У клітинах людини знайшли аналог механізму безсмертя тихоходок
Дослідники вивчили білок Dsup, який пов'язаний зі стійкістю водяних ведмедів до радіації.
Вчені з'ясували, що деякі ділянки білка Dsup, який дозволяє тихоходкам бути стійкими до радіації, нагадують білки HMGN, що зустрічаються тільки у хребетних, в тому числі людини. Про дослідження розповідається в журналі eLife.
Тихоходки або водяні ведмеді - це мікроскопічні безхребетні тварини, відомі своєю вражаючою витривалістю і можливістю "воскресати" після багаторічної заморозки.
Вони переживають найрізноманітніші екстремальні умови: від перепадів температур до виходу у відкритий космос. Зокрема, вони здатні витримати до тисячі летальних для людини доз іонізуючого випромінювання.
Як показало дослідження вчених Гарварду і Оксфорду, тихоходки будуть існувати на Землі ще бодай десять мільярдів років, значно більше, ніж людська раса та інші види.
У пошуках секрету стійкості тихоходів до радіації японські вчені розшифрували геном одного з видів - R. varieornatus - і виявили там низку унікальних для цих тварин генів. Один з яких - білок Dsup (від англ. Damage suppressor, що знижує шкоду), ніби обволікає нитки ДНК в кокон.
У складі білка Dsup багато амінокислот серину, аланіну, гліцину і лізину. Вони перешкоджають згортанню білкової нитки в щільну грудку, і структура білка залишається неврегульованою.
Дослідники знайшли схожу послідовність тільки в білках групи HMGN (high mobility group nucleosome-binding) - це регуляторні білки, які зустрічаються тільки у хребетних.
Спільною у Dsup і HMGN виявилася ділянка, за допомогою якої білки зв'язуються з ДНК. Коли вчені видалили її з молекули Dsup, білок тут же втратив свою активність і не зміг захистити ДНК від гідроксильних радикалів.
Звідки у тихоходок і хребетних взялася спільна ділянка білка, якої немає в інших груп організмів, поки незрозуміло.
Дослідники сподіваються, що більш детальне вивчення властивостей Dsup може допомогти "удосконалити" клітинні культури, щоб ті, наприклад, легше переносили зберігання і транспортування і не накопичували пошкодження в своїй ДНК. Про застосування ж в живих організмах поки не йдеться.