Шукають міцну ногу. Для чого створили Нацдружини
Корреспондент.net,
9 лютого 2018, 14:30
💬
0
👁
398
Вулицями Києва пройшли струнким маршем колони молоді спортивної зовнішності. І українці відразу згадали про тітушок і заговорили про загрозу фашизму в країні.
Тим часом США і Росія намацали прогрес у переговорах з врегулювання конфлікту на Донбасі. Варшава вводить санкції проти національно свідомих іммігрантів і заробітчан з України. Що відбувається? А почалася передвиборча кампанія, пише Валерій Літонінський в №3 журналу Корреспондент.
Сотні молодих людей в однаковій камуфляжній формі, багато хто з прихованими під балаклавою обличчями, марширують по центру Києва, запалюють смолоскипи, приносять присягу. Ні, це не кадри з пропагандистського ролика російського ТБ про будні «хунти». Це реальна картинка з вулиць української столиці. Так присягу на вірність українській нації приймали представники громадської організації Національні дружини.
"Нас багато. Ми не боїмося застосувати силу, щоб встановити на вулицях Український Порядок", - йдеться на офіційній сторінці Нацдружин у Facebook. Такі заяви разом з добре зрежисованою картинкою ходи викликали нервову реакцію суспільства. Легалізація тітушок і аналогії з маршами парамілітарних формувань у 1920-х роках в Німеччині - ось найпоширеніші коментарі з приводу акції Нацдружин.
Спритні політологи нагадали, що в українській слово «дружина» має зовсім інше значення - «жінка», а добровільні народні об'єднання називаються зовсім інакше. Натякають на російськомовні коріння організаторів руху?
Але як можна таке подумати, якщо дружинники стверджують, що вони є вихідцями з так званого «азовського» руху - пов'язаного з полком Азов і його ветеранами. Підрозділ Азов було сформовано у 2014 році нинішнім народним депутатом Андрієм Білецьким як добровольчий батальйон для участі в бойових діях на Донбасі. Основа батальйону - представники праворадикальної організації Патріот України та футбольні фанати, які не особливо приховують свої ультраправі погляди.
Згодом добровольчий батальйон став полком і ввійшов до складу Національної гвардії України. Азов і всередині країни, і за кордоном з моменту його заснування не перестають звинувачувати в прихильності неонацистській ідеології і використанні в символіці рунічних символів.
У 2016 році на базі громадянського корпусу Азову була створена політична партія Національний корпус, яку також очолив Білецький. Громадська організація Національні дружини була зареєстрована влітку 2017 року. На початок 2018 року, за даними представників Нацдружин, організація налічує близько 1000 членів і 13 відділень по всій країні. Щоправда, чому тоді присягу дружинники приймали тільки зараз, в організації не пояснюють.
По суті, Національні дружини - це відгалуження, вуличне крило партії Національний корпус. Лідер Національного корпусу Андрій Білецький і приймав присягу у дружинників в Києві.
За все хороше, проти всього поганого
Очолює Нацдружини давній соратник Білецького - Ігор Черкас Михайленко, один з колишніх командирів полку Азов. Михайленко і Білецький знайомі ще з 2005 року, були членами харківської організації Патріот України. У 2011 році обох заарештували за підозрою в замаху на місцевого журналіста і випустили після перемоги Революції Гідності як політв'язнів. У 2016 році в ЗМІ Михайленка називали як одного з можливих учасників нападу на інкасаторів у Запорізькій області, але звинувачення йому так і не було висунуто. На сайті Національних дружин біографії Михайленка немає, тільки характеристика в дусі радянського фільму Кавказька полонянка: націоналіст, ветеран, сім'янин, спортсмен.
Особовий склад організації описується подібно до керівника: «колишні учасники бойових дій, патріотично налаштована молодь і небайдужі громадяни». Завдання Нацдружин сформовані лідерами досить розмито: за все хороше, проти всього поганого, але з обов'язковим націоналістичним ухилом. За словами Михайленка, представники Нацдружин сповідують ідеологію модернового націоналізму, на якій заснована і партія Національний корпус.
Свою появу Нацдружини пояснюють соціальною депресією в країні, небезпекою на вулицях, необхідністю оборони країни у випадку повномасштабного вторгнення і загрозою рейдерства. Займатися дружинники обіцяють обороною країни й охороною громадського порядку в ній, захистом малого і середнього бізнесу, а також пропагандою здорового способу життя.
Крім того, в Нацдружинах кажуть, що вони борються з незаконними забудовами, так званими наливайками, наркоторгівлею, азартними іграми і браконьєрством. Як саме дружинники визначають, наприклад, хто рейдер, а хто ні, - не уточнюється. Подати скаргу на непорядок можна прямо на сайті Національних дружин.
Найбільш болюче питання, яке задають організації, - хто за це все платить. Говорячи про джерела фінансування, спікери Нацдружин плутаються у свідченнях. Спочатку було заявлено, що дружинам допомагають представники бізнесу та небайдужі громадяни, щоправда, конкретні прізвища так і не були названі. Пізніше Михайленко заявив, що організація дружинників існує тільки за рахунок членських внесків. Але скільки він вніс сам і який мінімальний внесок, Михайленко не уточнив.
Вільне трактування закону
Своє існування Національні дружини обґрунтовують законом Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону, прийнятому ще у 2000 році. Згідно з ним, громадяни можуть створювати об'єднання для участі в охороні громадського порядку, але здійснювати таку діяльність вони можуть тільки у взаємодії з правоохоронними органами.
Патрулювати вулиці дружинники можуть, але тільки разом з Національною поліцією. Перевіряти документи, затримувати осіб - теж. Виняток тільки в разі так званого громадянського арешту - будь-яка людина може затримати до приїзду поліцейських особу в разі вчинення нею адміністративного правопорушення. Однак використовувати холодну та вогнепальну зброю представникам громадських організацій не дозволяється. Із собою вони повинні носити посвідчення, яке підтверджує їхню належність до громадської організації, і наручні пов'язки - під час виконання функцій з охорони громадського порядку.
Однак представники Національних дружин трактують закон по-своєму. Михайленко прямо каже, що патрулювати вулиці разом з поліцією дружинники не збираються, хоча стверджує, що поліція з охороною правопорядку не справляється. Дружинники обіцяють діяти точково і приїжджати безпосередньо на місце скоєння правопорушення.
Законом заборонено залучати в організації з охорони громадського порядку неповнолітніх осіб, але в Нацдружинах навіть не приховують, що організація працює і з людьми, які ще не досягли 18-річного віку. Незважаючи на заборону використання зброї, в анкеті для вступу до лав Нацдружин є питання про наявність зареєстрованої зброї. На фотографіях з тренувань представників організації також видно її використання.
Азовський рух велику увагу приділяє ідеологічній та спортивній підготовці молоді, організовує спеціальні табори. Нацдружини - не виняток, вони проводять вишкіл для всіх охочих, вчать дітей поводитися зі зброєю.
Але якщо закон говорить співпрацювати і допомагати поліції, то Нацдружини їй, скоріше, протистоять. Інформація про бійку дружинників з поліцейськими в Кременчуці в грудні 2017 року облетіла всі ЗМІ.
Найяскравіша акція Національних дружин пройшла в Черкасах. Там люди в масках і куртках з нашивками Нацдружин фактично захопили міськраду. Кілька десятків молодих людей заблокували зал засідань і не випускали з нього депутатів, поки вони не проголосували за проект міського бюджету на 2018 рік, не гребуючи при цьому застосовувати фізичну силу. Під таким наглядом депутати все-таки прийняли місцевий бюджет. Поліція при цьому проігнорувала фактичне захоплення адмінбудівлі і ніяк не перешкоджала дружинникам. А ось спроба знести паркан на будівництві, що відбулася в перші дні лютого в Києві, закінчилася протистоянням з поліцією і стрімким відступом нацдружинників.
На чиєму боці грають?
Головний виклик для держави - це контроль за подібними організаціями, які позиціонуються як створені для охорони громадського порядку. Але історія в Черкаській міськраді показує, що, по-перше, держава з таким викликом не справляється, а по-друге, патрулювання вулиць цікавить Нацдружини далеко не в першу чергу. Ключове для них - участь в політичних акціях і тиск на владу.
Батальйон Азов і пов'язані з ним суспільні і політичні рухи - Національний корпус, Національні дружини - часто співвідносять з провідними гравцями української політики. Традиційно, в першу чергу, з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Аваков з Білецьким - земляки і знайомі ще з Харкова.
Білецький, Аваков і Арсений Яценюк
Коли проти Білецького і соратників формували кримінальну справу за часів правління Віктора Януковича, найактивніше висвітлювали цей процес ЗМІ, що належали тоді опозиційному політику Арсену Авакову. У 2014 році МВС, очолюване Аваковим, сприяло формуванню Азову, і зараз полк підпорядкований саме цьому відомству.
Після присяги Національних дружин у центрі Києва політологи міркували, що для Авакова Національний корпус Білецького - запасний аеродром на виборах 2019 року через низькі рейтинги рідної для міністра партії Народний фронт і аргумент у протистоянні за вплив в державі з президентом Петром Порошенком. Або ж елемент тиску на президента в переговорах про створення єдиної партії і спільний похід на вибори, які зараз знову активізувалися.
Сам Аваков на марш Нацдружин і їхні дії в Черкасах відреагував показово різко. "У державі Україна є тільки одна монополія на застосування сили - державна. Всі інші парамілітарні утворення, які намагаються себе позиціонувати на вулицях міст, не є законними", - відрізав міністр.
Однак спільні інтереси у Білецького та його руху можуть бути не тільки з Аваковим. Азову приписують мало не співпрацю і з Ігорем Коломойським, і з Рінатом Ахметовим, і з людьми президента Порошенка. Коли називають так багато покровителів, може, їх насправді і зовсім немає?
Зараз Національний корпус складно однозначно назвати чиїмось кишеньковим проектом. Ніщо не заважає Білецькому ситуативно міняти союзників і партнерів. По-іншому в Україні політичні партії, власне, і не будуються. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рейтинг партії на цей момент - піввідсотка, на рівні похибки вимірів. Але потенціал у правих ідей в Україні є, і час на розкрутку у Національного корпусу є, сприяти популяризації партії і повинні Національні дружини.
Праві ідеї можуть бути привабливі тим, що пропонуються прості, швидкі рішення для складних проблем, прямі дії. Держава в Україні як ніколи слабка у виконанні своїх безпосередніх функцій. Судова реформа і реформа правоохоронної системи не привели до якісних змін. Поліцію зараз звинувачують у тому, що вона самоусунулася від виконання ключових обов'язків. І тут з'являються Нацдружини, які зносять незаконне будівництво, яке тривало роками, змушують депутатів прийняти бюджет після місячної затримки. У чиїх інтересах це насправді робиться - друге питання, але результат є, картинка яскрава.
Такі дії - серйозний виклик старій українській політичній еліті. Пошук відповіді на нього - питання її виживання.
Картинка для Заходу
І навіть нинішню активність правих радикалів в Україні влада може використовувати у своїх цілях. Справа в тому, що остання зустріч спеціального представника Державного департаменту США Курта Волкера з помічником президента Росії Владиславом Сурковим у Дубаї 26 січня принесла зближення позицій Вашингтона і Москви щодо конфлікту на Донбасі, яке точно не влаштує українську владу. Волкер назвав позицію Росії з питання розміщення миротворців на Донбасі більш відкритою, а Сурков - пропозиції США щодо миротворців реалізованими.
Схоже, сторони схиляються до поетапного формату введення миротворців ООН на Донбас з прив'язкою цих етапів до виконання українською стороною політичної частини Мінських угод. Ні, США не відмовилися від підтримуваної України ідеї введення миротворців на всю територію Донбасу, в тому числі на україно-російський кордон. Однак Волкер заявив, що "розміщення місії ООН може розпочатися з лінії розмежування", а "встановленню контролю над російсько-українським кордоном має передувати вирішення політичних питань, - статус Донбасу, проведення місцевих виборів в регіоні".
Тобто миротворців введуть на лінію розмежування в зоні АТО для встановлення міцного перемир'я, США отримають можливість заявити, що припинили кровопролиття, а подальше просування блакитних касок до україно-російського кордону залежатиме від голосувань в Раді за політичну частину Мінська. А вона має на увазі прийняття рішень про амністію і проведення виборів на Донбасі. Нинішнє скликання Ради, та й ще й у передвиборний рік, за такі рішення точно не голосуватиме.
І тут для обѓрунтування своєї позиції українській владі можуть допомогти націоналісти. У 2016 році вже була озвучена ініціатива Німеччини та Франції щодо дорожньої карти для Мінських угод і їхньої поетапної реалізації, навіть мова про вибори на Донбасі зайшла. Але в підсумку ідею швидко поховали. Національний корпус, до речі, тоді провів цілий марш у центрі Києва з пікетом біля Ради проти виборів на Донбасі і будь-яких компромісів. Причому зробив це, як завжди, яскраво і барвисто, з фаєрами й обіцянками знести Раду, якщо почнуть за такі рішення голосувати. Ось і зараз українська влада може послатися на широкі народні протести проти легітимізації терористичних утворень.
Втім, зближення позицій США і Росії дійсно може стосуватися не тільки Донбасу і миротворців. Наприклад, публікація Вашингтоном так званої Кремлівської доповіді, яка мала, за ідеєю, внести розкол у російську правлячу еліту і налаштувати соратників Володимира Путіна проти нього, обернулася пшиком.
Коли в липні 2017 року Сенат США прийняв новий закон про санкції проти Росії, серйозно посиливши їх і позбавивши президента Дональда Трампа можливості скасувати їх одноосібно, найбільші очікування пов'язувалися саме з "Кремлівською доповіддю". Серед норм документа був пункт з дорученням главі Мінфіну США у співпраці з директором Національної розвідки і держсекретарем США протягом 180 днів представити детальний звіт із зазначенням «найбільш значущих політичних діячів й олігархів з Росії, близьких до російського режиму, і їхніх активів". Критерієм відбору повинні були стати взаємини з президентом Володимиром Путіним і збагачення за рахунок корупційних зв'язків з ним.
Що кажуть про список? Що урядові органи США сумлінно виконали підготовчу роботу, але в останній момент щось пішло не так. У підсумку в "Кремлівську доповідь" включили 210 осіб: 114 вищих чиновників з телефонного довідника Кремля і всіх 96 доларових мільярдерів. Серед чиновників у списку - весь склад Кабінету Міністрів, керівництво Адміністрації президента, глави держкомпаній і так далі.
Що важливо: публікація доповіді не означає введення персональних санкцій проти осіб, які потрапили в список. Так, є ще закрита частина доповіді, яку показали тільки Конгресу США. Але в самих Штатах спостерігачі всерйоз говорять про навмисне підтасовування доповіді в останній момент. До речі, саме перед публікацією доповіді до Вашингтона з безпрецедентним візитом прибули всі керівники російської розвідки. Про що конкретно розмовляли американці і росіяни, невідомо, але не припустити, що тема «Кремлівської доповіді» була порушена, як мінімум було б дивно.
У Росії на доповідь відреагували без звичних антиамериканських істерик. Ситуація схожа на те, що американці занесли меч, але рубати не поспішають, шантажуючи Кремль і схиляючи до поступок. Наприклад, до поступок в українському питанні і розміщенні миротворців. Не дарма ж остання зустріч у форматі Сурков-Волкер виявилася набагато продуктивнішою за всі попередні, і на березень уже планується нова.
Польський демарш
На жаль, не так бравурно в дипломатії із сусідами: найсвіжіша проблема - взаємини з Польщею. Після харківської зустрічі в грудні вже здавалося, що президенти Польщі й України домовилися відмовитися від взаємних історичних претензій. Але тепер всі ці домовленості зруйновані - президент Польщі Анджей Дуда підписав скандальний «антибандерівський» закон.
Нагадаємо, що Сейм і Сенат Польщі по черзі схвалили зміни до закону про Інститут національної пам'яті, які до цього кілька років припадали пилом у парламенті. Згідно з новими нормами, в Польщі вводиться кримінальна відповідальність за невизнання "злочинів українських націоналістів і членів українських формувань, які співпрацювали з Третім німецьким рейхом".
У законі окремо зазначається, що мова йде про дії, "скоєні українськими націоналістами в 1925-1950 роках із застосуванням насильства". Покарання за невизнання таких злочинів - штраф або ув'язнення від трьох до п'яти років. Причому польські суди можуть виносити вироки на підставі заяв, які пролунали навіть за межами Польщі, і карати не тільки польських громадян. Ініціатори змін навіть не приховують, що ці норми спрямовані проти ідеалізації і героїзації ОУН-УПА в Україні, яка відбувається в останні роки.
Тобто фактично всі виступи і заяви політиків про українських націоналістів у Польщі тепер поза законом. Та що там політики, в об'єднанні українців у Польщі стурбовані тим, що з прийняттям такого закону зросте нетерпимість і агресія стосовно простих українців, які працюють у Польщі. А у поляків уже працює близько 1,5 мільйона наших співгромадян, причому повідомлення про дискримінацію і напади на українців у Польщі приходять і так з чіткою регулярністю.
Верховна Рада України прийняла спеціальне звернення, у якому закликала президента Польщі Анджея Дуду накласти вето на скандальний закон і "не розпалювати конфлікт між традиційно дружніми українським і польським народами ... що в інтересах російського агресора й окупанта". Дуда послання Ради навіть не помітив і підписав закон пізно ввечері 6 лютого.
Чи може Україна піти на більш радикальні кроки щодо Польщі для відстоювання своєї позиції? У нинішніх умовах навряд чи. Польща в останні роки традиційно вважалася одним з ключових адвокатів України на Заході. Україна залежить від позиції Польщі в питаннях зближення з НАТО, поглиблення відносин з ЄС, збереження режиму антиросійських санкцій.
Зрештою, в Польщі працюють півтора мільйона українців, які відправляють звідти гроші на Батьківщину для утримання своїх сімей. У нас немає ефективних важелів впливу на польську позицію. Коли ти слабкий - доводиться терпіти і чекати свого часу.
У режимі очікування
Усередині країни ключове політичне питання - наближення виборів. Фон для вступу в передвиборчу кампанію у влади не дуже райдужний. Оприлюднено свіжі світові рейтинги за 2017 рік. Так, Україна посіла 112-е місце у світовому рейтингу рівня життя, втративши п'ять позицій у порівнянні з 2016 роком. У рейтингу економічної свободи Україна на останньому, 44-му, місці в Європі і на 150-му місці серед 186 країн світу. У рейтингу Democracy Index 2017 нас взагалі зарахували до "гібридних режимів", а найнижчий показник країна отримала в категорії "функціонування влади". Навіть у рейтингу свободи преси, за підсумками 2017 року, Україну віднесено до країн з "переважно невільною" пресою.
І якщо з економікою ситуація виміряна більш-менш об'єктивно, то наявність в Україні пачки відверто антиурядових телеканалів серед першої п'ятірки «кнопок» перекреслює останні два рейтинги геть.
У такій ситуації не дивно, що, за даними соціологічних опитувань, рейтинг недовіри до влади збільшується, а 40% виборців не вирішили, кого підтримувати на президентських і парламентських виборах 2019 року. У нинішніх правлячих груп для збереження влади шлях один - об'єднання, тому вони і почали заново домовлятися про нього. Стратегія все та сама - створення єдиної партії з Блоку Петра Порошенка і Народного фронту. Перспективи поки все так само туманні - аж надто багато амбіцій в учасників переговорів, щоправда, страх втратити владу ще більший.
Крім затвердження нового складу Центрвиборчкому, Рада на новій сесії збирається вирішити і інші кадрові питання. В першу чергу мова йде про призначення нового голови Нацбанку. Кандидатуру Якова Смолія вже погодили з МВФ, але провести її через парламент виявиться складніше. Як і у випадку з ЦВК, будь-які кадрові рішення - елемент торгів, переконань і різних "пряників" в обмін на голоси.
Першою свій цінник з приводу глави центробанку заявила Радикальна партія. БПП проголосує, з депутатами від фракції Самопомочі теж, начебто, домовилися. Залишилося умовити Народний фронт - той поки чекає зустрічних пропозицій від Банкової.
Але старт нової сесії обнадіює - з 35 законопроектів заявленого Володимиром Гройсманом пакета для реформ у перший же день сесії прийняли два. Не найбільш конфліктоємні, але все-таки реально корисні - про корпоративне управління та товариства з обмеженою відповідальністю (№ 4666) та про кредитний реєстр (№ 7114-д).