Суперфорвард - мастхев для Ліверпуля: еволюція атаки мерсисайдців в XXI столітті

ISPORT.ua разом з партнером проекту, Carlsberg, продовжує цикл, присвячений історії "Червоних".

За безліччю європейських команд закріплені певні стереотипи про стилі гри на футбольному полі. Наприклад, в очах уболівальників Барселона і Аякс зобов'язані грати в «тотальний футбол», оскільки так команду привчав діяти сам Йохан Кройфф. Також за Міланом і Ювентусом закріпився ярлик «монолітного захисту», адже виступи Каннаваро, К'єлліні, Мальдіні і Нести у всіх досі в пам'яті.

Що ж стосується Ліверпуля, то мерсисайдська команда вже не представляється колективом з поганими форвардами. Багато в чому на це вплинув Юрген Клопп, чий футбол явно заточений на атаку. До того ж, німець вміє розкривати таланти саме в цій лінії. Проте, наявність суперфорвардів завжди була «фішкою» Ліверпуля. Тренери могли мати різне уявлення про тактику команди і побудові гри, проте без нападаючого з гучним ім'ям на «Енфілді» не обходилися.

Все почалося в кінці минулого століття. Прогрес Майкла Оуена в Ліверпулі здійснив серйозний вплив на мерсисайдців. В одному з минулих матеріалів ми докладніше розповідали про кар'єру «золотого хлопця" на "Енфілді". Варто зазначити, що саме гра англійця поклала початок нової традиції в Ліверпулі. З кожним сезоном «червоні» обов'язково повинні були мати в своєму складі нападаючого з приставкою «топ».

Безумовно, лідерами команди залишалися Стівен Джеррард і Джеймі Каррагер (а пізніше - Джордан Хендерсон і Вірджіл ван Дейк). Проте, зірками першої величини в команді були гравці атаки - вінгери або ж форварди. Без наявності стабільного страйкера Ліверпуль обов'язково провалював сезон. Втім, відсутність трофеїв часто змушувала гравців залишати «Енфілд» в пошуках щастя. Таким чином, господарям необхідно було злагоджено працювати на трансферному ринку, щоб заповнювати втрати.

По суті, пошук страйкерів на трансферному ринку почався з відхлду Майкла Оуена в Реал в 2004 році. У той же рік Ліверпуль очолив Бенітес, який відомий своєю любов'ю працювати на трансферному ринку. У перше літо Рафа придбав відразу двох нападаючих під основу. У Осера був викуплений Джібріль Сіссе, а взимку з Реала прибув Фернандо Морієнтес. Іспанець якраз перед цим дійшов до фіналу ЛЧ з Монако. У цій парі бачили заміну для Майкла Оуена. Втім, все виявилося не так просто.

Француз забив п'ять голів за рік, а Морьєнтес забив лише тричі до кінця сезону. Проте, в дебютному сезоні гравців на «Енфілді» Ліверпуль дійшов до того самого стамбульського фіналу, який Бенітес виграв у Мілана після 0:3 в першому таймі. Правда, в складі Ліверпуля знайшлися інші лідери атаки.

Крім Стівена Джеррарда, який тоді частіше грав в атаці, зумів вистрілити Луїс Гарсія. Маловідомий на той момент іспанець перейшов в Ліверпуль з Барселони виключно завдяки бажанню Рафи. Футболіст з перших матчів закохав у себе «Енфілд», а емоції від його проходів і пасів можна було б порівняти з нинішньою реакцією фанів на дії Салаха. Тренер довіряв Гарсії і дозволяв йому бути «вільним художником» на полі. Це Луїсу і було необхідно.

Його універсальність часто дозволяла зміщуватися з флангу в центр атаки або півзахисту. Крім точних асистів, іспанець успішно йшов у дриблінг і навіть кілька разів видав класні голи з далеких дистанцій. Особливо запам'ятався його чумний постріл по воротах Ювентуса в 1/4 фіналу. Навіть Джіджі Буффон не зміг відбити ту «пушку». Цей м'яч допоміг команді пройти в півфінал. Там Луїс знову був на висоті, адже саме його гол-фантом дозволив мерсисайдців залишити без фіналу Челсі.

Крім Гарсії, приніс чимало користі і Мілан Барош. Чех виступав вже на «Енфілді» три сезони, однак все ж знаходився в тіні Оуена і Хескі. Саме при Бенітесі Мілан став майже безальтернативним гравцем основи, не давши шансів Сіссе і Мор'єнтесу на місце в основі. Чех знайшов взаєморозуміння з новачком Гарсією, що допомогло йому стати найкращим бомбардиром команди в АПЛ (9 голів).

Втім, це була явно не та ідеальна атака, яку малював собі в блокноті Бенітес. Іспанця зрозуміти можна - Барош забив лише 13 голів за весь сезон, все одно став найкращим бомбардиром команди. Рафа вирішив продати Мілана, за якого Астон Вілла запропонувала близько 7 мільйонів фунтів. Ці гроші були спрямовані на купівлю нового форварда, яким став Пітер Крауч з Саутгемптона.

Незважаючи на потужний набір нападаючих (Крауч, Сіссе, Морьенте і Фаулер, який повернувся догравати), Ліверпуль знову не вражав в атаці. Сам Пітер забив ті ж 13 голів, що і Барош за сезон до цього. Куди краще став виступати Сіссе (19 голів), проте все одно головним бомбардиром сезону став Стівен Джеррард (23). У тому сезоні «червоні» виграли Кубок Англії, проте в АПЛ (3 місце) і ЛЧ (1/8 фіналу) виступили невдало.

Поліпшилася ситуація з приходом Дірка Куйта перед сезоном-2006/2007. Бенітес позбувся Сіссе і Мор'єнтеса і не прогадав. Голландський універсал склав пару форвардів з Пітером Краучем, з яким досить непогано зігрався. Як підсумок, обидва гравці стали найкращими бомбардирами Ліверпуля і допомогли команді дійти до фіналу ЛЧ. Правда, цього разу Мілан вже взяв реванш.

І все ж поворотним моментом для того Ліверпуля стало літо 2007 року. Бенітес затіяв серйозні зміни в команді, відправивши з клубу Сіссе, Луїса Гарсію, Белламі і Фаулера. Ну а в атаку був придбаний перший після Оуена по-справжньому топ-форвард. Мова про Фернандо Торреса, який обійшовся мерсисайдцям в чималі на ті часи 20 мільйонів фунтів. Паралельно з ним в команду прийшли Райан Бабель і Андрій Воронін, проте їм спочатку була підготовлена ​​роль змінників.

Поява Торреса на «Енфілді» викликала справжнє зачарування у вболівальників команди. «Ель-Ніньо» забивав майже в кожному матчі і посів друге місце в рейтингу найкращих бомбардирів АПЛ. Прихід Нандо змусив Крауча сісти на лаву запасних, а пізніше і зовсім залишити команду. Як сам англієць зізнавався, витіснити з основи Торреса було просто неможливо. Все-таки іспанець куди краще підходив для Джеррарда і Куйта, які сповна змогли показати себе в ролі асистентів.

Торрес пробув на «Енфілді» 3,5 року і так і не виграв з командою жодного трофея. На відміну від форварда, Ліверпуль занурився в кризу, про яку ми розповідали в одній з минулих статей. За цей час Фернандо став «іконою» для уболівальників, а його гольове чуття дозволяло «червоним» не впасти занадто глибоко в турнірній таблиці. Ліверпуль навіть забув про необхідність покупки нового форварда. За період гри «Ель-Ніньо» на «Енфілді» команду поповнив хіба що Роббі Кін, проте вже через півроку ірландець повернувся в Тоттенхем.

Торрес ретельно вивчав суперників по АПЛ і відточував свою взаємодію з Джеррардом. Це і дозволяло «малюку» знімати скальпи топ-суперників один за одним. У 2008 році Фернандо також став героєм Євро в Австрії та Швейцарії. Його Іспанія дійшла до фіналу, а єдиний гол у ворота німців забив тоді саме Торрес. Не дивно, що нападаючий був близький до виграшу Золотого м'яча. Однак Роналду і Мессі виявилися вищими нього.

Ще більше Торрес закохав у себе «Енфілд» в 2009 році. Форвард забив гол у ворота МЮ, почавши розгром принципового суперника з рахунком 4:1. Під час святкування Нандо показав руками манкуніанським уболівальникам «п'ятірку» - натяк на кількість Кубків чемпіонів у Ліверпуля. Тим болючіше було фанатам розлучатися з Нандо...

Починаючи з сезону-2009/2010, Торресу стала дошкуляти травма коліна, через яку він став рідше з'являтися на полі. Це відбилося і на результатах Ліверпуля. Команда зайняла аж 7 місце в АПЛ, а Рафа Бенітес залишив «Енфілд». А взимку 2011 року попрощався з мерсисайдцями і сам Фернандо. Іспанець довго намагався залишити Ліверпуль через неможливість виграти великий трофей. Наполегливіше всіх виявився Челсі, який не пошкодував понад 50 мільйонів фунтів.

Вболівальники сприйняли в багнети таке рішення Торреса, проте їх віддушину задовольнив новий трансфер. Мерсисайдці прекрасно спрацювали на трансферному ринку, перехопивши висхідну зірку Аякса Луїса Суареса. До того ж, тієї ж зими був придбаний ще один топ-форвард Енді Керролл, феєрія в Ньюкаслі в першій половині сезону (11 голів). Ну і прихід на тренерський місток легендарного Кенні Далгліша вселяв надію в перспективи команди.

Втім, якщо Керролл з Далглішем не виправдали очікувань фанатів, то гра Суареса стала справжнім бальзамом на душу вболівальникам. «Ель Пістолеро» відзначився голом вже в дебютному своєму матчі і в подальшому не зменшував оберти. Через сезон Луїс став найкращим бомбардиром Ліверпуля, а також виграв свій єдиний трофей на «Енфілді» (Кубок Ліги-2011/2012).

Після приходу Роджерса в 2012 році уругваєць розцвів по-новому. У першому сезоні під керівництвом північноірландця Луїс забив аж 30 голів. Ну а покупка Даніеля Старріджа допомогла «червоним» видати «майже» чемпіонський сезон в 2013 році. Суареса, який відзначився 31 раз у АПЛ, визнали найкращим гравцем сезону, а Старрідж (21 гол) зайняв у гонці бомбардирів місце слідом за уругвайцем. Ліверпуль був дуже близький до титулу, але то знаменне падіння Джеррарда позбавило змоги «червоним» обійти Сіті.

Втім, у геніальності Суареса була й зворотна сторона медалі. Перед переїздом до Англії Луїс отримав тривалу дискваліфікацію в Ередівізія після того, як покусав Оттмана Бакала в дербі Аякса і ПСВ. Про нестриманість гравця говорили в ЗМІ і в АПЛ вона знову стала помітна. У першому повному сезоні уругваєць потрапив в серйозний расистський скандал. Після дербі з МЮ Патріс Евра поскаржився на те, що Луїс кілька разів назвав його словом на букву «Н». Як Ліверпуль не намагався захистити гравця, асоціація виписала форварду 8-матчеву дискваліфікацію.

Сам Луїс довго обурювався через таке рішення і навіть після повернення на поле відмовився потиснути руку Евра в відповідному дербі. А через сезон трапився черговий скандал, пов'язаний з зубами гравця. За пару турів до фінішу сезону уругваєць «спробував на смак» руку Бранислава Івановича, за що отримав чергову дискваліфікацію. Всього ж через дисциплінарні покарання футболіст пропустив аж 19 матчів в АПЛ. Менше, ніж через травми.

Відігравши той самий «срібний» сезон-2013/2014, Суарес був проданий в Барселону на тлі чергового скандалу. Новою жертвою зубів Луїса став Джорджо К'єлліні, з яким уругваєць зустрівся на чемпіонаті світу в Бразилії. Ліверпуль вже не міг утримувати «Ель Пістолеро», оскільки, крім його бажання покинути «Енфілд», була ще й репутаційна складова.

Новим страйкером команди повинен був стати Даніель Старрідж, який довгий час тримався на рівні з Суаресом. Втім, стати зіркою Ліверпуля Дену не судилося. Травми не дозволяли йому отримувати постійну ігрову практику. Ну а Маріо Балотеллі, Фабіо Боріні і Рікі Ламберт стали об'єктом насмішок не тільки для суперників «червоних», а й для своїх же фанатів. На трьох вони забили лише 8 голів за сезон 2014/2015-го, в якому «червоні» опустилися на 8 місце.

Все ж 2015 рік серйозно змінив Ліверпуль в кращу сторону. Влітку команду поповнив Роберто Фірміно, а в жовтні тренером мерсисайдців став Юрген Клопп. Саме з бразильця екс-тренер Боруссії і почав будівництво нової атаки, яка досі змітає все на своєму шляху. Впровадити в команду Бентеке і Інгза не вийшло, тому німець вирішив попрацювати на трансферному ринку в пошуку посилення передньої лінії.

У перше же літнє вікно на «Енфілді» Клопп придбав в Саутгемптоні Садіо Мане. Сенегалець відразу став одним з найкращих бомбардирів Ліверпуля в АПЛ поряд з Коутиньо, забивши по 13 голів. Фірміно, зокрема, не сильно відстав від партнерів по команді - 11 точних ударів в чемпіонаті. Ну а перед сезоном-2017/2018 були придбані Мохамед Салах і Алекс Окслейд-Чемберлен, після чого і утворилося то саме надрезультативне тріо, яке ми спостерігаємо в Ліверпулі і до цього дня.

На відміну від Бенітеса і Роджерса, німецький наставник на став шукати природженого форварда, який поодинці міг би «робити» матч за матчем. Такими були Торрес і Суарес, такими повинні були стати Морьєнтес, Старрідж або Балотеллі. Проте, так ситуація показувала, що втрата форми або мотивації у головної зірки атаки миттєво негативно позначалася на результатах команди. З тріо Салах - Мане - Фірміно все по-іншому.

Жодного з них не можна назвати чистим форвардом. Салах і Мане спочатку були вінгерами, але Клопп навчив їх бути універсальними і використовувати свої сильні сторони на всіх ділянках поля. Фірміно взагалі унікум для Ліверпуля. Недарма його називають «опорним форвардом». Нехай формально бразилець і грає на вістрі, проте в його функції входить куди більше аспектів, які він блискуче виконує.

Боббі не соромить повертатися до своїх воріт при контратаках суперника, вміло звільняє простір для Салаха і Мане, а також чимало асистує головним зіркам Ліверпуля. Втім, кожен сам для себе вирішує, хто ж є персоною №1 в нинішній мерсисайдській команді, кандидатів багато. Такий підхід від німця не обіцяє команді великими проблемами в разі продажу одного з тріо. Піде Салах або Мане? Значить, один з них все ж залишиться і разом з Фірміно дозволить атаці не втратити в гостроті (як це було після відходу Оуена або Суареса, а також в перші місяці після відбуття в Челсі Торреса).

Ну а на випадок кризи кадрів у Клоппа завжди в рукаві є «туз» в особі того самого чистого форварда - Дивока Орігі. Безумовно, рівень бельгійця не дозволяє команді всерйоз розраховувати на нього на довгій дистанції. Однак минулий сезон показав, що Дивока чудово користується можливістю вийти на поле і показати себе протягом тих недовгих хвилин.

 

Мабуть, в ролі топ-форварда Оуен, Торрес або Суарес напевно перевершують будь-якого з нинішнього тріо Ліверпуля. Втім, відсутність зірок такої ж величини поруч з ними утворювало дисбаланс і не дозволяло команді стабільно набирати очки на довгій дистанції. Стиль гри Салаха, Мане і Фірміно дав куди кращий вихлоп.

За весь час вони забили аж 248 голів і вивели мерсисайдців на інший рівень. Здається, цій команді навряд чи необхідний гравець за прикладом Тімо Вернера. Завдяки геніальному Клоппу і віддачі самих гравців в Ліверпулі тепер з'явилася суператака замість вже звичного для команди суперфорварда. Від цього на «Енфілді» все тільки в плюсі.

 

 

 

Анатолій Дерека, ISPORT