Формула невідомості. Що нам принесе Штайнмаєр

Втім, Пристайкові не судилося переплюнути парламентського "слугу народу" Богдана Яременка, який припустив, що закон про особливий статус Донбасу буде узгоджуватися з Росією, війська якої перебувають на сході нашої країни.

 

До речі, про узгодження. 2 жовтня лідери самопроголошених республік Донбасу Денис Пушилін і Леонід Пасічник зажадали від офіційного Києва узгодити з ними закон про особливий статус Донбасу. При цьому маріонетки Кремля стверджують, що продовжать курс на зближення з Росією і не збираються передавати Україні контроль над кордоном. Згадані персонажі - далеко не єдині учасники геополітичного театру маріонеток Володимира Путіна. Туди ж можна віднести і міністра Сергія Лаврова, який ратує за прямі переговори Києва, Донецька і Луганська, російських дипломатів нижчого рангу, керовані Кремлем медіа. Цікаво, що Путін при цьому відгукується про українського тезку-президента вельми доброзичливо, немов запрошуючи його до безпосереднього діалогу.

 

На шляху до Берліна

 

У Франції та Німеччині обмін 1 жовтня листами з визнанням "формули Штайнмаєра" сприйняли позитивно, що не дивно: Еммануель Макрон й Ангела Меркель зацікавлені у врегулюванні найбільшого конфлікту в Європі за 20 останніх років. Той факт, що його врегулюють за рахунок України, Берлін і Париж хвилює мало, а безсторонні оцінки на адресу Меркель і Макрона з вуст Зеленського, що пролунали в липневій телефонній розмові з Дональдом Трампом, тільки підтверджують західноєвропейську правоту. До речі, результатом заокеанського вояжу українського президента в кінці вересня можна назвати прощання з ілюзіями про можливе приєднання Трампа до "нормандського формату". Американському лідерові, м'яко кажучи, не до того.

 

На жаль, хор голосів з команди Зеленського не дав відповіді на питання, чому на порядку денному переговорів про майбутнє врегулювання на Донбасі стоїть "формула Штайнмаєра", а не "план Зеленського". Пристайко повідомив телеглядачам, що МЗС представив президенту план А і план Б, але експертному співтовариству і широким масам їх зміст поки невідомий. Українцям пропонують вірити в непогрішність і унікальні комунікаційні здібності шостого президента, заплющивши при цьому очі на його мізерний політичний досвід і аматорські вистави про міжнародну політику. Ентузіазм Зеленського навряд чи здатен замінити наявність твердої позиції і розуміння не найбільш сприятливої для України зовнішньополітичної кон'юнктури. Втім, становище для шостого українського президента набагато вигідніше, ніж ситуація, у якій Петро Порошенко виходив на переговори у вересні 2014-го і лютому 2015 року.

 

Зазначу, що тема "блакитних касок" на Донбасі, яку просував Порошенко, сьогодні пішла в бік. Олександр Лукашенко, який наполегливо пропонує білоруських миротворців, скоріше відіграє на підвищення власної значущості, ніж всерйоз розраховує взяти участь у врегулюванні. Формат "нормандського квартету" змінити не вдасться.

 

Макрон і Меркель вже висловили надію на зустріч в "нормандському форматі" в жовтні, Зеленський теж не проти переговорів "у квартеті", який обговорює проблеми Донбасу та шляхи їхнього вирішення. У Кремлі вважають за краще маневрувати, демонструючи підвищену зайнятість Путіна. Тактика в цілому звична, її мета - взяти опонентів змором. Росіяни бачать, що у команди Зеленського немає стратегічної глибини маневру, логіка її рішень багато в чому обумовлена ​​інтересами наближених олігархів (Ігор Коломойський з недавнього часу говорить про те, що відбувається на сході України, як про "громадянський конфлікт", а Віктор Пінчук ще в січні 2017 року закликав до "складних компромісів з Росією"). Вони прагнуть повернутися на російські ринки, а без формальної нормалізації ситуації на Донбасі це неможливо.

 

Вилка для президента

 

Вибудовуючи вигідну для себе логіку діалогу в "нормандському форматі", Кремль, кажучи шаховою мовою, ставить вилку Зеленському. Якщо Росія зможе наполягти на інтеграції ОРДЛО за власними рецептами, то Україна в результаті виявиться зв'язаною по руках і ногах як економічно, так і зовнішньополітично. Відновлення інфраструктури Донбасу і вирівнювання рівня життя країни в цілому зажадають величезних коштів, і світова спільнота навряд чи компенсує більше 10% потрібної суми.