Як український фізик в США допоміг довести важливість масок

Вчений Валентин Стадницький був одним з дослідників, які довели, що маски можуть значно уповільнити поширення SARS-CoV-2.

Необов'язково чхати або кашляти, щоб поширювати в повітрі краплі, здатні переносити коронавірус SARS-CoV-2 - достатньо звичайної розмови.

Цей висновок був підтверджений в США в ході експерименту з лазером, проведеного групою вчених Національного інституту здоров'я. Одним з учених в цій команді був український фізик Валентин Стадницький.

При цьому вчені виявили, що краплі зберігаються в повітрі до восьми хвилин. Результати дослідження привернули увагу світових ЗМІ, ставши ще одним аргументом у суперечці про важливість використання захисних масок під час епідемії COVID-19.

В інтерв'ю DW Стадницький розповів про хід цього експерименту і його враження від роботи в США.

DW: Дослідження команди, в якій Ви працювали, може дати розгадку швидкого поширення коронавірусу. Як вдалося отримати ці результати?

Валентин Стадницький: Все почалося з ідеї доктора Адріаан Бакса, який прагнув візуалізувати краплі слини, що видихаються людиною під час говоріння і які занадто малі, щоб побачити їх неозброєним оком.

Він і доктор Філіп Анфінруд - його колега по лабораторії хімічної фізики (LCP) при Національному інституті діабету і хвороб травлення і нирок, де я також працюю дослідником, - міркували над використанням лазерів для візуалізації цих крапель.

У той п'ятничний вечір доктор Анфінруд пофарбував внутрішні стінки коробки, вирізав у ній отвори і на наступний ранок почав налаштовувати оптику в своїй лазерній лабораторії.

Він взяв мене в команду, тому що у мене великий досвід роботи з лазерами. І ще до закінчення ранку у нас був сконструйований і готовий до роботи апарат. Утрьох ми провели залишок вихідних, записуючи відео і інтерпретуючи отриманий матеріал.

Чи підтверджуються Ваші висновки іншими дослідженнями американських або світових установ?

На момент нашої роботи нам не було відомо про будь-які опубліковані дослідження, які використовують лазерні технології, щоб візуально продемонструвати краплі слини, що потрапляють в повітря під час говоріння, хоча група вчених в Японії публікувала щось подібне щодо чхання.

Звичайно, дані про поширення цих крапель публікувалися і раніше - наприклад, в одній роботі 2019 року, яка показала, що говоріння призводить до виділення більшої кількості крапель, ніж дихання, а гучне говоріння збільшує масштаби поширення (цих крапель. - ред.)

Яку маску носите Ви особисто?

Наша доповідь продемонструвала, що просте говоріння, навіть без чхання та кашлю, сприяє поширенню тисяч потенційно небезпечних крапель в повітрі, а використання простих масок, навіть не N95, значним чином запобігає це поширення.

Я особисто дотримуюся рекомендацій Центрів із контролю і профілактики захворювань США про те, які маски носити.

Перед переїздом в США в 2011 році ви вчилися в КНУ імені Тараса Шевченка. Яким був Ваш шлях до наукової роботи в Америці?

Моя мати була хіміком і писала дисертацію в КНУ, а батько працював інженером. Але прагнення моїх батьків були перекреслені крахом Радянського Союзу - матері довелося закинути своє захоплення і стати бухгалтером, щоб прогодувати сім'ю.

Вона завжди жартувала, що її дисертацією став я, і заохочувала мене і брата реалізовувати наші амбіції. Для неї наша освіта була пріоритетом. Я захоплювався математикою і природничими науками, тому пішов зі школи з поглибленим вивченням мов і продовжив навчання в київському природно-науковому ліцеї № 145.

Я отримав дипломи бакалавра і магістра фізики з відзнакою КНУ. Але під час двох останніх років навчання в університеті я почав думати про свої наступні кар'єрні крои і вирішив логічним для себе продовжити навчання на докторській програмі.

Я розглядав варіанти таких програм у Великобританії, Німеччині, Бельгії та США. Це було непростою справою - довелося писати безліч чернеток для дійсно переконливих мотиваційних листів та здавати екзамен з англійської, щоб переконати університети, що я був гідним кандидатом.

Важка робота принесла плоди, і я отримав кілька запрошень на інтерв'ю з Європи і кілька запрошень на докторські програми в США. Таким чином я опинився в Університеті Пердью в Індіані.

Чим робота в США відрізняється від роботи в Україні, і що б Ви змінили в українській науці?

Моя наукова робота в США навчила мене не думати шаблонами - в цьому допомогла команда вчених з різних країн і наукових дисциплін. Коли я був студентом в Україні я завжди думав, що повинен самостійно вирішувати кожну проблему, щоб робити хороші дослідження.

Але зараз я розумію, що видатні наукові досягнення часто вимагають залучення експертів з різних галузей в команду, що працює спільно. Мої докторантури і наукова робота в Національному інституті здоров'я були б неможливі без співпраці та взаємодії з вченими з інших сфер науки.

В Україні ж позначаються роки недофінансування. Але ми можемо запропонувати світові дуже розумних, талановитих і працьовитих людей з серйозною науковою базою. Тому мені здається, що співпраця з міжнародними науковими спільнотами та університетами є найкращим шляхом для наукової спільноти в Україні.

Це дасть українським вченим доступ до новітнього обладнання та ресурсів, щоб перевірити свої чудові ідеї як представники міжнародних команд, що працюють над масштабними науковими загадками, передовими технологіями, щоб поліпшити якість людського життя.

Новости от Корреспондент.net в Telegram. Подписывайтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet