Життя стало гіршим. Арабська весна 10 років по тому

 

Десять років тому - 17 січня 2010 року - на Близькому Сході почалася арабська весна. Протести незабаром переросли в масові заворушення і збройне протистояння з поліцією і армією.

 

У результаті деякі авторитарні режими були повалені, а подальші події повністю змінили політичний, громадський і навіть релігійний ландшафт регіону.

 

Більшість жителів країн арабської весни вважають, що з тих пір жити стало гірше, але зберігають віру в демократію. Корреспондент.net розповідає подробиці.

 

 

Безнадія і розчарування

 

Соціальне опитування на честь десятиліття арабської весни показало, що більшість жителів дев'яти країн, де почалися масові демонстрації і хвилювання, вважають нинішнє життя важчим, ніж до цих подій.

 

Опитування було проведене міжнародною компанією YouGov і британською газетою Guardian серед 5 275 осіб.

 

Розчарування і відчуття безнадійності - головні переживання більшості опитаних. Вони вважають, що нерівність у суспільстві за останні десять років тільки зросла, а тих, хто зараз перебуває в дитячому віці, очікує ще більш складне майбутнє.

 

Однак більша частина респондентів, при цьому, не жалкує через заворушення, що прокотилися по їхніх країнах.

 

75 відсотків опитаних жителів Сирії заявили, що живуть тепер гірше. Такої ж думки дотримуються 73 відсотки респондентів у Ємені і 60 відсотків у Лівії.

 

Найменш розчарованими виявилися жителі Єгипту - 38 відсотків незадоволених. Що цікаво, 39 відсотків не змогли відповісти на питання, у який бік змінилося їхнє життя після арабської весни.

 

Найбільш задоволені, як виявилося, громадяни Тунісу - 27 відсотків заявили, що їхнє життя стало кращим. Однак кожен другий говорить, що йому стало складніше, незважаючи на те, що 86 відсотків заявляють про більшу свободу для критики уряду.

 

Про побільшалий після арабської весни розрив між багатими і бідними верствами суспільства говорять у всіх країнах регіону, але більше за всіх - у Сирії (92 відсотки), у Ємені (72 відсотки) і в Єгипті (68 відсотків).

 

Раніше були опубліковані результати найбільшого в історії Близького Сходу дослідження громадської думки, проведеного Арабським центром дослідження політики.

 

Як повідомляється, 900 соціологів витратили майже 70 тисяч годин робочого часу і проїхали в цілому 820 тисяч кілометрів, щоб опитати 30 тисяч осіб у 13 країнах.

 

Робота соціологів показала, що 76 відсотків жителів арабського світу підтримують ідею демократії, 74 відсотки сказали, що плюралістична демократія і вільні вибори - те, що потрібно для їхньої країни. 47 відсотків вважають, що парламенти в їхніх державах (де вони є) працюють добре.

 

58 відсотків позитивно ставляться до арабської весни, кожен другий вважає, що її цілі досягнуті не повністю, але не сумніваються, що це станеться в майбутньому.

 

91 відсоток респондентів заявляє про високу корупцію у своїй країні.

 

 

Арабська весна: наслідки й для Європи

 

Усе почалося в Тунісі, на одній із площ якого рівно десять років тому нелегальний вуличний торговець Мохаммед Буазізі вчинив самоспалення на знак протесту проти ляпаса, отриманого ним від муніципальної чиновниці.

 

Цей жест відчаю сколихнув туніське суспільство, у якому віддавна накопичувалося невдоволення багаторічним правлінням президента Зін аль-Абідін Бен Алі.

 

Тисячі осіб, переважно молодих, вийшли на вулиці по всій країні, щоб зажадати від президента піти у відставку. Протестувальники нарікали на відсутність роботи й злидні.

 

Щодня демонстрації ставали більш масштабними, а люди - більш непохитними.

 

Через місяць Бен Алі пішов з поста і втік з Тунісу. Так здійснилася Туніська революція, що поклала початок масовим заворушенням і безладам у цілій низці арабських країн у 2011 році.

 

У лютому 2011 року у відповідь на протести сотень тисяч демонстрантів пішов у відставку президент Єгипту Хосні Мубарак. У Лівії сахнувся старий диктатор Муаммар Каддафі.

 

А в Сирії повсюди зазвучали слова, які пізніше стануть гаслом арабської весни: "Народ хоче, щоб режим упав".

 

Навіть у неймовірно закритій і репресивній Саудівській Аравії почалися протести. На короткий час здалося, що можливо все.

 

Туніс уникнув внутрішніх конфліктів і переворотів, домігся успіху в демократичних реформах, але його економіка стагнує.

 

У Лівії, Сирії та Ємені революції стали кровопролитними громадянськими війнами, які досі тривають - до сьогоднішнього дня. Мільйонам довелося тікати зі своїх будинків.

 

Єгипет фактично повернувся на круги своя: після недовгого правління помірних ісламістів до влади прийшов сподвижник покійного Мубарака генерал Фаттах аль-Сісі.

 

Як зазначає німецьке видання Der Spiegel, після арабської весни Захід втратив "політичну значимість" у Близькосхідному регіоні, поступившись місцем Ірану, Росії й Туреччині.

 

Євросоюз і НАТО стали просто спостерігачами, при цьому Європі довелося розплачуватися за хаос, що виник у регіоні: його наслідками стала міграційна криза у 2015 році, поширення ІДІЛ, "джихад-туризм" європейців у Сирію та Ірак, а також численні теракти в європейських країнах.

 

Дестабілізація Близького Сходу також призвела до трансформації політичного ландшафту в Європі, зростання популярності правопопулістов, а також до виходу Британії з ЄС, основною причиною якого став страх перед мігрантами, відзначає видання.

 

Від переділу Близького Сходу виграв в першу чергу Іран, який зміцнив свою владу, багаті сунітські країни Перської затоки, які стали фінансовим і економічним центром регіону, а також Туреччина.

 

Новини від Корреспондент.net у Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet