Війна через дорогу. Як Туреччина і РФ домовлялися щодо Сирії

Корреспондент.net,  15 березня 2020, 21:44
💬 0
👁 857

5 березня у Кремлі президенти Росії і Туреччини Володимир Путін та Реджеп Таїп Ердоган все-таки домовилися про припинення вогню в сирійській провінції Ідліб. Але війна звідти нікуди не дінеться.

 
Справа не тільки в тому, що в жовтні 2019 року Росія і Туреччина в Сочі вже домовлялися про спільні дії в Сирії, підписавши відповідний меморандум. Тоді переговори тривали ті ж шість годин, як і нинішні березневі у Москві. Але ситуація на північному заході Сирії занадто чутлива для обох країн, пише Євген Магда в №5 Журналу Кореспондент. І домовленості стоять на дуже хиткому ґрунті. Тому що у Кремля немає жорсткої мотивації їх дотримуватися.
 
Росія восени 2015 року на запрошення президента Сирії Башара Асада почала військове втручання у Сирії. Привід був слушним - захист законної влади від ідеологічно різношерстих повстанців, які успішно відтісняли урядові війська із 2012 року. Поява в регіоні Ісламської держави дозволила Кремлю уникнути незрозумілих питань з боку США, які на Близькому Сході далеко не завжди діють граціозно. Удари російських літаків і ракет часто були варварськими, але результативними: Асад до кінця 2019 року значною мірою відновив контроль над територією Сирії. Прикордонна з Туреччиною сирійська провінція Ідліб стала, по суті, останнім оплотом різномастих опозиціонерів.
 
Туреччина не тільки вимушено приймала сирійських біженців (за словами Реджепа Таїпа Ердогана, їх на території країни 3,7 млн ​​осіб), але також пильно стежила за недопущенням посилення позицій курдів і створення незалежного Курдистану. Для цього Анкара не тільки активно використовувала турецьку армію, а й постачала зброю і спорядження дружнім їй загонам сирійців, готових реалізовувати сусідські геополітичні інтереси. Гібридна війна - вона ж для всіх гібридна.
 
УДАР ТА УДАР У ВІДПОВІДЬ
 
Наприкінці лютого 2020 року в провінції Ідліб у результаті авіанальоту загинули кілька десятків турецьких військових. Офіційно було заявлено, що авіація була сирійська. Але циркулювали обґрунтовані припущення, що в кабінах сиділи не лише сирійці, а й їхні російські союзники.
 
Відповідь Анкари в рамках операції Весняний щит була підкреслено асиметричною: переважно за допомогою ударних БПЛА знищені не тільки сотні сирійських військовослужбовців, а й численні об'єкти військової інфраструктури. Ердоган не приховує свого прагнення розширити смугу безпеки і туди витіснити сирійських біженців із турецької території. Поки ж влада Туреччини відкрила біженцям шлях до Європейського Союзу, який тримали закритим із 2016 року. У Брюсселі такий сценарій нікому не сподобався, але наглухо закрити кордон із Туреччиною там поки що не ризикнули.
 
Ворота до ЄС Ердоган відкрив сирійським біженцям не тільки і не стільки з гуманізму. Дивний збіг: під тиском фактора вимушених мігрантів у Брюсселі вже стали уважніше прислухатися до Анкари. Хоча військової участі НАТО в конфлікті не передбачається.
 
Так, незважаючи на загибель військовослужбовців держави-члена НАТО, говорити про перспективи застосування статті 5 Вашингтонського договору, яка передбачає колективний захист членів Альянсу, не доводиться: турецькі військові загинули на сирійській території. При цьому політичні консультації між Анкарою і штаб-квартирою НАТО були вельми інтенсивними.
 
Показово, що Анкара не звинувачує Москву в агресивних діях у Сирії на офіційному рівні, хоча антиросійська риторика потужно звучить у заявах експертів і радників Ердогана. Такі посили гарні для внутрішнього використання і дозволяють у разі потреби оперативно дистанціюватися від занадто гарячих голів. Турецький президент навіть здійснив візит до Москви, попередньо погодивши свої зовнішньополітичні позиції з Дональдом Трампом. Там Ердоган домовився з Путіним про припинення вогню в Ідлібі, але це не означає, що полум'я конфлікту згасло. В Ідлібі із 6 березня настало нестійке перемир'я, порушити яке легко, а відновити вкрай складно.
 
Цікаво, що Путіна деякі експерти вже називають заручником політики Асада, адже вже п'ять років на території Сирії Росія демонструє ознаки наддержави (у кремлівському розумінні). Офіційний Дамаск до позиції Москви прислухається, але не позбавлений бажання робити самостійні дії. У Дамаску є для Москви свої козирі - там розуміють, наскільки Росії важливі авіабаза і порт базування її флоту в Середземному морі.
 
ТАКТИКА САЛЯМІ
 
У Туреччині чудово усвідомлюють свої сильні сторони у протистоянні навколо Сирії, але не поспішають пускати в хід весь арсенал засобів тиску на Росію. Нічого дивного - відносини Анкари з колективним Заходом далеко не безхмарні, а навіть для локального походу ва-банк потрібна потужна підтримка. А самі США посилювати залученість у конфлікт на Близькому Сході не мають наміру, та й Європейський Союз не має військової сили, незалежної від НАТО.
 
Тоді як турецька армія і без прямої підтримки союзників цілком боєздатна і володіє не тільки конкретним досвідом, а й вагомим мобілізаційним ресурсом. Вона вже помітно вплинула на ситуацію в Лівії, де особисто Ердоган давав оцінки кількості бійців російської ПВК Вагнер, які воюють там.
 
І тому в Анкари найбільш вірогідною буде тактика салямі, тобто відрізання по шматку від ситуації на свою користь, серія не надто гучних і різких кроків, які змінюють баланс на свою користь.
 
А НАМ ЩО?
 
Цікаво, що після загибелі турецьких військовослужбовців українські МЗС і Міноборони (ще зі старим керівництвом) висловили Анкарі свою підтримку. Щоправда, за нинішнього стану справ із формуванням і публічним захистом національних інтересів України розраховувати на втручання в близькосхідні розклади офіційного Києва не варто. Важливо інше: Україна не повинна допустити формування масштабного геополітичного рівняння, в якому їй як найслабшій доведеться заплатити за векселями старших партнерів.
 
І, безумовно, потрібно уважно вивчати досвід бойових дій турецької армії проти реформованих ЗС РФ. У тому числі й тому, що ЗСУ мають на озброєнні ті самі турецькі ударні безпілотники, які використовувалися Анкарою в рамках операції Весняний щит. Якщо, звичайно, є кому і навіщо це все вивчати. Як би там не було, але активні військові дії йдуть між двома найближчими і найбільшими сусідами України.
 
Ідлібський інтерес
 

 

Новини від Корреспондент.net у Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

ТЕГИ: Россия Турция Сирия