Людина Ніхто. Історія в’язня СБУ
Історія Миколи Вакарука, одного з ув’язнених так званої секретної в'язниці СБУ.
Служба безпеки України продовжує незаконно утримувати цивільних осіб, підозрюваних у співпраці з сепаратистами, з метою обміну на українських військовополонених, заявили минулого тижня міжнародні правозахисні організації Amnesty International та Human Rights Watch.
В СБУ ці заяви заперечують, але при цьому, за інформацією правозахисників, після публікації їхнього останнього звіту 21 липня частина в'язнів була звільнена.
Корреспонденту вдалося поспілкуватися з одним з них, пише Ігор Бурдига в №33 видання від 2 вересня 2016 року.
За інформацією Amnesty International і Human Rights Watch, в неофіційній в'язниці, розташованій у будівлі Харківського обласного управління СБУ, перебувають щонайменше п'ятеро ув'язнених.
Ще 13 осіб були звільнені після публікації в липні попереднього звіту Ти не існуєш. У ньому правозахисники розповідали про незаконні затримання та тортури, до яких вдаються як сепаратисти самопроголошених республік, так і офіційна українська влада. Служба безпеки України 29 серпня вкотре назвала інформацію про неофіційні в'язниці помилковою.
34-річний Микола Вакарук з невеликого містечка Українськ Донецької області вийшов на свободу 25 липня. Ми зустрічаємося з ним через місяць – на День Незалежності.
На інтерв'ю в сусіднє з Українськом місто Селідове колишній шахтар, який вийшов на пенсію у 2010 році після серйозної травми, приїжджає на старенькій Ладі 99-ї моделі.
Розповідає, що купив стару машину буквально пару тижнів тому на регресні виплати, що накопичилися за час арешту – в ув'язненні він провів майже 19 місяців.
Вакарук усвідомлено розкриває ім'я і подробиці справи, бажаючи домогтися розслідування свого арешту
Вакарук усвідомлено розкриває ім'я і подробиці справи, бажаючи домогтися розслідування свого арешту. Редакція звернулася до СБУ з проханням прокоментувати його розповідь і готова опублікувати відповідь відомства, щойно вона буде надана.
Арешт
9 грудня 2014 року біля шести годин вечора в квартиру Вакарука в Українську, де той жив із дружиною та двома дітьми, постукали. До дверей підійшов старший син, йому на той момент було 14 років.
- Він каже: "Тату, там міліція за дверима". Я пішов відчиняти, думаю: міліція так міліція, у мене начебто ніяких проблем з законом немає, – згадує Вакарук.
Він знав, що двома днями раніше був затриманий його колишній колега по шахті, депутат місцевої ради Віктор Ашихін. Ашихін був одним з організаторів сепаратистського "референдуму" в Українську в травні 2014 року. Сам Вакарук, за його словами, участі в референдумі не брав, хоча і вважав себе на той момент противником київської влади:
- Моя політична позиція у жодних конкретних діях не виявлялася. Так, у мене були знайомі, які переїхали на той час у Донецьк, деякі з них воювали за "ДНР", з деякими з них я іноді розмовляв за старою дружбою. З Ашихіним і затриманою разом з ним Ларисою Агеєвою ми час від часу зустрічалися й обговорювали поточну ситуацію.
Відчинивши двері квартири, Вакарук побачив кілька людей у камуфляжі без розпізнавальних знаків і в балаклавах. Ті, хто ввійшов, уточнили його ім'я і, не пред'явивши жодних документів, почали обшук у квартирі.
- Я кажу, хлопці, давайте тільки тихо, у мене двоє дітей, молодшому тоді ще двох років не було, – згадує Вакарук. – Починається в хаті шмон на предмет обріза. Я кажу, немає у мене ніякого обріза. Пред'явив їм пістолет під патрон Флобера, дозволений, і ще один пневматичний. Два телефони чіпляють: один мій, двосімний, інший сина. Забирають барсетку, гаманець, а там – $ 3 тис. Я тільки отримав компенсацію за травму, почув, що гривня знецінюється, і купив долари. Дружина саме додому підтяглася. Вони їй гаманець мій віддають – мовляв, тобі вистачить, а там 500 грн і картки.
Обшук тривав близько півгодини. Потім люди в камуфляжі наказали чоловікові йти за ними. Вже на вулиці наділи наручники, посадили в мікроавтобус Volkswagen Transporter, голову замотали чорним пакетом. У мікроавтобусі Вакарука кілька разів ударили по печінці і пообіцяли, що "тепер буде інша розмова". Його розпитували про контакти з Ашихіним, Агеєвою та іншими передбачуваними учасниками якоїсь організованої групи сепаратистів, зокрема, з Маргаритою Шмаковою, затриманою в той самий день.
- Якийсь час ми кружляли вулицями, але за голосовими підказками навігатора я зрозумів, що машина їде в Красноармійськ, в будівлю міського управління СБУ. Туди ми приїхали годині о 9 вечора. Мене посадили в камеру і веліли "подумати до ранку". А що мені думати, мені думати нічого. Вранці розпочався допит з тортурами. Двоє на громадянці були, але в балаклавах – вони питання задавали. Ну і всякі проходять – то парочка, то трійка заходять вломити. У них уже були видні шеврони батальйонів Дніпро-1 і Донбас. Проходячи повз, копали по спині хвилин по десять. Вони знали, що я інвалід другої групи, що у мене пластина в голові, – вилучили посвідчення.
Питають, куди тебе можна бити, де пластини немає? Години до четвертої дня я почув, як у сусідній кімнаті кричить Шмакова.
Вони запитують, хочеш, твоя дружина зараз так кричати буде? Я кажу, що не хочу, що для цього треба зробити?
Вакарук стверджує, що під диктовку слідчого написав зізнання в тому, що коригував артилерійський обстріл сепаратистів, передавав у "ДНР" інформацію про пересування українських військових і "готував провокації" на звільненій території Донецької області. Потім прочитав написане на камеру. Після цього, увечері 10 грудня, йому знову наділи мішок на голову, завантажили в машину і відвезли в Краматорськ.
У Краматорську з ним ще раз розмовляв слідчий, але більшу частину часу Вакарук провів у підвалі міського управління СБУ – в тісних, неопалюваних камерах, де в грудні замерзала вода в кухлях. 15 грудня його забрали з Краматорська і відвезли до Харкова.
Ти військовополонений, поїдеш на обмін
У Харкові Вакарук якийсь час не міг зрозуміти, куди конкретно його привезли. Однак, потрапивши в камеру, дізнався від інших ув'язнених, що перебуває на другому поверсі будівлі обласного управління СБУ по вулиці Мироносицькій, 2. Вже після звільнення Вакарук детально вивчив супутникові знімки будівлі на Google Maps і впізнав вид з вікон, а також частину двору, в яку їх виводили на прогулянки.
- Всього було вісім камер. Мене спочатку поселили в другу. Заходиш у камеру – на двері годівниця, з лівого боку туалет завішений, в кінці два вікна – одне відчиняється, одне ні. І шість двоповерхових ліжок – нормальні такі ліжка, матраци євро.
Щодо стану камер нема чого сказати, в порівнянні з Красноармійськом і Краматорськом я приїхав як у рай – тепло і добре.
Вакарук стверджує, що до його приїзду на поверсі утримувалося кілька десятків людей. Серед затриманих переважали учасники харківського Антимайдану
Вакарук стверджує, що до його приїзду на поверсі утримувалося кілька десятків людей. Серед затриманих переважали учасники харківського Антимайдану – за словами Вакарука, їх регулярно викликали на допити і жорстоко били в душовій. До прибулих з інших міст ставилися набагато м'якше, проте охоронці час від часу чинили моральний тиск: пересмикували затвори автоматів, бризкали перцевим балончиком через "годівницю" камер.
- Мене на перший допит смикнули тільки 23 грудня. Ну, думаю, потрапив у правове поле,
тут уже можна спілкуватися, посперечатися якось. Але слідчий читає мої свідчення і каже: так, усю цю нісенітницю будь-який адвокат у суді за півгодини розвалить. Ти, каже, військовополонений, поїдеш на обмін. Ну, думаю, хоч так. У камері вже чув, що обмін планується ось-ось. 26 грудня він дійсно стався, але нас повернули, залишили про запас.
Вакарук визнає, що він і Ашихін спочатку були затребувані на обмін сепаратистами, проте пояснює це особистими контактами. На його думку, такий інтерес з боку "ДНР" зіграв з ними злий жарт – в СБУ визнали їх "вигідним товаром" і відкладали передачу, намагаючись обміняти вигідніше. Однак у 2015 році керівництво "ДНР" почало регулярно заявляти про те, що українська влада "спихає" на обмін цивільних, а не полонених бойовиків. У жовтні 2015 року, за словами Вакарука, керівництво в'язниці веліло йому і сусідам по камері дзвонити родичам на свободу з проханням вплинути на "омбудсмена ДНР" Дарину Морозову і зрушити процес обміну з мертвої точки. Тоді Вакарук не зміг додзвонитися до дружини. Обміну він так і не дочекався.
Духи безтілесні
Умови утримання у в'язниці здалися Вакаруку пристойними лише на перший погляд.
- Харчування було дуже погане. З ранку дають по два шматки хліба і чай. Точніше не чай, а щось схоже – коли компот, а коли і гілки з дерев заварювали.
В обід суп або кашу з найдешевшої крупи без масла або якихось приправ. На вечір теж суп і чай. З ліків – анальгін, якщо є. Сигарет для курців, само собою, немає, але це дрібниці.
Навіть туалетного паперу, вибачте, не було. Милися в душі раз на тиждень одним шматком мила. Та й то для цього доводилося лякати охорону, що воші в камерах заведуться. Прогулянки раз на тиждень почалися тільки 2 травня 2015 року – до того часу ми не бачили ні світла, ні повітря. 12 травня один з охоронців приніс маленький автомобільний телевізор, ми його налаштували і були раді хоч якомусь джерелу інформації.
Заступник начальника режиму Микола Санич постійно твердив, що нам нічого не положено, нас тут немає і взагалі ми духи безтілесні. Виходить, що майже безтілесні, – у в'язниці я схуд на 30 кг
А взагалі, заступник начальника режиму Микола Санич постійно твердив, що нам нічого не положено, нас тут немає і взагалі ми духи безтілесні. Виходить, що майже безтілесні, – у в'язниці я схуд на 30 кг.
У жовтні 2015 року у Вакарука відкрилася хвороба нирок – за його словами, через побої в Красноармійську і холодні камери Краматорська. 27 жовтня його з високою температурою відвезли спочатку в 17-у міську клінічну лікарню Харкова, а вже звідти на швидкій – у реанімацію обласного клінічного центру урології і нефрології.
- Але потрапив туди не як Вакарук Микола Миколайович, а як Іванов Сергій Петрович. Конвойний навіть адресу якусь харківську під час реєстрації назвав. Ну потім медсестри мене Серьогою і називали, підгодовували, жаліючи, навіть.
Під вигаданим ім'ям Вакарук провів у лікарні трохи більше місяця, там йому видалили нирку.
Весь цей час його постійно охороняли співробітники СБУ, після операції він лежав в окремій палаті, прикутий наручниками до ліжка.
Після повернення в будівлю СБУ Вакарука помістили в окрему камеру з Костянтином Безкоровайним – лікарем-стоматологом з Костянтинівки, одним з фігурантів попереднього звіту Amnesty International. Безкоровайний обробляв Вакаруку післяопераційну рану, яка довго не заживала.
За весь час перебування Вакарука в будівлі СБУ туди кілька разів навідувалися з перевірками, від яких ув’язнених намагалися приховати. Зокрема, 20 квітня 2016 року будинок відвідала Уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська.
Пізніше вона розповідала, що в той день не виявила в будинку слідів існування в'язниці. Ось як описує цей день Вакарук:
- О шостій годині вечора [за дві з половиною години до візиту Лутковської] нас завантажили в автобус I-VAN з тонованими стеклами і повезли в район Холодної Гори [район Харкова], в бік міського СІЗО. Місцеві, хто з нами був, перелякалися, думали, зараз в тюрму посадять і справи пришиють. Але нас завезли в якийсь двір, автобус стояв там майже до півночі. Нас випускали тільки в туалет. Коли повернулися, в камерах було прибрано, наче це казарма. Я тоді був у третій камері – повертаюся, там попільничка, недопалки, "мівіна" запарена, чай-кава. Начебто тут охорона відпочиває. А потім з новин дізналися, що це була перевірка. Через місяць була ще одна. Тоді нас просто відвели в сусідню будівлю, спустили в підвал, у бомбосховище і тримали там. Там у них тир був, я навіть кілька гільз підібрав, вони у мене вдома зберігаються – можна перевірити, з якої зброї їх відстріляли.
На волі
На початку липня 2016 року Вакарук знову потрапив до лікарні на кілька днів. Коли повернувся, по в'язниці вже ходила чутка, що в серпні всіх повинні випустити.
- 25 липня в камеру зайшов охоронець і каже, збирайтеся швиденько. Я думав – обмін. Поки шмонали речі, нас по одному відводили по кабінетах, розмовляли.
Свобода дорожче, я на той час готовий був зізнатися, що Кеннеді вбив, аби до сім'ї потрапити
Питають: хочете на волю? Я кажу: "Звичайно, хочу. Тільки, напевно, все ж через обмін, а то нас в Україні знову візьмуть. Я Україні вже не вірю після 600 днів по бєспрєдєлу". Тоді мені запропонували вибрати позивний, який треба було назвати в разі арешту або затримання, щоб його передали в СБУ. Загалом, довелося написати розписку про намір співпрацювати з СБУ, підтвердити це все на відео. Свобода дорожче, я на той час готовий був зізнатися, що Кеннеді вбив, аби до сім'ї потрапити.
У той же день Вакарука, Ашихіна і ще чотирьох в'язнів посадили в машину і вивезли в Донецьку область. По двоє висаджували в околицях Слов'янська, Краматорська та Дружківки, залишаючи по 100 грн на проїзд. За словами Вакарука, разом з Ашихіним вони витратили свої гроші на дешевий мобільний телефон, з якого подзвонили дружині Ашихіна. Вона прислала за ними таксі.
За всі 19 місяців Вакарук розмовляв з дружиною лише один раз – на другий день після арешту повідомив їй, що з ним усе добре і він перебуває в міліції. Співкамерники, що виходили на свободу внаслідок обміну, передавали, що з ним все гаразд, але жінка сама боялася розпитувати їх про подробиці.
28 липня мене викликали тепер уже в поліцію у нас в Українську. Я все пояснив, що був в СБУ, але слідча ніби як навіть і не почула – записала, що я не знаю, ким був викрадений, і претензій ні до кого не маю
- Дружина подала до міліції заяву про моє викрадення 17 грудня 2014 року. 28 липня мене викликали тепер уже в поліцію у нас в Українську. Я все пояснив, що був в СБУ, але слідча ніби як навіть і не почула – записала, що я не знаю, ким був викрадений, і претензій ні до кого не маю. Зате хоч довідка є, вона мені допомагає проходити обстеження для відновлення виплат за регресу.
***
Цей матеріал опубліковано в №33 журналу Корреспондент від 2 вересня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.