Мовний омбудсмен в Україні: дієвий інструмент чи формальність?

Через рік після ухвалення закону про державну мову в Україні фактично так і не запрацювала передбачена документом посада мовного уповноваженого. DW з'ясовувала перспективи цієї інституції.

Рік тому, 25 квітня, Верховна Рада України ухвалила закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Українська мова стала обов'язковою для органів державної влади та публічних сфер. Документ набув чинності у липні 2019 року, однак окремі його положення вступатимуть у дію поетапно - аж до 2030 року. Контролювати виконання норм закону мала би окрема особа - уповноважений із захисту державної мови. Однак перша в історії України мовна омбудсменка Тетяна Монахова заявила про відставку вже через п'ять місяців після свого призначення, мотивуючи це відсутністю політичної волі, організаційної підтримки та фінансування.

Навіщо потрібен мовний уповноважений

Відповідно до закону, уповноважений із захисту державної мови є посадовою особою, завданнями якої є захист української мови як державної, захист права громадян на отримання державною мовою інформації та послуг у сферах суспільного життя, усування перешкод та обмежень у користуванні державною мовою. До повноважень омбудсмена, зокрема, входить контроль органів державної влади, розгляд скарг, складання протоколів та стягнення штрафів. За потреби посадовець може залучати до своєї роботи працівників Нацполіції.

Завданням першої в історії України мовної уповноваженої насамперед було організувати свою роботу, налагодити комунікацію з суспільством, створити секретаріат із допомогою уряду. Однак саме ці завдання Тетяні Монаховій виконати не вдалося, наголошує у розмові з DW активіст із захисту української мови та співкоординатор громадського руху "Простір свободи" Тарас Шамайда.

На його думку, без такого інструменту, як уповноважений, закон про мову можна просто "покласти в шухляду, і виконуватися він не буде". Шамайда переконаний, що частину функцій уповноваженого можна було би успішно здійснювати вже зараз у взаємодії з громадськістю, однак на практиці ця посада так і не запрацювала. Він наводить у приклад численні факти порушень норм закону у сферах обслуговування пасажирів та реклами. "Уповноважена мала би звернутися до міністерства інфраструктури, аби для початку хоча б забезпечити донесення інформації, і далі спільно з міністерством контролювати ситуацію", - вважає Шамайда.

Чому не запрацювала нова інституція

Проблеми з мовним омбудсменом виникли ще на етапі відбору претендентів, який затягнувся більш ніж на місяць. Критики називали це навмисним саботажем закону владою, представники влади виправдовувалися організаційними моментами. У результаті з-поміж двох кандидатур була затверджена претендентка від міністерства культури, молоді і спорту - миколаївська науковиця Тетяна Монахова. Проти її призначення напередодні виступила низка громадських діячів, пояснюючи, що вона не відзначилася жодними публічними діями з підтримки закону чи захисту мовних прав українців.

"На жаль, побоювання, які були висловлені в листопаді, справдилися. Ми просто втратили п'ять місяців… Для чого була призначена ця кандидатура - для мене досі загадка", - коментує роботу уповноваженої Тарас Шамайда. Він вважає, що політичної волі розв'язувати організаційні питання не вистачило насамперед у самої Монахової. І звертає увагу на те, що на виконання закону паралельно був створений ще один орган - комісія зі стандартів державної мови, яка встигла налагодити свою роботу. Так, її представники уже представили на громадське обговорення порядок складання іспиту на рівень володіння українською мовою. Іспит стане обов'язковим для низки державних службовців із липня 2021 року.

За словами самої Тетяни Монахової, вона майже пів року витрачала власні кошти на робочі цілі, оскільки без створення секретаріату уповноваженого на її діяльність не виділялося фінансування. А створенню секретаріату заважали неточності в законі стосовно цього органу, пояснює вона у розмові з DW. "Щодо комісії - чітко прописано, що їхній секретаріат є юридичною особою. Про секретаріат уповноваженого сказано тільки, що він "створюється", - розповідає Монахова. - Саме тому ніхто з виконавчої влади не хотів брати на себе відповідальність. Я повсякчас чула: "Треба вносити зміни до закону".

Тетяна Монахова переконує, що доклала всіх зусиль, "використала геть усі свої повноваження" і навіть стала меценаткою втілення закону про мову. На її думку, блокування процесу відбувається на "інших рівнях", на що вона вплинути не може. "Сподіваюся, другий мовний омбудсмен зможе зрушити справу з мертвої точки. Я завжди відкрита до співпраці", - резюмує співрозмовниця.

Декоративна посада?

Посада мовного уповноваженого найближчим часом не має великих шансів стати ефективним механізмом захисту мови, вважає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. За його словами, визначені законом функції та повноваження омбудсмена виглядають сумнівними. "На мій погляд, цей закон - найкращий з усіх мовних законів, які були в Україні. Але в ньому є певні недоліки, які варто було б виправити, які також підважують роботу мовного омбудсмана", - говорить експерт, якому дана посада видається "великою мірою декоративною".

Правозахисник вважає, що в законі недостатньо прописане відмежування державної сфери від приватної. Наприклад, він називає нереалістичною вимогу видавати всю друковану пресу українською мовою або таким же накладом, як і іншими мовами. "Що робив би омбудсмен, якби до нього звернулися з цим питанням? Видавець скаже: "Вибачте, я і російською не можу продати, у мене жодних коштів не вистачить". І таких невдалих прикладів унормування, на жаль, у законі немало", - акцентує співрозмовник. На думку Захарова, без покращення закону до будь-кого на посаді уповноваженого суспільство весь час матиме обґрунтовані претензії.

Для успішної роботи такого наглядового органу, як інститут мовного уповноваженого, необхідні ресурси та системна підтримка, яких поки не було достатньо, вважає виконавчий директор Української гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. Однак і переоцінювати важливість цієї посади не варто, наголошує він: "Як експеримент - це має місце. Наскільки потрібен цей інститут, не беруся сказати. Концепція державної мовної політики має бути чітко артикульована і підтримувана різними інструментами". За словами правозахисника, для забезпечення виконання закону існують і інші неспеціалізовані органи, наприклад, різні міністерства, роботи яких могло би бути достатньо для захисту державної мови. Посаду ж уповноваженого експерт називає лише допоміжним засобом, який мав би сприяти ефективнішому втіленню закону.

Джерело: Українська служба DW