Запахло виборами. Звіт Кабміну і криза з вірусом

Серіал з евакуацією українців з Китаю затьмарив собою перестановки у владі, звіт про роботу уряду і продовження земельної епопеї в парламенті.

А поки українці вирішували, як воювати з коронавірусом - шинами чи молитвами, з Донбасу прийшло нагадування про те, що і справжня війна дуже далека від завершення, пише Валерій Літонінський в №4 Журналу Корреспондент.

Вибори давно закінчилися? Нічого подібного: вони наближаються - чергові місцеві. І тому нинішня українська влада продовжує особливо пильно стежити за соціологією і власними рейтингами. Рейтинг - всьому голова. Рівень довіри до Президента України Володимира Зеленськома був найвищим у вересні 2019 року, тоді йому довіряли 79% громадян, не довіряли - тільки 13,5%, в лютому 2020 року - 51,5% і 41% відповідно, повідомляє за підсумками лютневого дослідження центр Разумкова-ст. Зрозуміло, що вниз рейтинг Президента тягнуть інші державні інститути - їхні провали неминуче рикошетять по главі держави. В першу чергу, це стосується уряду. Згідно з даними дослідження Центру Разумкова, повністю підтримують діяльність прем'єр-міністра Олексія Гончарука і його Кабінету тільки 6% українців, не підтримують - більш як 50%. При цьому не довіряють прем'єру і уряду - більше 60%. Тому суспільство просто не може усвідомити всю глибину і критичну важливість реформ, що проводяться Кабміном? Або з роботою Гончарука і компанії дійсно щось не так?

МАЙСТРИ НАЙКРАСИВІШИХ ПРЕЗЕНТАЦІЙ

Допомогти відповісти на ці питання повинен був звіт уряду за півроку роботи. У звіті Кабінет Міністрів в найкращих радянських традиціях нарахував у себе цілих 100 досягнень. Гарну цифру збирали так старанно, що в досягнення записували навіть «розробку законопроектів і програм». Особливо намагалося Міністерство економіки, там досягненням вважають навіть те, що «в бюджеті прописали отримання 12 млрд грн від великої і малої приватизації в 2020 році». Тобто за фактом цих грошей немає і близько, а досягнення в уряду вже є.

Ще один правильний спосіб продукування досягнень - привласнити підсумки роботи попередників. Наприклад, багато говорять зараз про запуск сервісу е-Малятко - онлайн-отримання 10 послуг, пов'язаних з народженням дитини. Але зовсім не говорять про те, що більшість цих послуг, як це оформлення виплат допомоги при народженні і так далі, були оцифровані ще за попереднього уряду Володимира Гройсмана. Те ж саме і з реформою охорони здоров'я, розробленою командою Уляни Супрун, але яка зараз перекочувала до звіту про успіхи уряду Гончарука.

Зате в звіті зовсім годі й шукати інформації про те, що обсяги промислового виробництва в 2019 році скоротилися на 8% і гірше було тільки в 2014 році. Про те, що темп зростання ВВП в четвертому кварталі 2019 року впав до 1,5%, а дефіцит зведеного бюджету - 2019 склав 84,3 млрд грн. Замість відповідей на ці виклики і ще більші - глобальні - уряд має лише розповіді про масове залучення інвестицій. Притому що головним іноземним інвестором країни під шумок від всіх цих оповідань залишається старий добрий Кіпр, який повертає в Україну з України ж виведені гроші.

Так, можливо, презентації у Кабміну Гончарука красиві? Тим більше роблять їх маркетингові компанії на бюджетні гроші. Але ні, презентація нагадує зліплені докупи без осмислення і узагальнення громіздкі і неінформативні презентації окремих міністерств. І взагалі, від документа залишилося приблизно таке ж враження, як від курсової роботи, в поспіху зляпаної на коліні студентом-трієчником.

ГОСТИННИЙ ПОГРОМ

Вдумливо доповідати і захищати свій звіт перед Верховною Радою уряду теж не довелося. Його розгляд виявився в тіні скандалу навколо повернення українців з Китаю. Хоча вся ця історія з порятунком співгромадян від коронавірусу яскравіше від будь-якого звіту проілюструвала спроможність нинішнього складу уряду.

Кабінет Міністрів ще 3 лютого розпорядився «забезпечити невідкладну евакуацію громадян України» з Китаю. Але «невідкладна» організація евакуації зайняла більше двох тижнів. Чому сталася така затримка, ніхто чітко пояснити не може. В Ухані літак з України чекали ще з 9 лютого, а дочекалися тільки на десять днів пізніше.

У МОЗ все це назвали «планомірною логістичною процедурою». На ділі ж виникли проблеми з пошуком місця під 14-денний карантин після евакуації. На численних брифінгах озвучувалися цифри то про 12 відповідних локацій, потім - про чотири. При цьому, куди конкретно збираються везти українців після прильоту з Китаю, влада оголосити так і не змогла, що привело до антиевакуаційних протестів по всій країні. У Тернопільській області молилися проти коронавірусу, у Львівській співали гімн. Влада ж називала інформацію про те, куди таки відправлять співгромадян, які повернулися з Китаю, секретною.

У результаті ситуація дійшла до повного абсурду. Літак з Уханя чекали то в Києві, то в Харкові. А вибір місця обсервації упав на санаторій МВС в Нових Санжарах Полтавської області. Місцеві жителі про те, що до них везуть евакуйованих, дізналися тільки з чуток і повідомлень преси. Селище охопила паніка. Переросло це в протести, палаючі шини, сутички з поліцією, в автобуси зі співгромадянами полетіло каміння. Про Нові Санжари написали всі провідні світові ЗМІ.

Влада намагалася присоромити українців за їхню реакцію. Зеленський розповідав, що «всі ми люди», а МОЗ наводило приклади, як зустрічали з розпростертими обіймами евакуйованих в інших країнах. Ось тільки забули і в уряді, і у Президента розповісти про підготовчі заходи, які провели чиновники інших держав, перш ніж вивезти співвітчизників з вогнища коронавірусу. «Я не вірус - я людина» - так, наприклад, звучить флешмоб, який запустили у Франції. Але в Україні спочатку евакуацію сильно затягли за часом, а потім нічого не пояснили людям, навіть не попередили, кого і навіщо до них везуть. Повне незнання породжує страх за власне життя і панічні домисли. Тут комунікаційний провал влади - черговий, вже збилися з рахунку якої. Максимально просту операцію, яку повинні були занести в скарбничку способу Зеленського-рятувальника, котрий не кидає своїх, перетворили на суспільну кризу.

Якось хором заспівали ЛОМи (так звані лідери громадської думки) про те, що їм соромно за не такий, як треба, народ. Ну що ж, цілком логічний політтехнологічний хід: перекласти провину з чиновників і політиків на посполитих. Так вбивають відразу двох зайців - і провину з себе знімають, і критичне мислення у населення роблять чимось ганебним і непотрібним.

Сьорбнувши сповна народного гніву, любителі соцопитувань згадали про те, що не тільки «люди не такі». Офіс Президента почав розсилати в ЗМІ матеріали про коронавірус, пропонуючи навіть списки експертів, які можуть коментувати дану тему. Виглядає це після всього, що сталося, щонайменше смішно.

Ну і вишенька на торті - ескапади міністра охорони здоров'я Зоряни Скалецької. То вона на два тижні вирушила жити в санаторій разом з евакуйованими. Правда, на іншому поверсі і не перетинаючись з ними. То вона опинилася після цього вже в Києві. Навіщо нам міністр, який сидить під замком за три сотні кілометрів від свого робочого кабінету? Правда, краще б Скалецька вийшла на брифінг і для початку відповіла на три запитання - МОЗ може вважати їх нашим редакційним запитом:

Ну і відлуння після скандалу: Зеленський вже пообіцяв особисто допомогти евакуювати ту українку з собачкою, яку в Ухані не пустили на літак через відсутність документів на песика. Щось це все починає нагадувати фільм Хвіст виляє собакою з Робертом Де Ніро і Дастіном Хоффманом в головних ролях. Тільки там у ролі медійної фігури була дівчина з білим котиком. Тому тут явна недоробка - котики набирають більше лайків, ніж песики.

ДОРОСЛІ ВДОМА Є?

Спочатку відповідальними за евакуацію були прем'єр-міністр Гончарук та міністр охорони здоров'я Скалецька. Коли стало зрозуміло, що вони зовсім не можуть впоратися, заради порятунку ситуації покликали міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Тим більше, що санаторій в Нових Санжарах належить Нацгвардії МВС. Міністр забезпечив жорсткий розгін протестувальників і таки доставив евакуйованих на карантин. Більше того, в розпал протистояння Аваков ще і перетворився на єдиного представника влади, які виходили на публіку з хоч якимись зрозумілими поясненнями.

Виходить так, що Аваков знову позначив свою виняткову незамінність особисто для Президента. І тому продовжує нарощувати свою апаратну вагу. Причому ситуація в Нових Санжарах - це тільки один з прикладів довгограючого процесу. За останні місяці міністр, призначення якого Зеленський називав тимчасовим, перетворився на одного з ключових радників Президента. Аваков супроводжував Зеленського у всіх останніх найважливіших міжнародних візитах - на саміті «нормандської четвірки» в Парижі, в Італії і на Мюнхенській конференції з питань безпеки.

До слова, позиції Авакова зміцнила і перша гучна відставка в оточенні Зеленського - звільнення з посади голови Офісу Президента Андрія Богдана. Фактично Богдан - один з ключових креаторів сучасного українського політичного режиму. Саме він придумав і реалізував ідею дострокових парламентських виборів, перезавантажив ЦВК, запустив турборежим в Раді і утримував монобільшість від спокуси «підзаробити на стороні за довгий рубль». Ще Богдан був ключовим ейчаром СН-влади. Він привів у команду Зеленського прем'єра Гончарука і генпрокурора Руслана Рябошапку, він же відповідав за роботу із судами і правоохоронними органами.

Але якось так вийшло, що Богдана стало занадто багато. Зеленському явно шкодтїили розмови про всемогутність його консільєрі і жарти про те, що Україна - це «держава в смартфоні Богдана». Крім того, глава ОП конфліктував з тією частиною найближчого оточення Зеленського, що родом з Кварталу-95, - помічниками Президента Сергієм Шефіром та Андрієм Єрмаком, главою СБУ Іваном Бакановим. Група Кварталу в підсумку перемогла в кулуарних інтригах. Новим главою ОП став Єрмак - найближчий радник Зеленського в міжнародних питаннях.

Внутрішня боротьба в оточенні Президента - це традиція не тільки для України. Але зазвичай глава держави намагається залишатися над сутичкою, не віддаючи переваги якійсь із сторін. Зеленському поки не вдається створити самопідтримувану систему стримувань і противаг. Політологи вже роблять ставки в парі щодо того, наскільки вистачить самого Єрмака.

Тим часом Аваков все більше і більше зближується з «кварталівським» крилом в оточенні Зеленського. З відходом Богдана у владі утворився тимчасовий вакуум у частині впливу на правоохоронні органи, який повинен хтось заповнити. Наші джерела поки не бачать Єрмака в цій ролі - можливо, він наростить ці свої можливості трохи пізніше. Але час стрімко йде, а у Авакова всі ці важелі вже є - саме йому від Богдана дісталося звання «єдиного дорослого» в нинішній владі.

У міністра внутрішніх справ є власна група в парламенті, контроль над поліцією і Нацгвардією, вплив на ДБР і САП, непогані зв'язки на Заході, а також ніжна дружба з дійсно всемогутнім Ігорем Коломойським. І поле для маневрів перед ним відкрито. Схоже, що уряду уготовані кадрові зміни, зважаючи на серії очевидних провалів, за які хтось повинен відповісти. І чергове кадрове перетрушування - це шанс не тільки для Єрмака, але і для Авакова.

Багатьом здається, що прем'єр-міністр Гончарук - фігура тимчасова, яка повинна забезпечити продовження співпраці МВФ, абсорбувати весь негатив від введення ринку землі та інших не особливо популярних кроків, а потім піти. Аваков завжди був набагато впливовішим за Гончарука, а зараз і зовсім історією в Нових Санжарах вказав йому, де чиє місце. Але у Гончарука є одна незаперечна перевага - у нього немає особистих політичних амбіцій.

І на Банковій цілком бачать в Гончаруку номінальну противагу всесильному міністру внутрішніх справ. Тому чутки про його майже негайну відставку можуть виявитися сильно перебільшеними.

Про перспективи уряду багато стане зрозуміло в процесі проходження законопроектів, прийняття яких є частиною попередніх умов МВФ. Депутати пройшли вже дві п'ятих правок до законопроекту про земельну реформу. Якщо такий темп збережеться, то цей законопроект схвалять остаточно до кінця березня. А тут як раз приїхала до Києва чергова місія від МВФ, питання у візитерів всього одне - чому досі не прийнятий законопроект про заборону повернення банків-банкрутів їхнім колишнім власникам, який безпосередньо стосується спроб Коломойського отримати назад ПриватБанк або компенсацію за нього.

Гончарук запевняв фонд, що законопроект точно буде прийнятий. Але провести це рішення через Раду «без дорослих» точно не вдасться. Як і дотиснути відкриття ринку землі. Так чи інакше, голосування за закони, передбаченими в меморандумі України МВФ, стане важливим іспитом для нового глави ОПУ. Ну і для прем'єра, звичайно.

НЕПРОСТО ПЕРЕСТАТИ СТРІЛЯТИ

У кандидати на виліт з Кабінету Міністрів потрапив міністр оборони Андрій Загороднюк. Ніколи не було - і ось знову. Його демонстративно відсувають за периметр ближнього кола Президента, який формально і реально відповідає за сектор безпеки. Наприклад, на Мюнхенську конференцію з безпеки Загороднюк приїхав сам, а не в складі української делегації, яку очолював Президент. З самим Зеленським міністр побачився в Мюнхені тільки на панелі про Україну, на якій виступав глава держави.

Подейкують, що в ОП не бачать особливої ​​ефективності від Загороднюка: продовжують спливати корупційні скандали в оборонці, цвіте фронда серед командирів частин і нижче. Але чому дивуватися і чим обурюватися, якщо Міноборони повністю усунене від розробки стратегічних планів для Донбасу.

А там під розповіді Зеленського про мир з початку 2020 року загинули 13 військових, більш як 60 були поранені. Останній привіт прилетів точно до дати запуску командою Зеленського так званої платформи примирення. Найпотужніша за кілька років ескалація, атака бойовиків під Золотим (Луганська обл.), найкраще ілюструє перспективи подібних платформ. Але Зеленський дії окупантів назвав провокацією, яка не зіб'є Україну зі шляху до миру. Ось тільки глава Генштабу Руслан Хомчак жодної провокації не побачив, а тільки сплановану і підготовлену операцію.

Чому Зеленський продовжує говорити про мир під звуки канонади? Виною тому ті ж рейтинги: припинення війни - популярна в суспільстві обіцянка. Чудово розуміють це і в Кремлі, маніпулюючи бажанням Президента України якнайшвидше домовитися. Зеленський розповідає вже про спільне патрулювання окупованих територій і вибори в жовтні на Донбасі. При цьому нинішня влада досі так і не представила власного детального плану деокупації регіону. Але Росія своїми атаками показує, що заради такого бажаного Зеленським миру потрібно буде йти на поступки і рухатися в обраному нею напрямку - переговори з бойовиками, легітимізація «молодих республік». Далі - федералізація й інший рахат-лукум.