Міністр-аксакал. Довічний Аваков і підготовка до виборів

Скандали з поліцейськими-злочинцями, гучні протести щодо безпричинного затримання волонтерів, перформанси під стінами Ради - але це все дурниця, як виявилося. Арсен Аваков міцно став на якір у своєму кріслі.

Шість років і чотири місяці - стільки Арсен Аваков беззмінно керує Міністерством внутрішніх справ України, і це абсолютний національний рекорд, пише Валерій Літонінський в №8-10 Журналу Корреспондент.

За цей час змінилися вже два президенти і чотири прем'єр-міністри. Тільки Арсен Борисович все на тому ж місці. Зґвалтування поліцейськими в Кагарлику, бійня в житлових кварталах Броварів, кримінальний розстріл нацгвардійців на п'яній риболовлі, вбивство малолітнього хлопчика поліцейськими ж - за шість років перебування Авакова на посаді міністра таке трапляється з сумною регулярністю. Міністр відповідає заявами про готовність чистити лави. Тому вимоги його відставки після подібних скандалів висуваються швидше за інерцією, без реальної надії на успіх. Аваков уже міг би викладати курси політичної живучості. Але у нього є заняття важливіші.

БЕЗ РЕФОРМ, АЛЕ ЗІ ЗВ'ЯЗКАМИ

Харківський бізнесмен, який ховався від режиму Віктора Януковича в Італії, ніколи не був близький до правоохоронної діяльності. Ще в 90-ті він показав, що вміє робити гроші практично на всьому, - йому приписували інтереси в таких секторах, як газ, електроенергія, виробництво чаю, девелопмент, банкінг. І при цьому довів, що вміє системно захищати свій бізнес і свої капітали. Нічого дивного - все-таки у нього гарна освіта (інженерно-фізичний факультет Харківського політеху) і з ранньої юності широкі зв'язки в харківській бізнес-тусовці, мало не з часів розквіту кооперації.

У політику він увійшов голосно на хвилі Майдану-2004, встиг попрацювати з різними політичними силами. Зумів уникнути репресій завдяки вчасно розпочатій політеміграції. Повернувся і брав участь в Майдані 2014 завдяки тому, що в 2012 році був обраний до Ради за списком БЮТ і отримав депутатську недоторканність.

Євромайдан і зробив з нього міністра внутрішніх справ. І майже відразу після вступу на посаду трапився перший гучний скандал - міліціонери під час затримання вбили Олександра Музичка (Сашко Білий), одного з координаторів Правого сектора.

Ну а потім почалися реформи. На жаль, вони якось швидко вичерпалися. Реформування міліції в поліцію закінчилося відходом грузинського десанту і створенням нової патрульної поліції. Ось тільки патрульних поліцейських в складі МВС лише 12 тис., а слідчих і оперативників - близько 30 тис. І частину міністерства ніхто так і не міняв.

До маленьких міст реформа і зовсім не дійшла, що підтверджують численні скандали аваковської епохи. 92% міліціонерів успішно пройшли переатестацію, а інші відновилися через суд. Тобто, по суті, жодної переатестації не було. Балакуча голова Авакова, заступник міністра Антон Геращенко каже, що в проблемах з переатестацію нібито винні грузинські колеги, які розробляли реформу. Навіть після шести років в керівництві відомства намагатися на когось другого скинути відповідальність - це, звичайно, потрібно вміти.

Сам Аваков стверджує, що головна зміна його міністерства - це відкритість. На думку міністра, раніше всі злочини поліцейських замовчували, а тепер нічого не приховують. Але тут важливо не плутати відкритість з потужним PR.

Президент Володимир Зеленський стверджує, що подальша доля Авакова залежить від розслідування справи про вбивство журналіста Павла Шеремета. За словами ж самого міністра, справа «ніяк не пов'язана з його кар'єрою». І кому тут вірити?

Аваков підтримав Зеленського на президентських виборах, за що Володимир Олександрович не приховував подяку тоді. Зараз досвідчений міністр виступає свого роду гарантом безпеки для голови держави, щитом від вуличних акцій і радикалів.

Але найкраще впливовість Авакова характеризують його зв'язки в політичному середовищі, правоохоронних органах, фінансово-промислових групах і навіть за кордоном. За шість років при владі міністр привчив, що з ним краще дружити або зберігати нейтралітет. Недарма в соцмережах вже жартують про те, хто раніше залишить свою посаду - Аваков чи Зеленський? Залежить це скоріше від Зеленського, але поки політичної волі розлучитися зі старшим товаришем у нього не спостерігається.

Аваков уже настільки укорінився на посаді міністра, що у владі навіть почали використовувати аргумент в дусі «якщо не він, то хто». Президент же і так оголосив, що в країні «кадровий голод». З таким підходом Аваков довічно міністром може виявитися. А тут ще й місцеві вибори на носі, а міністр внутрішніх справ уже показав, що може забезпечити ефективний контроль поліції за проведенням голосування. Тому як мінімум до кінця 2020 року Аваков продовжить нарощувати рекорд політичного виживання.

МІНІСТЕРСЬКА ЧЕХАРДА

Відкритих вакансій у владі дійсно вистачає і без МВС. Уряду Дениса Шмигаля вже три повних місяці, а досі навіть не всіх міністрів змогли знайти. Наприклад, в міністри освіти Зеленський приміряв вже кілька кандидатів. Пропонував цю посаду нинішньому главі профільного комітету Ради Сергію Бабаку, але той відмовлявся. Це той самий персонаж, який під час передвиборної кампанії розповідав Зеленському, що зарплати вчителів можуть бути по 4 тис. євро, заплутавшись у нуликах. Одним словом, не пощастило вчителям, а удача була так близько.

Ще одна кандидатка в міністри освіти - колега Бабака з парламенту Юлія Гришина. Вона прославилася фотосесією в парламенті в футболці з написом Маю право на помилку. Так депутати намагалися підтримати вчителів, які допускають помилки в проекті Всеукраїнська школа онлайн, який транслювали по телевізору. Але поки на Банковій вирішили, що дефіле в футболці для міністерського портфеля, напевно, замало.

Останній відомий кандидат на посаду міністра освіти - ректор Чернігівського національного технічного університету Сергій Шкарлет. На початку 2010-х цей діяч буквально клявся в підтримці Януковича і обирався депутатом Чернігівської облради від Партії регіонів. У 2015 році Шкарлет намагався пройти до облради вже як кандидат від Блоку Петра Порошенка, але безуспішно. Тепер його занесло до нової влади, але з таким бекграундом стати міністром буде важко. Звичайно, голод голодом, але не до такої ж міри.

Не можуть знайти у Зеленського й повноцінного міністра енергетики. За Ольгу Буславець категорично відмовляються голосувати «слуги народу». Шмигаль завів свою протеже в уряд на посаду зі статусом в. о., але перспективи затвердження її кандидатури Верховною Радою мінімальні. Сам Зеленський скаржився, що якого міністра енергетики не признач, його тут же пов'язують з тією чи іншою фінансово-промисловою групою. Буславець, наприклад, з холдингом Ріната Ахметова. Але що, тоді взагалі без міністра енергетики жити?

Зате в Кабміні точно вирішили розділити Міністерство енергетики та екології. В головні екологи навіть кандидата знайшли - чинного заступника голови Міністерства енергетики та захисту навколишнього середовища Романа Абрамовського. Шмигаль вніс його в кандидатуру в парламент, але голосувати за неї депутати поки не стали.

Замість цього нардепи змінили віце-прем'єр-міністра з питань євроатлантичної інтеграції. Вадима Пристайка замістила Ольга Стефанишина. Це вже буде третій за рахунком чиновник, відповідальний за євроінтеграцію за Зеленського. Спочатку було зрозуміло, що для Пристайка ця посада тимчасова і не відповідає його амбіціям. Після втрати посади міністра закордонних справ через розбіжності з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком пріоритетом для Пристайка було повернення на дипломатичну службу. Кажуть, що його відправлять послом до Великобританії. На почесне заслання зовсім не схоже.

Посада віце-прем'єра з питань євроатлантичної інтеграції більше про юриспруденцію і бюрократію, ніж про дипломатію, тому слабка зацікавленість в ній Пристайка зрозуміла. А ось призначення Стефанишиної в експертному середовищі зустріли позитивно. Вона компетентна в цій сфері, в 2017-2019 роках керувала урядовим офісом із координації європейської та євроатлантичної інтеграції. Привела її туди Іванна Климпуш-Цинцадзе - колишній віце-прем'єр з питань євроінтеграції та чинний депутат від Європейської солідарності Порошенка. На торішні парламентські вибори Стефанишина йшла в списку Української стратегії Гройсмана, але про якісь ідеологічні протиріччя зі «слугами народу» тут говорити не доводиться. Її найближчим завданням стане підготовка до оновлення Угоди про асоціацію з ЄС. До речі, це вже друга людина після міністра фінансів Сергія Марченка в нинішньому уряді з партії Володимира Гройсмана. Може, і сам Володимир Борисович скоро підтягнеться?

Розібралися у владі нарешті і з новим міністром культури. Ним став нардеп від Слуги народу Олександр Ткаченко. В українській культурі навіть намітилася якась традиція - нею керують медійники. Попередній міністр культури Володимир Бородянський до походу в політику очолював найбільший медіахолдинг країни - StarLightMedia Віктора Пінчука. Ткаченко в політику прийшов з керівництва холдингу 1+1 Media Ігоря Коломойського. Цікаво, що буквально за кілька днів до призначення міністром Ткаченко оголосив про своє бажання стати мером Києва і взяти участь в праймеріз Слуги народу для відбору кандидата в міські голови столиці. Ткаченко навіть обіцяв «повернути гордість за Київ». Але тепер буде повертати гордість за вітчизняну культуру.

«ПРОСТИЙ ХЛОПЕЦЬ» ПОВЕРНУВСЯ

Охочих скласти конкуренцію Віталію Кличку на виборах мера Києва в Слузі народу і без Ткаченка вистачає. Нардепи Олександр Качура і Олександр Дубінський навіть дебати обіцяють влаштувати, а їхній колега Микола Тищенко без дебатів уже розвішує власну зовнішню рекламу. Хоча дійсно серйозних праймеріз від партії влади чекати не варто. Остаточне рішення все одно буде за Зеленським. І цілком ймовірно, що це буде людина не з партії, а, наприклад, головний санлікар країни Віктор Ляшко.

При цьому у Зеленського і без Києва вистачає клопоту через місцеві вибори. В обласних центрах висувати в мери Слугу народу особливо нікого, чинні міські голови приєднуватися до президента не поспішають, партійні списки набирати теж важко. Хоч якось загнати людей в партію влади покликані допомогти зміни у виборчому законодавстві. У Раді перше читання пройшов законопроект про те, що до місцевих рад населених пунктів з населенням від 15 тис. осіб можна буде балотуватися виключно від партій. Тобто жодного вам самовисування. В принципі це відповідає інтересам всіх великих політсил - і влади, і опозиції. А ось для регіональних авторитетів це проблема, та й підрахунок голосів сильно затягнеться, вибори ж у нас за відкритими партійними списками.

Як би там не було, на одних хитрощах до законодавства далеко не заїдеш, тому Зеленському самому довелося засукати рукава і вирушити в регіони - нагадувати про свою політичну силу перед виборами.

І тут в хід пішли вже звичні для президентської команди політичні технології. Зеленський знову «вирішує питання» на місці і телефонує під камери, наприклад, главі Укрексімбанку з вимогою реструктуризувати кредити для хмельницьких підприємців. «Женю, прийміть таке рішення, щоб люди могли погашати кредити через рік. У них зараз немає грошей через коронавірус», - майстерно грає знайому роль президент. Те, що у Зеленського особливий підхід до банків, які він обіцяє «дотиснути» заради дешевих кредитів, давно відомо. Те, що подібний підхід не витримує жодної критики і веде до повної анархії, - теж. Але людям подобається.

З'являються знову і фотографії спортивних занять Зеленського. Коротше, кампанія почалася, «свій хлопець» повернувся. А крім популярності президента Слузі народу на місцевих виборах запропонувати виборцям нічого. Іноді, правда, в цій показовій простоті глави держави доходить до конфузу. Так, в тому ж Хмельницькому Зеленський зайшов випити кави в кафе, хоча на той момент приймати відвідувачів у приміщеннях ще не можна було. Причому із Зеленським у кафе пішла вся його свита, в тому числі і головний санлікар Ляшко. Таке ось документально зафіксоване порушення карантину, коли в закладах громадського харчування офіційно відкриті були тільки літні майданчики і можливість брати їжу на винос, у Зеленського пояснили бажанням перевірити кафе на готовність до переходу на наступний етап пом'якшення обмежень. Правда, в самому закладі пояснили, що запросили президента чисто із заходів пристойності. Зате Зеленський вже оголосив, що готовий заплатити штраф в 17 тис. грн за порушення карантину. Він же «простий», як і всі, пам'ятайте. Хоча за законом за це порушення платити повинен заклад.

До речі, в цій своїй підготовці до місцевих виборів Зеленський все більше схожий на свого попередника Порошенка, з яким самому Володимиру Олександровичу так сильно не хотілося б асоціюватися. Але ось Зеленський теж починає «відкривати все, що відкривається». Дійшло вже й до дитячих садків.

А до виборів же ще цілих п'ять місяців. Втім, таку активність легко пояснити. Соціально-економічна ситуація, на жаль, українці зубожіють, а при таких обставинах за владу зазвичай не голосують. Голосують за опозицію.

Зеленський підписав скандальний законопроект №1210 з численними податковими змінами, що також владі рейтингу не додає. У регіонах вже зріють протести. Через збільшення податкового навантаження обурилися всі - і дрібний бізнес, і великий. Металурги, наприклад, просять відстрочити хоча б на рік підвищення ставки ренти на видобуток залізної руди з 8% до 11-12%, інакше погрожують зупинками підприємств і масовими скороченнями. Навіть в рідному для Зеленського Кривому Розі незадоволені, де б'є на сполох головний роботодавець, гігант АрселорМіттал. Тобто ґрунт для виборів при владі не найкращий, поле для критики в опозиції ширше не придумаєш, стріли летять з усіх боків. Осінь буде спекотною, не тільки літо.

А З ГРОШИМА ЩО?

Поліпшити ситуацію влада сподівається завдяки співпраці з МВФ. Перший транш у $1,9 млрд з обіцяних п'яти за новою програмою. Правда, текст меморандуму з МВФ до його остаточного схвалення фондом влада показувати категорично відмовляється. Це породжує чутки, що там буде велика «зрада». Міністр фінансів Марченко виправдовується, що нічого страшного чекати не варто, але завісу таки трохи прочиняє.

Наприклад, планується введення ринкової ціни на газ і опалення для населення. За нинішньої кон'єктури, коли газ дешевий, це нічим особливим українцям не загрожує. Але, коли газ в світі буде дорожчати, а це неминуче, у влади будуть великі проблеми, адже на платіжки в країні реагують дуже болісно.

Також бере на себе Україна зобов'язання щодо продовження медичної реформи, як би не силувалися її критики, і реформи податкової системи. Тут історія взагалі комічна. Якщо раніше податкову і митницю у нас розділили і називали це реформою, то тепер будуть знову об'єднувати в одну юридичну особу. Цим відомствам, як пам'ятаємо, недавно зі скандалом поміняли керівників. Причина - невиконання надходжень до держбюджету. Навіть Зеленський на прес-конференції говорив, Максим Нефьодов, колишній глава митниці - хороший хлопець, «симпатичний, в костюмі», але костюмом бюджет не наповниш. І що з'ясувалося? Виявилося, що за травень нові хороші глави податкової та митниці зібрали в бюджет ще менше, ніж погані старі. За «неефективного» Нефьодова в квітні до держбюджету пішло 19,6 млрд грн, а без нього - 18,6 млрд. Мінфін похапцем, аби приховати конфуз, почав зменшувати плани для митниці і податкової - причому аж на 9,1 млрд і 19 млрд грн відповідно. Ну тобто, щоб оголосити - тепер-то плани вже виконуються, не те, що за «попередників».

І так, країна поступово виходить з карантину. Тому можливостей для бурхливої ​​вуличної активності стає все більше. Мало не через день під Кабміном і Радою - гучні акції. Якщо п'ятого вимагали відставки Авакова, то четвертого - дешевого розмитнення «євроблях». Кажуть, чергу займають селяни з вимогами зняти обмеження на імпорт добрив. Хто наступний?