Порятунок державних шахт - в ринковій ціні вугілля

На багатьох шахтах вугілля досі видобувають за допомогою відбійних молотків, як за часів Стаханова - грошей на модернізацію немає.

Проблеми держшахт - давня історія. Держава нещадно їх експлуатувала, не особливо дбаючи про їхній розвиток, пише голова Конфедерації незалежних профспілок України Михайло Волинець в №15 Журналу Корреспондент.

Протести шахтарів держпідприємств протягом багатьох років були звичним явищем, недавно вони знову активізувалися. Станом на 1 серпня заборгованість із зарплати шахтарям перевищила 1 млрд. Грн. Проти невиплати зарплат страйкують гірники держшахт «Курахівська», «Капітальна», «Україна», «Центральна». На «Курахівській» востаннє зарплату видали за травень, але не всю, а в 80%. За червень і липень не платили зовсім. Шахтарі відмовляються працювати, проводять акції протесту.

Чому немає грошей на зарплати шахтарям низки держшахт? В першу чергу тому, що ціна продажу вугілля, яку їм встановлює держава, нижча за собівартість видобутку. В таких умовах не тільки зарплати платити складно. На багатьох шахтах вугілля досі видобувають за допомогою відбійних молотків, як за часів Стаханова - грошей на модернізацію немає. І не буде, якщо середня собівартість видобутку вугілля 3,7 тис. грн за тонну, а ціна за якою держшатхи продають вугілля після введення нового ринку електроенергії - 2,5-2,8 тис. грн за тонну.

Задля справедливості скажу - за останні кілька років ціна продажу вугілля держшахт істотно зросла. Після того, як більшість держшахт залишилися на тимчасово окупованій території, вугілля в Україні було у великому дефіциті. Почали зупинятися ТЕС, звичним стали віялові відключення. Ціна вугілля, за якою воно закуповувалося у держшахт, була близько 800 грн за тонну. А в Росії вугілля закуповували 3-3,5 тис. грн. Усвідомивши, що за такою ціною, та ще й у країни-агресора закуповувати вугілля не можна, влада задумалася над створенням умов насичення ринку. Як можна наситити ринок, на якому є дефіцит? Тільки якщо ціни будуть справедливими. А такими вони можуть бути тільки якщо їх встановлювати не вручну (зі стелі або за погодженням із «зацікавленими особами»), а прозоро, на основі загальновизнаної методики. Для цього потрібен індикатор, до якого можна прив'язати ціну. Саме це і зробив НКРЕКУ.

У березні 2016 року НКРЕКУ затвердив методику визначення ціни на вугілля. Вона базувалася на принципі імпортного паритету, що відповідало вимогам МВФ. Імпортний паритет використовується всіма європейськими країнами, які енергодефіцитні. Як індекс обрали API2 - індекс найбільшого північноєвропейського вугільного хаба «Амстердам-Роттердам-Антверпен». Цей індекс застосовується з 2001 року.

Орієнтація на європейський індикатив вирішила кілька проблем. По-перше, було ліквідовано дефіцит вугілля в Україні. По-друге, були створені рівні умови для українських шахтарів в порівнянні з імпортерами вугілля. По-третє, була створена реальна конкуренція на ринку. З квітня 2016 року ціна українського вугілля стала зростати, разом з нею підвищувалася і вартість вугілля, яке скуповувалося у державних шахт. З 1 квітня 2016 року вона поступово піднімалася - 1,2 грн за тонну, потім - 1,25 грн за тонну, далі 1,35 грн за тонну. Піднімалася вона і далі, хоча до справді ринкового рівня приведена була.

Проте, дія формули «Роттердам+» дозволила держшахтам додатково отримати близько 5,4 млрд грн. Формула «Роттердам+» була перехідним етапом до вільного ринку електроенергії. Своє завдання вона виконала - ми перестали залежати від поставок російського вугілля, диверсифікували джерела поставок, наростили обсяги його внутрішнього видобутку. Про «віялові відключення» електроенергії ми забули. Сподіваюся, назавжди. Сприяла формула «Роттердам+» і поліпшенню ситуації на державних шахтах.

Але чверть століття (1991-2016 роки) утриманського ставлення до державних підприємств вугільної галузі продовжують позначатися. Звичайно, ніхто і не сподівався, що одне лише введення методики імпортного паритету вирішить проблеми держшахт. Та й ціна вугілля завдяки їй була лише наближена до ринкової. Втім, без формули і цього не було б. 25 серпня в своє професійне свято шахтарі держшахт збираються приїхати до Києва. Вимагатимуть вирішення основної проблеми.

Думаю, чиновникам доведеться проявляти політичну волю - без встановлення ринкової ціни на вугілля для держшахт ми втратимо державний вуглепром. А це призведе до сотень тисяч безробітних, екологічних катастроф. І соціальних теж - багато міст є «шахтарськими», де немає інших місць роботи, крім державних шахт.