Дефект системи: чому український парламентаризм тріщить під тиском Зеленського
Розпуск парламенту і дочасна відставка прем'єра показали, що парламентсько-президентська форма правління в Україні існує лише на папері. Чому все посипалося з першого дня президентства Зеленського?
Україна є парламентсько-президентською республікою. Ця форма правління була закладена конституційними змінами 2004 року та де-юре існувала в період з 2004 по 2010 роки, а також існує з 2014 року і донині. Основна її характеристика - розподіл повноважень між парламентом та президентом на користь першого та система стримувань і противаг для обох інституцій, аби унеможливити узурпацію влади однією з них.
Так виглядає Україна на папері. Утім, прихід до влади президента Володимира Зеленського показав, що у реальному житті фактична роль президента є більшою за юридичну. З перших хвилин свого президентства Зеленський заявив, що розпускає парламент, оскільки до Верховної Ради, за його словами, дуже низька довіра громадян України - лише 4 відсоткви. А після його інавгураційної промови, в якій він звернувся до уряду з вимогою відставки, про складання повноважень одразу ж заявив прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Хоча призначений він був не президентом, а парламентом, і саме до його повноважень прив'язана каденція уряду. Тож чому закладена де-юре система посипалася, а запобіжники не спрацювали?
Гра без правил
На думку експертки з конституційного права Центру політико-правових реформ Юлії Кириченко, парламентсько-президентська форма правління не витримала випробування Зеленським, оскільки він почав гру з порушення правил, видавши указ про розпуск Верховної Ради. "У президента немає повноважень розпускати парламент та призначати дострокові вибори виходячи з політичних мотивів, однак він свідомо йде на порушення Конституції, оскільки відчув, що депутати не чинитимуть опір і готові йти на вибори", - констатує Юлія Кириченко. Вона переконана, що система стримувань та противаг не спрацювала, оскільки всі політичні суб'єкти включились у гру без правил, запропоновану Володимиром Зеленським.
У кожного з них є свої мотиви, вважає експертка: у нового президента - на хвилі високого президентського рейтингу завести у новий парламент якомога більше своїх людей, у нинішніх депутатів - якомога швидше визначитись зі своїм політичним майбутнім та без витрат фінансового ресурсу повернутись в Раду, у Володимира Гройсмана - знову зайти у парламент, але вже із власною політсилою, а для цього йому потрібен швидкий старт, адже часу мало. "Парламентсько-президентська форма правління нормально спрацьовує, якщо кожна з гілок влади дотримується Конституції. Нині ж правил не дотримується ніхто, оскільки в Україні слабкий та залежний Конституційний суд. Влада дозволяє собі порушувати Конституцію, бо знає, що їй ніхто не протидіятиме", - вважає експертка з конституційного права.
Слабкі партії
Окрім слабкого Конституційного суду, в Україні немає довіри до політичних партій. Саме сильна та розвинена партійна система є запобіжником узурпації влади президентом чи Верховною Радою в умовах парламентсько-президентської республіки, переконаний директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко. "У нас слабкі партії, оскільки більшість з них створюються виключно під вибори. Якщо б в Україні були сильні партії, яким би довіряло суспільство, то політики не кидалися у виборчу кампанію після першого свистка", - каже Якименко. За його словами, нині ж кожна з політичних сил та їхні лідери намагаються не втратити тактично-ситуативні шанси, які створив для них Володимир Зеленський, оскільки не відчувають підтримки у себе за спиною.
Натомість українці не довіряють партіям та заплющують очі на порушення правил політичними гравцями через історичні передумови. Довготривала відсутність державності, анархічна ментальність, колонізаторський вплив сусідніх держав, патерналізм - все це сприяло процвітанню правового нігілізму в сучасній Україні, впевнена виконавча директорка Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук. "Саме тому політична доцільність б'є по конституційній легальності, і всі погоджуються з цим", - каже вона.
Що з цим робити?
Якщо Володимир Зеленський дійсно хоче докорінно змінити в країні політичну систему, то почати йому доведеться з себе, вважає Юрій Якименко. "Зараз у президента додатково до тих, що прописані у Конституції, є купа невластивих повноважень, прописаних у 80 законах. Затверджувати кандидатуру директора НАБУ тощо. Треба їх звузити до конституційних, аби не було перекосів", наголошує Юрій Якименко. Він також радить Зеленському ініціювати "перезавантаження" Конституційного суду, провівши відкритий конкурс на суддівські посад та розпочати масову просвітницьку кампанію про переваги дотримання правил "всіма і всюди".
Разом з тим аналітики впевнені, що Володимир Зеленський не піде та на такі кроки, адже він, мовляв, найімовірніше, сам сам збирається користуватись слабким Конституційним судом, а кардинально звужувати самому собі свої повноваження ще ніхто з президентів в Україні не наважувався. "Він говорить привабливі речі своїм виборцям, втомленим від війни і постійного обману, але це суто популістська риторика", - відзначає Світлана Конончук.
Джерело: Українська служба DW