Діти примусових працівниць "третього рейху" - забуті жертви нацизму

Сотні жінок та дітей зі Східної Європи виконували примусові роботі в нацистських таборах Гамбурга. Одна з жительок міста вивчила їхні долі та допомогла увічнити їхню пам'ять.

"Камені спотикання"(Stolpersteine) - наймасштабніший децентралізований меморіал у світі. Лише в Гамбурзі тисячі латунних табличок на тротуарах нагадують про жертв часів націонал-соціалізму. Зараз у кварталі Лангенгорн, де раніше розташовувався барак для дітей підневільних працівниць, з'явилося ще 49 каменів спотикання. На них - імена дітей, загиблих тут під час Другої світової війни. Здебільшого це діти зі Східної Європи, матері яких були вивезені на територію "третього рейху" для примусової праці.

Випадкове відкриття

Близько десяти років тому гамбурзька психологиня Марґот Лер (Margot Löhr) випадково натрапила на інформацію про них: вона планувала публікацію на іншу тему та вивчала гамбурзьку книгу реєстрації смерті. При цьому виявила численні прізвища дітей і немовлят, у яких як місце проживання був указаний один із колишніх трудових таборів у Гамбурзі, яких у місті була понад тисяча. "Я хотіла більше дізнатися про їхні долі", - підкреслює Марґот Лер.

Загалом вона нарахувала 418 дітей, зокрема багатьох немовлят, які стали жертвами нацистського режиму. Багато жінок і їхніх дітей у віці від десяти до 14 років були вимушені працювати на виробництві чи в сільському господарстві. Надії було чотири роки, коли вона разом з батьками опинилась у таборі Гогенцоллернрінг під Гамбургом. Пізніше у своїх мемуарах вона згадувала про те, як тяжко було її батькам і 14-річному братові працювати на фабриці і як брата жорстоко побили охоронці за те, що він випадково впустив надто важку діжку.

Вбивства немовлят

Марґот Лер особливо вразили долі тодішніх молодих жінок - Розени та Аліси, які були в таборі Айдельштедт під Гамбургом. Дві чеські єврейки, які прибули з концтабору "Аушвіц", були вимушені приховувати свою вагітність через побоювання за своє життя. У таборі не повинно було бути вагітних жінок. У грудні 1944 року Розена народила здорового хлопчика, якого в неї одразу ж забрали. Дещо пізніше наглядачка табору показала матері її мертву дитину.

Вона поклала його у картонну коробку, а комендант табору Вальтер Кюммель (Walter Kümmel) утопив його. Лише на початку 1970-х років в окружному суді Гамбурга розпочався розгляд справи, в якому обидві матері виступили свідками. Утім, причетність Кюммеля до вбивства новонародженого була розцінена "лише як пособництво у вбивстві". Суду не вистачило доказів того, що тодішній комендант вчинив злочин із ницих мотивів.

Жертви жили з клеймом на батьківщині

Багато жінок були вимушені робити аборти. Про це мовчали не лише у повоєнній Німеччині. На батьківщині ці жінки здебільшого майже не розповідали про цей важкий період їхнього життя. Діти підневільних робітниць, які народилися в таборах Німеччини, нерідко на батьківщині вважалися "зрадниками батьківщини".

Німецьку пенсіонерку-неонацистку знову засудили за заперечення Голокосту

Марґот Лер написала книжку, в якій розповідає про понад 400 таких доль. Багато в чому завдяки їй історія зневолених працівниць в Гамбурзі тепер добре вивчена. Лише на гамбурзькому цвинтарі Ольсдорф поховані 246 дітей. 1959 року більшість цих могил були знесені. Восени 2020 року будуть закладені нові "камені спотикання" на згадку про забутих гамбурзьких дітей.

Джерело: Українська служба DW