Нерозкриті таємниці нацистського золота

Ця книга читається як трилер, а, між тим, вона документальна. Про те, як нацисти ховали в кінці війни золото, де його шукають і де знаходять, розповідають найавторитетніші експерти.

Навколо зниклого після Другої світової війни нацистського золота склалося неймовірно багато легенд. Але міфами Айян Сеєр і Дуглас Боттінг, британські дослідники, найавторитетніші в світі експерти у цій галузі, не займаються. У своїй книзі "Нацистське золото" вони у подробицях розповідають про те, як його ховали, що саме вже знайшли і що шукають.

Бомбардування Берліна 3 лютого 1945 року було найстрашнішим повітряним нальотом на столицю "третього рейху" в останні місяці Другої світової війни. Американські та британські бомбардувальники скинули на місто тисячі тонн бомб. Три тисячі людей були вбиті, 120 тисяч залишилися без даху над головою. Багатьма вулицями не можна було пройти через завали і величезні воронки. Руїни горіли і диміли ще кілька днів.

Мішки з грошима і злитки золота

Розбитою була і будівля Рейхсбанку, але золото, грошові купюри, валютні резерви та інші цінності, що зберігалися в його глибоких підвалах і товстих сейфах, не постраждали. Проте, керівництво "третього рейху" прийняло рішення якомога швидше евакуювати їх з небезпечної зони. Спочатку (це було простіше) зайнялися мішками, в які упакували грошові купюри, - в тому числі мільярд рейхсмарок і 4 мільйони доларів. За ними пішов золотий запас "рейху". Його вирішили заховати в Тюрингії, у соляній шахті "Кайзерода", розташованої в 300 кілометрах від Берліна.

В обстановці суворої таємності в спецешелон завантажили золото загальною вагою близько ста тонн і вартістю 200 мільйонів доларів, а також інші цінності. У Тюрингії все перевантажили у вантажівки і перевезли в шахту. Сховище повинне було стати лише тимчасовим перевалочним пунктом, але швидкий наступ американців зламав плани нацистів.

Близько семи відсотків усього золотовалютного запасу нацистської Німеччини ще залишалися в Берліні. Вирішили врятувати хоча б його, відправивши на південь, до Баварії і Австрії. Це доручили 39-річному оберштурмбанфюрерові СС Фрідріху Йозефу Рауху (Friedrich Josef Rauch), перевіреному члену НСДАП з 1922 року, ад'ютантові міністра рейхсканцелярії. І ось ці скарби (за невеликими винятками) досі не знайдені. Про них, у першу чергу, і розповідає книга Айяна Сеєра і Дугласа Боттінга "Нацистське золото".

Таємне сховище в соляній шахті

А що ж із золотом і грошима, захованими в соляній шахті "Кайзерода"? Їх знайшли майже випадково. Американський військовий патруль підвозив 6 квітня двох французьких підневільних робітниць, вигнаних до Німеччини, і ті, проїжджаючи повз шахти, сказали солдатам: "Тут нацисти щось ховали. Здається, золото". Того ж дня американці спустилися в шахту і в одному зі штреків, на глибині 640 метрів, знайшли спочатку мішки з рейхсмарками, а потім, підірвавши частину свіжої цегляної кладки зі сталевими дверима, що закриває вхід в один з підземних залів, виявили в цій величезній печері сім тисяч мішків з іноземною валютою, золотими і срібними монетами, золотими коронками і пломбами, що залишилися від в'язнів концтаборів, валізи і скрині з коштовними каменями, інші цінності, а головне - вісім з половиною тисяч золотих злитків. Це була велика частина (понад 90 відсотків) золотовалютних запасів з підвалів Рейхсбанку.

У книзі "Нацистське золото" педантично підраховано, скільки саме мішків золотих злитків, американських доларів, французьких франків і навіть норвезьких крон виявили тоді в соляній шахті "Кайзерода". Але були там і цінності, вартість яких оцінити неможливо. В одній зі штолень американці знайшли безліч творів мистецтва, живописних і графічних картин з музеїв Німеччини та інших країн. Серед них - полотна Рембрандта, Тиціана, Рафаеля, Дюрера, Ренуара ... І серед іншого - знаменита статуя давньоєгипетської цариці Нефертіті.

Орден майора СМЕРШ

Усі ці твори мистецтва повернулися в німецькі та європейські музеї, а гроші і валюту перевезли до Франкфурта-на-Майні, в одне з уцілілих відділень держбанку. На Потсдамській конференції прийняли рішення розділити золотовалютні запаси поваленого "рейху" між чотирма країнами-переможницями у Другій світовій війні. Але Сталін відмовився від частки СРСР в обмін на активи країн Східної Європи. Дещо західні союзники СРСР все ж передали, - зокрема, 800 мішків з радянськими рублями. У книзі "Нацистське золото" йдеться, головним чином, про пошуки в країнах Західної Європи і Південної Америки і про те, що може ще зберігатися в приватних сейфах швейцарських і британських банків. Але розповідається і про зникнення частини золотовалютного запасу "третього рейху" (тієї, що не встигли вивезти з підвалів однієї з філій Рейхсбанку до падіння Берліна), до якої був причетний і Радянський Союз.

14 травня 1945 року працівників Рейхсбанку, у яких були ключі від сейфів, привезли у цю філію. Їх зустрів, як розповідається в книзі, "майор секретної служби" Федір Новіков (очевидно, йдеться про начальника ВКР СМЕРШ 265-ї стрілецької дивізії майора Федора Володимировича Новікова) і зажадав відкрити сейфи. У них виявилися 90 злитків золота і понад чотири з половиною мільйона золотих монет - доларів, соверенів, франків і гульденів, - а також доларові облігації на суму 400 мільйонів доларів. Після опису сейфи знову закрили, і ключі Новіков забрав собі. Через кілька днів вміст сейфу зник. А ще через місяць майор СМЕРШ Федір Новіков був нагороджений орденом Червоного Прапора. Ціна одних тільки цих золотих злитків, як підрахували автори книги, становила б сьогодні більше 18 мільйонів доларів.

Чому відпустили оберштурмбанфюрера СС?

Але найбільший шматок "золотого пирога", що не знайдений досі, - це ті приблизно 7 відсотків золотовалютного запасу "рейху", які вивіз до Баварії оберштурмбанфюрер СС Раух. У 1945 році його заарештували американці, і він багато чого їм розповів про евакуацію золота. Якусь частину його знайшли, але дуже мало. Де решта, Раух сказати не міг (або не хотів).

У квітні 1945-го він залишив цінний вантаж у казармах гірських єгерів у Баварії. Що сталося із золотом потім, Раух нібито не знав. Дивним чином, з незрозумілої причини американці незабаром відпустили цього чільного нациста, і він перебрався в Аргентину, де став співвласником металургійного комбінату. У похилому віці повернувся в Європу, в Австрію, де і прожив решту життя.

Глибоке дно озера Топліцзеє

Про те, куди пропало золото нацистів, включаючи залишок золотовалютних резервів з Рейхсбанку, точаться суперечки досі. Версій безліч, в тому числі й неймовірних. Найвірогіднішою вважають досі версію, згідно з якою частину золота треба шукати на дні озера Топліцзеє в Австрії, приблизно в ста кілометрах від Зальцбурга.

29 квітня 1945 року есесівці справді затопили в цьому озері, яке знаходиться у важкодоступному гірському районі і в якому нацисти випробовували нову військово-морську техніку, якісь скрині. Шукати їх почали мало не відразу після закінчення війни. І в 1959 році знайшли на дні ... не золото, а підроблені фунти стерлінги, за допомогою яких нацисти, розкидаючи їх над територією Великобританії, хотіли добитися колапсу її фінансової системи.

Більше в озері, глибина якого становить місцями більше ста метрів, поки що нічого не виявили, хоча використовували навіть надсучасні глибоководні апарати. Самодіяльних шукачів скарбів тут давно вже немає: австрійські власті забороняють будь-які пошуки без спеціального дозволу. Так що питання про те, де саме знаходиться нацистське золото - в Топліцзеє, на дні інших гірських озер, в занедбаних глибоких шахтах або в анонімних сейфах відомих банків - досі залишається відкритим.

У польському замку виявили нацистську схованку

Джерело: Українська служба DW