Шалений банкопад. Як повернути довіру клієнтів

77 повалених банків і втричі знецінена гривня навчили українців не вірити банкірам і поставила суспільство на межу бунту клієнтів.

Триста мільярдів гривень, що зависли на рахунках паралізованих банківських установ, мільйони людей, які залишилися без заощаджень, сотні тисяч договорів з безліччю печаток і підписів, які опинилися нікчемними, нічого не вартими папірцями...

Держава, покликана стежити за порядком на банківському ринку, виявила себе як «діловий імпотент», продемонструвавши громадянам і всьому світу всю свою безпорадність, пише Світлана Голландс у №21 журналу Корреспондент від 3 червня 2016 року.

Від того, що відбувається в Україні, переполошилися навіть у Європі, де традиційно прийнято не втручатися в національне банківське питання, справедливо віднесене до внутрішніх.

Після того як в Україні лише за два останні місяці гучно «накрилося» п'ять банків, один з яких – муніципальний, глава місії Європарламенту з бюджетного контролю Інге Гріссле прийняла рішення взятися за українську проблему і проаналізувати дикий за європейськими масштабами «банкопад» двох минулих років.

Дорогий рефінанс

На початок 2014 року в Україні працювало близько 200 фінустанов різного масштабу і різного ступеня стійкості. Перелякані подіями на Майдані, вкладники багатьох банків мало не цілодобово облягали відділення, намагаючись забрати свої гроші. Безпрецедентне за обсягами рефінансування, розпочате регулятором, належного ефекту не принесло.

Першим поваленим гігантом став Брокбізнесбанк, який, як прийнято вважати, обслуговував інтереси Сім'ї. Фінустанову залихоманило ще в період Майдану, їй був виданий потужний рефінанс – загалом близько 2 млрд грн. Але не врятувало – навіть більше, невідомо куди поділися кошти рефінансування. 28 лютого банк був визнаний неплатоспроможним, а через три місяці – відправлений на ліквідацію. На рахунках Брокбізнесу безповоротно зависло понад 4,6 млрд грн вкладів юросіб і близько 3 млрд грн приватних вкладів, що не покриваються Фондом гарантування. До кінця весни виявилися паралізованими ще півдюжини банків, серед яких і такий, здавалося б, непотоплюваний, як Форум (головний акціонер – Вадим Новинський).

Щоб підживити банки рефінансом, НБУ «включив верстат», давши старт так званій непродуктивній емісії (гроші йдуть не в економіку, а на підтримку фінсектора). В цілому за 2014-й регулятор видав до 200 млрд грн рефінансу. Щоправда, майже половина з них була спрямована не на збереження ліквідності як такої, а у вигляді надкоротких кредитів овернайт. 

Кошти рефінансу, замість того щоб рятувати банки, опинялися «на вулиці», – вихлюпувалися на готівковий ринок. Скажені обсяги гривні накрутили курс долара мало не вдвічі

У підсумку кошти рефінансу, замість того щоб рятувати банки, опинялися «на вулиці», – вихлюпувалися на готівковий ринок. Скажені обсяги гривні накрутили курс долара мало не вдвічі. Водночас крах фінустанов не припинився: «під воду» за кілька місяців пішли Єврогазбанк, банк Меркурій, Реал Банк, Старокиївський та інші.

На думку виконавчого директора Фонду Блейзера в Україні Олега Устенка, НБУ міг би вести себе більш раціонально і в період жорсткої турбулентності підтримати лише конкретні банки, які глибоко залучені в економіку і мають великий масштаб. Решту можна було або реанімувати за західноєвропейським методом – через санаційний банк, або залишити напризволяще.

«Більша частина країн для оздоровлення банківської системи використовує формат так званих госпітальних банків, – розповідає експерт. – Туди виводяться погані активи проблемних фінустанов, а потім держава, використовуючи цінні папери, «очищає» ці банки. Принаймні так не витрачаються колосальні суми на рефінанс. У нашому ж випадку вийшло, що за розгнуздану політику власників комерційних банків, що довели свої фінустанови до проблем, довелося платити українському платникові податків – гроші-то на рефінансування йдуть з бюджету. Це надзвичайно соціально несправедливо!» – вважає Устенко.

Влада і гроші

Якщо початок «банкопаду» виглядав як приголомшливий своїми масштабами, але все-таки закономірний процес (руйнувалися ті банки, чиї власники вели, м'яко висловлюючись, безграмотну політику), то подальший розвиток подій став дедалі більше схожим на розправу регулятора з неугодними. Банки почали «сипатися» один за одним, як гриби у козуб. Причому під ніж потрапляли не лише установи з очевидними проблемами – погані активи, низька ліквідність ...

Більше третини ліквідованих банків, упевнений, абсолютно життєздатні, їх можна було врятувати. Це штучні банкрутства

«Більше третини ліквідованих банків, упевнений, абсолютно життєздатні, їх можна було врятувати (а може, і не треба було рятувати – у них і так все нормально!), – каже глава Асоціації економістів України Андрій Новак. – Це штучні банкрутства. Протягом останніх двох років регулятор, замість того щоб наводити порядок на ринку, виконує зовсім інші функції, виступаючи інструментом для виконання замовлень з боку фінансово-промислових груп, контрольованих владою. Все, що відбувається з банками, відбувається в їхніх інтересах!»

Показовий приклад – банкрутства останніх двох місяців. Так, у кінці травня неплатоспроможним був визнаний невеликий роздрібний банк Михайлівський, що має при цьому досить хороші активи і мережу. Фінустанова належить бізнесменові Віктору Поліщуку, власнику мережі Ельдорадо.

Подейкують, що банк став жертвою рейдерського захоплення за потурання НБУ. Нібито Михайлівський з його активами став цікавий «господарю» іншого банку – за допомогою живих активів Михайлівського можна було б поправити в тому банку справи. На думку учасників банківського ринку, банкрутство було спланованим. Так чи інакше тепер на рахунках Михайлівського «зависло» понад 2 млрд грн депозитів, дві третини з яких внески громадян.

З шумом «схлопнувся» Фідобанк (власник Олександр Адарич, кінцевий власник, можливо, Юрій Колобов, екс-міністр фінансів за Віктора Януковича). За даними журналіста-розслідувача Олександра Дубинського, живі активи Фідобанку були оперативно переведені в ще одну фінустанову Адарича – Євробанк. НБУ при цьому мовчав. Фідобанк залишив знедоленими майже 100 тис. вкладників із загальною сумою депозитів понад 2 млрд грн.

Банк Юнісон, який пов'язують з міністром доходів і зборів часів Януковича Олександром Клименком, був виведений з ринку, незважаючи на те, що демонстрував досить оптимістичні показники.

За даними акціонерів, норматив адекватності регулятивного капіталу в січні-березні перебував на рівні 70% (при тому, що допускається 10%). Іронія долі в тому, що буквально напередодні виведення банку з ринку рейтинговий комітет агентства Експерт-Рейтинг, виявивши солідний запас ліквідності, підтвердив кредитний рейтинг на рівні uaBBB (цілком кредитоспроможний, стабільний).

А справжнім шоком не тільки для ринку, а й для всіх киян стало раптове банкрутство муніципального банку Хрещатик, який «згорів» буквально за три доби. Кажуть, головною причиною обвалення банку став конфлікт між ключовими акціонерами – Київською міськадміністрацією, що володіє 25% акцій, і бізнесменом Андрієм Івановим, власником 37,4% акцій.

Справедливості заради варто зазначити, що банк уже більше року «почував себе погано» через засилля поганих активів, під які потрібно було формувати резерви. НБУ навіть розробив план реструктуризації. Але здійснитися йому не судилося: КМДА відмовилася докапіталізувати банк, а потім комунальні підприємства стрімко вивели свої кошти з рахунків банку, багато з них опинилося потім на рахунках фінустанов Кредит-Дніпро і Міжнародний інвестиційний банк (перший пов'язують з бізнесменом Віктором Пінчуком, другий – з президентом Петром Порошенком).

Внаслідок аварії Хрещатика не тільки були паралізовані численні соціальні виплати, які проходили саме через цю фінустанову, – виявилися замороженими депозити 19 тис. малих і середніх підприємств. Причому, дуже можливо, заморожені вони безповоротно – Фонд гарантування вкладів не зобов'язаний їх покривати. Це означає, що багато бізнесів, чиї рахунки поховані в Хрещатику, вже не зможуть відновитися.

А головне, так само безповоротно постраждала ділова репутація столиці й України загалом, вважає фінансовий експерт, глава громадської організації Фінансова грамота України Михайло Стрельников.

«Те, що НБУ палець об палець не вдарив, щоб врятувати Хрещатик, – це не можна пробачити, це злочинно. Це катастрофа для Києва і в цілому для економіки країни, – каже Стрельников. – Загибель муніципального банку автоматично означає дефолт того міста, якому цей банк належить. А оскільки загинув столичний банк, дефолтний рейтинг отримує не тільки Київ, а й вся держава. Формально позбутися його можна тепер лише в тому випадку, якщо перенести столицю в інше місто».

Банківська мишоловка

Член Наглядової ради ПриватБанку, екс-радник голови НБУ Віктор Лисицький вважає, що девальвація, яка за два з гаком роки втричі знецінила нацвалюту, стала головним генератором падіння банків. Витримати такий пресинг можуть тільки найбільш стійкі банки з диверсифікованими активами, зазначає експерт.

Водночас він переконаний: девальвації у будь-якому випадку було не уникнути – вона назріла ще кількома роками раніше – синхронно з ростом дефіциту сальдо поточного рахунку і з фантастичним зростанням наших зовнішніх корпоративних боргів. Переломний кризовий період у 2014-2015-му дав девальваційному джину вирватися з пляшки.

Характерно, що обвалення нацвалюти відбувалося на тлі неодноразових обіцянок глави НБУ щодо стабільності гривні. Що, зрозуміло, тільки посилило паніку і недовіру серед вкладників, розігрітих постійними тривожними новинами з банківського «фронту». За два роки обсяг доларових депозитів фізосіб на рахунках українських банків впав у два з гаком рази, звузився і обсяг гривневих вкладів – у порівнянні з показниками докризового 2013 року.

Загалом упродовж 2014-2015 років українці, рятуючи свої заощадження від знецінення або заморожування в проблемних банках, зняли з рахунків близько 70 млрд грн і $ 16 млрд. Сьогодні, за різними оцінками, на руках у населення зосереджено близько $ 100 млрд – колосальна сума, яку можна порівняти з річним показником ВВП країни.

Устенко вважає: якби банківська сфера не породила епідемію недовіри до неї самої і до всієї держави (як гаранта стабільної фінансової системи), економіка України не перебувала б сьогодні у стані на межі.

«Все, що відбувалося і відбувається у фінансовому, банківському середовищі, рикошетом б'є по економіці. Головна умова її продуктивної роботи – наявність довіри, – наголошує фахівець. – У нас же вона відсутня тотально: немає довіри ні між банками, ні в системі клієнт – банк, ні в ланцюжку депозитарій – банк, ні на рівні банк – держава, ні навіть у площині підприємство – підприємство. Всі розуміють, що будь-який договір, будь-які гарантії можуть нічого не коштувати, виконання будь-яких умов може бути припинено, як тільки одній зі сторін захочеться порушити договір. При цьому всі знову-таки розуміють, що судова система слабка, вона легко піддається впливу і продається. Тому справедливих рішень чекати складно».

Україна і її банки потрапили в мишоловку: відсутність довіри до системи з боку головного інвестора економіки – українських громадян – породила бурхливий відтік депозитів

На думку експерта, Україна і її банки потрапили в мишоловку: відсутність довіри до системи з боку головного інвестора економіки – українських громадян – породила бурхливий відтік депозитів, у свою чергу цей процес посилив недовіру багаторазово. Як результат – економіка обвалилася за два роки на 15-20%. При цьому держава сильно втратила в іміджі на міжнародній арені. «Зарубіжний інвестор боїться України як країни, де ризики невиправдано високі і різноманітні, де контракти не виконуються, а купуються, де політичний курс може бути змінений на протилежний за кілька годин», – констатує Устенко.

Бунт клієнтів: перспективи

Але негативні економічні наслідки, втрата обличчя на міжнародному ринку, переддефолт й інші пристрасті – аж ніяк не найбільша біда, яку несуть у собі нескінченні проблеми українських банків, вважають аналітики. Є загроза набагато серйозніша.

«Всі сидять на пороховій бочці, але, можливо, не розуміють цього, – заявляє Стрельников. – Сьогодні наше суспільство, наелектризоване економічними негараздами, безгрошів'ям, диким зростанням цін і при цьому напхане під зав'язку зброєю, – за півкроку від бунту, у який можуть бути залучені мільйони людей одночасно. Мільйони. Саме стільки зараз тих, хто відчуває себе обдуреними, приниженими й ображеними банкірами – як тих, хто не може забрати з «потонулих» банків свої гроші, так і тих, хто потрапив у пастку валютних кредитів».

У кінці минулого року в Україні відбулася подія, що не має аналогів у світовій історії взаємин «банк – клієнт». «Вічні антагоністи і вороги – позичальники і вкладники – об'єдналися в одну силу і почали спільно боротися. З'явився Конгрес споживачів банківських послуг. Це безпрецедентно. І дуже небезпечно для банкірів. Непереконливі раніше Кредитний Майдан і виступи вкладників стали однією силою. Тепер будь-який невірний рух з їхнього боку – як то впровадження інституту приватних виконавців або нагнітання обстановки навколо валютних кредитів – може вилитися в запеклі вуличні зіткнення», – попереджає Стрельников.

«Обнулити» договір?

Чи є у держави, як у ненадійного партнера, шанс обілити власну репутацію в особі своїх громадян – «обнулити», як прийнято говорити в бізнесі, договірні умови?

Думки з цього приводу в експертів різняться. Новак вважає, що це можливо лише за умови повного перезавантаження не тільки банківської системи, а й усієї архітектури влади, яка сьогодні використовує регулятора у власних цілях.

Стрельников переконаний, що в банківській системі має статися тотальний обвал гравців, після якого головне – створити «правильні» банки. «Олігархічні за своєю суттю банківські установи повинні піти в минуле, а на їхньому місці час створювати кооперативні банки, які забезпечують життєдіяльність малого і середнього бізнесу, мають до кількох сотень акціонерів і ніколи не збанкрутують», – вважає експерт.

Лисицький теж бачить вихід у розвитку малого і середнього бізнесу. На думку експерта, саме цей сектор може витягнути українську економіку з ями рецесії. «У цивілізованому світі малий і середній бізнес дає до 60% ВВП», – нагадує експерт.

Найбільш перспективними напрямами в Україні він бачить аграрний і транспортний. «Наші аграрії за 14 років з 2001-го по 2015-й принесли в економіку понад $ 80 млрд. І це лише 2-3 млн осіб, зайнятих у сільському господарстві! – каже Лисицький. – Величезний і транспортний потенціал України як транзитної країни. Особливо цікавий у зв'язку з цим морський транспорт. Через Україну проходить щорічно 140-170 млн т експорту та імпорту, водночас морським транспортом під нашими прапорами ми перевозимо лише 6-7 млн ​​т. Якби ми зуміли розвинути цей напрямок, в економіку пішли б додаткові багатомільярдні надходження», – міркує Лисицький.

Устенко наполягає на тому, що необхідно в пожежному порядку проводити реформи, змінювати судову систему і правила гри на полі «держава – громадяни – бізнес», що і зможе в підсумку повернути авторитет держави й НБУ як державного ж регулятора фінансово-банківського сектора. Хотілося б вірити, що так воно і буде, що все встигнуть, і реформи в пожежному порядку не доведеться проводити на попелищі.

***

Цей матеріал опубліковано в №21 журналу Корреспондент від 3 червня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.