілі, але не надто пильно ... Тому не в курсі, що відбувається там зараз.
- Яка роль у Саакашвілі в українській політиці? Він зможе щось зробити? Його колись обнадійлива команда розпадається, колишні соратники критикують за зайвий популізм...
- У Саакашвілі може бути своя посада і навіть дуже висока. Але, наприклад, він не може бути призначений прем'єр-міністром, оскільки в Україні прем'єром може стати висуванець від партії, що має більшість у парламенті. Такі українські політичні процедури.
Але слід пам'ятати, що на Саакашвілі світ клином не зійшовся. Якби він займав набагато більш потужну позицію з точки зору повноважень, я думаю, це було б позитивно для країни. Але водночас вважаю, що він далеко не єдина у світі людина, яка може Україну рушити вперед. Можливо, зараз ми не бачимо цих людей? Можливо й таке.
- А є у нас такі люди? Кому вірити – таким питанням часто задаються українці ...
- Україна – країна великих революцій, формування національного духу і великих надій. Але водночас це і країна великих розбитих надій для десятків мільйонів громадян і десятків мільйонів тих, хто співпереживає і живе за межами країни, у тому числі і багатьох росіян, які щиро хочуть бачити Україну успішною.
Прикладів того, як Україна методично і довго втрачала свої шанси в різних ключових моментах, дуже багато. Один з яскравих прикладів – неактивне використання ресурсів та інтелектуальних можливостей, досвіду перетворень. Такий досвід, наприклад, Україні надав Каха Бендукідзе, коли він ще був живий-здоровий. Його смерть – це, звичайно, величезна втрата, в тому числі для України. Але мені далеко не очевидно, що якби він був живий, то Україна змогла б піти таким шляхом і дати йому високу і впливову посаду, щоб форсувати проведення реформ.
Зараз це намагається робити Михайло Саакашвілі, але ми всі прекрасно бачимо, з яким скрипом це відбувається. Україні потрібен лідер, який би став історично значущим, щоб через десятиліття або століття люди оцінювали його діяльність, як, наприклад, зараз оцінюється значення для Америки президента [Рональда] Рейгана.
Ні Яценюк, ні Порошенко такими лідерами не є – вони вийшли із совка. Вони, безсумнівно, мають серйозний послужний список. Досить згадати, що вони допомогли запобігти абсолютно трагічним для України сценаріям, які могли б втілитися. Але як не дивно, в цьому є і заслуга Путіна, оскільки навіть зазначені українські лідери не стали тією реальною силою для консолідації несформованої до цього української нації.
Я не бачив проявів справжніх лідерських якостей в історичному масштабі ні від колишнього українського прем'єр-міністра, ні від Президента. У такому масштабі, щоб за те, що Україна могла зробити за два роки, славилося б потім у віках. Про це скажуть приблизно так: «Ну так, це була ще одна революція, найстрашнішого вдалося уникнути, керівникам країни за це велике спасибі. Але Україна втратила ці необхідні роки для того, щоб рушити далі в своєму розвитку». Так це буде розцінено через років 30-40.
На руку Путіну
- Мені завжди здавалося дивним, що люди, здатні провести реформи, змінити ситуацію на краще, не діють. Чому програв Кабмін Яценюка?
- Два роки в уряду і прем'єр-міністра було для того, щоб рухати реформи вперед. Я, як людина, яка розбирається в економіці, на 100% переконаний, що життя простих людей, громадян України, могло бути істотно краще сьогодні, ніж воно є насправді, якби необхідні реформи були проведені.
Ці реформи всім відомі, також відомо, яким чином їх потрібно впроваджувати. Якогось особливого українського «двору» з точки зору економічної науки, немає. Все давним-давно вивчено, застосовано в інших країнах, і на досвіді цих країн все можна робити в Україні. Чому не було зроблено? Це риторичне питання сьогодні, але, напевно, ми всі частково розуміємо, чому.
- З країни виїхали міністри-іноземці: Яресько, Абромавічус, Квіташвілі. Як це позначиться на іміджі країни? І це лише вкотре говорить світовій спільноті про відсутність реальних змін?
- Кожне з цих імен має свої переваги і недоліки. Але те, що в масі своїй відчалюють іноземні фахівці з України, які були таким непростим чином роздобуті, свідчить про те, що вони вважають, що не змогли домогтися результатів у тій системі координат, у якій вони перебували. І це серйозно напружує західні країни-донори України, які надають допомогу як фінансову, так і політичну. Відповідно, це погано.
Але це дуже добре для Володимира Путіна. Всі ті невдачі, у яких в принципі винувате й українське керівництво, і українська «еліта», грають на руку Путіну, який є істинним ворогом України. Він радіє тому, що в результаті цих невдач у нього з'явилася можливість говорити російському народу про те, що революції – це погано.
Він зможе переконати людей, що революції не несуть нічого хорошого, крім крові, війни, розрухи, страждань, економічного колапсу і хаосу. І він буде наводити як приклад Україну, яка мала дві революції за останні 10 років і прийшла до таких плачевних результатів ...
- Ви живете в Росії і не боїтеся критики влади, тим самим спростовуючи думку, що інакодумцям жити в Росії небезпечно. Чи отримуєте погрози? Чи думаєте залишити Росію?
- Погрози мені не надходили, якщо не брати до уваги хуліганських коментарів у соцмережах. Але моє перебування в Росії, звичайно, має найбільший ступінь ризику за останні 20 років – після того, як я повернувся жити сюди зі США. Я у цей момент не планую їхати, але це може змінитися в будь-який день, в будь-який момент, залежно від обставин. Все, що відбувається в останні два роки, показує, що може статися абсолютно що завгодно.
Відповідно, я і такі, як я, вже ментально готові приймати якісь швидкі рішення щодо своєї безпеки. Деякі коментатори в соцмережах говорять, що мені нема чого боятися, оскільки у мене є американський паспорт. Насправді це абсолютно помилкове уявлення про безпеку. Американський паспорт мало кого зупинить.
- Як у випадку перемоги Трампа може змінитися політика США щодо України та Росії?
- Я дуже слабо вірю в перемогу [Дональда] Трампа. Великі ставки я зробив би на [Гілларі] Клінтон, хоча абсолютно не підтримую її, не симпатизую демократам. Але знаючи, як працює американська виборча система, мені складно припустити, що в Америці могли б обрати Трампа.
Тим-то Америка і відрізняється від Росії й України, що до кінця ніхто не знає, хто ж стане наступним президентом. Я думаю, щоб Трампу підвищити свої шанси, йому потрібно дуже зменшити свій ексцентризм і сильно зміститися в розумний центр щодо своїх поглядів.
Але як би там не було, у США є серйозний поділ влади: дуже сильний Конгрес і Сенат, абсолютно незалежна судова система, президент. І майбутні вибори суттєво не змінять те, що собою являє США зараз. У Трампа є дуже суперечливі погляди щодо Росії. Спочатку він говорив, що знайде з Путіним спільну мову. А коли російські літаки крутили бочку в 30 метрах від щогли американського корабля, він сказав, що треба було збити їх ...
Відповідно, я думаю, що стосовно Росії у жодному вигляді нічого доброго не буде ні від Трампа, ні тим більше від Клінтон. А щодо України ... Все залежатиме від того, як Україна продемонструє Заходу і США, в якому напрямку вона рухається. Якщо вона рухатиметься шляхом подальшого сповзання в хаос, бездіяльність, відсутність економічних реформ і до третьої революції, то Америка на це реагуватиме негативним чином незалежно від того, хто буде президентом.
Питання руба
- Скандал з офшорами Порошенка – це провокація або наш президент порушив закон?
- Переважна більшість офшорів в принципі легальні. Визначає їх легальність міжнародне законодавство, а також закони кожної окремо взятої держави. Наприклад, відмивання грошей через офшорні юрисдикції є міжнародним злочином. Несплата податків своїй країні за законами своєї країни не є міжнародним злочином, але є національним, у рамках країни.
Наскільки мені відомо, Порошенко ніяких грошей не відмивав. Він дуже великий бізнесмен, і бізнесменом був до входження на посаду президента. Він публічно обіцяв продати свою компанію, але не зміг стримати свою обіцянку з різних причин, включаючи відсутність можливості продати бізнес за розумну ціну. І якщо я правильно розумію, він передав свої активи в управління в так званий сліпий траст. Нічого протиправного в цьому я не бачу.
Але моя відповідь заснована тільки на гіпотетичних припущеннях і не заснована на якомусь детальному розгляді конкретної справи з точки зору українського законодавства. Але мені здається, що передача своїх активів у сліпий траст є другим найкращим способом позбутися активу, якщо ти не зміг виконати свою першу обіцянку продати його з якихось причин.
***
Цей матеріал опубліковано в №20 журналу Корреспондент від 27 травня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.